Після розлучення я не хотіла залишатися в Івано-Франківську, бо думка про те, що житиму в одному місті з колишнім, мені не подобалась. Розлучення було дуже важким, Роман намагався відсудити у мене все, що міг. А опісля я хотіла просто забути цей неприємний період і почати все заново. У мене було двоє дітей, які стали мені опорою і змушували тримати себе в руках у ці важкі часи. Взагалі не знаю, що б я без них робила!

Я повернулась до маминого будинку в селі Липівка і вирішила працювати віддалено. Донедавна тут жив мій брат Антон з мамою, Але після одруження він переїхав до жінки в столицю, знайшов там роботу, облаштувався. З часом я хотіла купити власне житло. Але мама наполягала, щоб я залишилась у неї:

– Доню, та що ти будеш робити сама?

– Мій дім – це і твій дім!

– А хто догляне мене на старості? Та й удвох легше та веселіше!

За п’ять років спільного життя наш дім сильно змінився. Ми поставили огорожу, утеплили будинок, зробили нове опалення, поміняли вікна. Мій брат Антон не допомагав мені абсолютно, взагалі склалось враження, що він забув про нас з мамою.

Я вже змирилася з думкою, що доживатиму свої дні тут. Влаштувалася вчителем у місцеву школу, стала дітей на репетиторство брати. Жили ми скромно, я постійно економила та відкладала на ремонт.

Одного дня у гості заявився брат. Його дружина Катя пильно оглянула дім і оцінила мої старання:

– Добряче ти тут все облаштувала. Бо як згадаю, які тут колись хащі були – аж страшно стає! – підлещувалася братова жінка.

Потім Катя відвела мене убік і продовжила вдавати, що ми мило розмовляємо, насправді ж, вона звернулась до мене з погрозами:

– А ти думаєш, що цей дім залишиться лише тобі у спадок? Для цього ти так старалась?

– Моя мама ще жива і зараз ми не ділимо майно.

– Твій брат теж має право на частку, чи як ти думала?

– Я сама вкладалась у ремонт цього будинку, чи ви з Антоном хочете приїхати на все готове?

– Ні, так не вийде, дорогенька, ти мусиш рахуватись з братом!

Настав вечір і гості поїхали, мені ж не дає спокою ця розмова. Я маю певні заощадження і можу дозволити собі придбати невеличке житло. Однак думка про те, що все слід розпочинати спочатку, гнітить дедалі більше. Я не хочу засмучувати маму, бо не хочу її ставити між собою і братом. Порадьте, що робити.