Новини України сьогодні

  • НОВИНИ
  • ЖИТТЯ
  • ПОРАДИ
  • ЗДОРОВ’Я
  • КУХНЯ
  • ГУМОР
  • ЦІКАВО
  • Home
  • ЖИТТЯ
  • Вчинок дружини, після якого я не міг спати, нічого не їв і загнав себе в яму, з якої, думав, не виберусь

Вчинок дружини, після якого я не міг спати, нічого не їв і загнав себе в яму, з якої, думав, не виберусь

Viktor
28 Грудня, 202528 Грудня, 2025 Коментарі Вимкнено до Вчинок дружини, після якого я не міг спати, нічого не їв і загнав себе в яму, з якої, думав, не виберусь

Жонатий з Ларисою я вже понад 20 років. Мали двійко синів, які вже давно дорослі. Виросли, як на дріжджах. Одному зараз 16, а іншому 19 виповнилося. І здавалося б, усе добре: сім’я нормальна, дім є, у домі є, стосунки у всіх хороші. Втім, не буває все так ідеально, еге ж? Є дещо, що я й досі не можу пробачити жінці. Хоча трапилося це дуже давно. Років 10 уже спливло відтоді, якщо не більше. Однак я все одно не можу позбути гіркоти на душі від того, що накоїла моя дружина. Не виходить з голови і все. 

Того злощасного дня моя дружина, напевне, вирішила, що їй замало моєї любові та уваги. Вона безсоромно закрутила роман з колегою по роботі. Я дізнався чисто випадково. З коханцем розібрався одразу. Зрештою, і дружину не забув поставити на місце. 

Потім емоції минули. Сіли, поговорили нормально. Вирішили, що залишимося разом заради дітей. Навчилися жити, як сусіди. Десять років якось протягли. Спочатку, звичайно ж, було дуже важко. З голови ніяк не виходили спогади, а огида до жінки брала гору. Заспокоювали мене рідні. Не спав ночами, їсти перестав практично, курив як локомотив, загнав себе в таку яму, що просто труба. Спасибі рідним, що допомогли, витягли.

Із дружиною стосунки стали налагоджуватися, поступово все затерлося, і почали все спочатку, але довіра так і не повернулася. Це раз, а по-друге, нічого не забулося. Через десять років, наче щось зламалося і прорвало. Спогади попливли рікою. Знову страшенна огида до жінки. Образа і ненависть.

Не знаю, що таке, але все знову йде по колу. Відносини із дружиною псуються. Вона плаче, вибачається, каже, що все усвідомила і дуже шкодує про все, шкодує, що завдала мені стільки болю. Розумом я, звичайно, все розумію, а от серце болить. Що мені  робити тепер? 

Що порадите чоловікові?

Як вчинити у такій ситуації? 

 Друзі, якщо вам цікаво читати ще більше наших історій – залишайте свої коментарі та не забувайте про лайки. Це надихає нас писати далі!

Навігація записів

Я намагаюся користуватися домашніми продуктами. У вихідні я завжди йду на місцевий ринок. Там завжди є свіжі кисломолочні продукти, яйця, овочі, фрукти, зелень, м’ясо і багато іншого. Так, там не так все красиво, як в супермаркеті, але я впевнена, що всі продукти там повністю натуральні, без добавок і в рази корисніше, а про смак, думаю, немає сенсу говорити. І ось, одним недільним ранком я вирушила на ринок. Коли я приїхала, відразу ж почула якісь обу рені kрики. Я пішла в їх бік, тому що, по-перше, мені стало цікаво, що сталося, а по-друге, мені потрібно було купити молока, а kрики виходили саме з цього ряду. Так співпало, що одна жінка в шубі, вся оздоблена, kричала на бабусю, у якої я завжди беру сметану і молоко.
— Не плач, мамо… Нехай іде. Нам буде краще без нього

Related Articles

Хлопчики потоваришували. Дмитро, спостерігаючи за ними, відчував, як усередині все стискається. Вони були як відображення в кривих дзеркалах: один — яскравий і живий, інший — його бліда, тендітна тінь. Розговорившись із Ганною, він обережно спробував з’ясувати щось про Костика. «У якому пологовому будинку, якщо не секрет?» — запитав він.

Viktor
21 Березня, 202621 Березня, 2026 Коментарі Вимкнено до Хлопчики потоваришували. Дмитро, спостерігаючи за ними, відчував, як усередині все стискається. Вони були як відображення в кривих дзеркалах: один — яскравий і живий, інший — його бліда, тендітна тінь. Розговорившись із Ганною, він обережно спробував з’ясувати щось про Костика. «У якому пологовому будинку, якщо не секрет?» — запитав він.

Моїм батькам вже за 60, і я їхня єдина дочка. Я була впевнена, що у скрутну хвилину вони мене підтримають, але все виявилося зовсім не так, як я думала. Вийшла заміж я в 30 років, і відразу після весілля почалися розмови: «Коли вже онуки?», «Час нам бабусями та дідусями стати!». Перша вагітність далася мені тяжко, адже я носила двійню. Наші хлопчики народилися здоровими, і зараз їм уже два роки. Але батьки, які так чекали на онуків, за цей час відвідали нас лише три рази, хоча ми живемо в одному місті. Ні допомоги, ні підтримки я так і не отримала..

Viktor
21 Березня, 2026 Коментарі Вимкнено до Моїм батькам вже за 60, і я їхня єдина дочка. Я була впевнена, що у скрутну хвилину вони мене підтримають, але все виявилося зовсім не так, як я думала. Вийшла заміж я в 30 років, і відразу після весілля почалися розмови: «Коли вже онуки?», «Час нам бабусями та дідусями стати!». Перша вагітність далася мені тяжко, адже я носила двійню. Наші хлопчики народилися здоровими, і зараз їм уже два роки. Але батьки, які так чекали на онуків, за цей час відвідали нас лише три рази, хоча ми живемо в одному місті. Ні допомоги, ні підтримки я так і не отримала..

– Доню, не переймайся. Незручно вийшло, звичайно. – Незручно, тату? Ти три роки дивився мені у вічі й подавав надію. – Ну… ми думали, що ти зрозумієш. Ти ж у нас самостійна.

Viktor
21 Березня, 2026 Коментарі Вимкнено до – Доню, не переймайся. Незручно вийшло, звичайно. – Незручно, тату? Ти три роки дивився мені у вічі й подавав надію. – Ну… ми думали, що ти зрозумієш. Ти ж у нас самостійна.

Цікаве за сьогодні

  • Хлопчики потоваришували. Дмитро, спостерігаючи за ними, відчував, як усередині все стискається. Вони були як відображення в кривих дзеркалах: один — яскравий і живий, інший — його бліда, тендітна тінь. Розговорившись із Ганною, він обережно спробував з’ясувати щось про Костика. «У якому пологовому будинку, якщо не секрет?» — запитав він.
  • Моїм батькам вже за 60, і я їхня єдина дочка. Я була впевнена, що у скрутну хвилину вони мене підтримають, але все виявилося зовсім не так, як я думала. Вийшла заміж я в 30 років, і відразу після весілля почалися розмови: «Коли вже онуки?», «Час нам бабусями та дідусями стати!». Перша вагітність далася мені тяжко, адже я носила двійню. Наші хлопчики народилися здоровими, і зараз їм уже два роки. Але батьки, які так чекали на онуків, за цей час відвідали нас лише три рази, хоча ми живемо в одному місті. Ні допомоги, ні підтримки я так і не отримала..
  • – Доню, не переймайся. Незручно вийшло, звичайно. – Незручно, тату? Ти три роки дивився мені у вічі й подавав надію. – Ну… ми думали, що ти зрозумієш. Ти ж у нас самостійна.
  • – Я знаю, що ти мене не пробачиш ніколи, – Павло нарешті зустрівся з дочкою поглядом. – А Олена тим паче. Але мене всі ці роки гризло сумління, розумієш? – П’ятнадцять років – довгий термін для докорів совісті, – Ірина відставила каву убік. – Так, – Павло кивнув. – Надто довгий. Тож ось. Павло дістав із кишені куртки маленьку коробочку і поклав її на стіл перед Іриною. Темно-синій оксамит, трохи потертий на кутах. Ірина подивилася на батька з подивом.
  • Приходити треба о шостій ранку. Я ще сплю в цей час – пізно повертаюся… Вас впустить охоронець і проведе до дитини, і вам тут же принесуть сніданок. Влаштовує така робота? Тим більше, що крім догляду за дитиною вам нічого робити не доведеться. – Найкраща рекомендація – моя Оленка. Вона мовчить, а це головне. Тільки не дуже привчайте її до рук. Вона почне вимагати, щоб і я брала її на руки… Розумієте?
  • – Це Коля, – сказала я. – Артеме, ти що? Я ж тобі показувала його фотки… Він просто бороду зараз відпустив… Ти не впізнав його, чи що? Артем мовчав. – Хто тобі це надіслав? – Запитала я. – Ні, має! – Закричала я. – Це твоя мати надіслала, так? Вона у нас що, тепер у приватні детективи подалася?
Copyright 2018. All rights reserved | Theme: OMag by LilyTurf Themes