Моїм вихованням займались мама з бабусею. Тато ж був епізодичною фігурою в моєму житті. Бачила його всього два рази за життя. Мешкали ми в маленькому селищі міського типу, де головним джерелом харчування був город. Скажу так, попри наш відносно маленький будинок – город був дуже великим.
Ми потерпали від фінансових труднощів. Однак бабуся та мама, хоч і ділили один одяг на двох, мені старались дати все необхідне. Але все одно гардероб був мізерним. Я пам’ятаю, що в шафі не було жодної речі, яку я обрала сама.
З освітою як вирозумієте, теж були певні проблеми. Мама не мала навіть базового рівня знань, то ж гідно підготувати мене до першого класу сама не могла. Мною тоді займалась наша сусідка.
В той період і з’явився тато. Не розумію, чого раптом в нього прокинувся батьківський інстинкт. Адже він найбільше з усіх мене не хотів, відправляв маму на аборт, а потім, коли зрозумів, що позбутись мене вже пізно, просто пішов, покинувши нас.
А це напередодні мого першого класу з’явився. Це пакет цукерок привіз. Стільки наобіцяв тоді.
– Доню, татко все зрозумів. Тепер, я тебе не покину, а братиму активну участь в твоєму житті. Ти ж в цьому році йдеш в перший клас? То я обов’язково приїду і ми разом підемо на свято першого дзвоника.
Здогадайтесь, скільки разів після тієї зустрічі він приїхав чи просто подзвонив? Правильно, цілий нуль. Ну от навіщо обіцяти, а потім не виконувати? До того ж маленькій дитині. Пам’ятаю, я тоді так чекала першого вересня його. Плакала і кричала, що тато прийде. Однак батько так і не прийшов тоді.
Єдиною моєю втіхою стало навчання. Я закінчила школу з золотою медаллю. Потім вступила в педагогічний університет за державні кошти. І нарешті стала незалежною. Стипендії вистачало, щоб сплачувати всі мої забаганки. Жила я тоді в гуртожитку. Пам’ятаю, як мама і бабуся раділи тоді за мене.
Словом, двох найрідніших людей в моєму житті не стало, коли навчалась на 3 курсі університету. Тоді якраз сталась перша хвиля ковіду. І спочатку померла бабуся, а потім і мама вслід за нею пішла. Тепер нікому було радіти за мої досягнення.
Я майже одразу продала будинок з великим городом. А навіщо він мені? Все одно я ними не займатимусь. І не хочу, щоб будинок просто стояв і поступово руйнувався, бо пустує.
От тоді тато об’явився вдруге в житті.Знайшов мене в соцмережах і написав, що дуже хоче зустрітись. Я погодилась, було цікаво, що він на цей раз скаже і наобіцяє.
– Доню, я вважаю, що було б чесним поділити гроші, отримані за продаж будинку, в якому жила Олена. Я все ж не чужа людина.
Після такої заяви я подивилась на батька вже по-іншому. Усвідомила, що його незначна присутність в моєму житті та той нещасний пакет цукерок не варті того, щоб віддавати йому частку від мами і бабусі.
Я обірвала всі зв’язки з батьком. Змінила номери телефонів, щоб він раптом через знайомих не дізнався, заблокувала його в усіх соцмережах. Я викреслила батька зі свого життя. Стільки років я йому була непотрібна, а як дізнався про гроші з продажу будинку так одразу і з’явився.
