Новини України сьогодні

  • НОВИНИ
  • ЖИТТЯ
  • ПОРАДИ
  • ЗДОРОВ’Я
  • КУХНЯ
  • ГУМОР
  • ЦІКАВО
  • Home
  • НОВИНИ
  • На фронті з’явилися рідкісні тварини, яких десятиліттями не бачили в Україні: пояснення екологів. Подробиці…

На фронті з’явилися рідкісні тварини, яких десятиліттями не бачили в Україні: пояснення екологів. Подробиці…

Viktor
5 Липня, 20255 Липня, 2025 Коментарі Вимкнено до На фронті з’явилися рідкісні тварини, яких десятиліттями не бачили в Україні: пояснення екологів. Подробиці…

Через бойові дії звірі шукають нові місця проживання і потрапляють у траншеї та укріплення

Під час війни в Україні почали з’являтися перегузні – червонокнижні хижаки родини Куницевих, яких десятиліттями майже не бачили у природі країни.

Їх фіксують біля позицій військових та в прифронтових районах, куди вони приходять у пошуках безпеки.

Про це «Главкому» розповів Вадим Манюк, доцент кафедри географії Дніпровського національного університету.

За його словами, спеціальних наукових експедицій у зоні бойових дій зараз майже не проводять, однак військові фіксують зміни у популяціях тварин та комах.

«Це нормальний формат, коли людина-військовослужбовець, але паралельно є ще й дослідником. Зараз спеціально досліджувати це складно, але поведінку тварин можна вивчати й не обов’язково на самій лінії зіткнення. Наслідки бойових дій видно і за 20, і за 50, і за 70 км – одні види зникають, інших стає більше», – пояснив Манюк.

Він зазначив, що під час війни тварини, які десятиліттями були непомітні, почали з’являтися на очах людей: «Є, наприклад, дуже цікаві факти щодо перегузня. Це такі тварини, яких в Україні або ніколи не бачили в останні десятиліття, або бачили дуже мало.

Під час війни вони шукають собі притулок або просто провалюються у траншеї чи укріплення, якщо там кілометри земляних споруд. Їх фактично неможливо було побачити до війни, а зараз багато таких випадків».

Перегузня звичайна – рідкісний хижак, родич тхора, занесений до Червоної книги України. Живе у степах Донеччини, Луганщини та Запоріжжя. Важить до 700 г, має плямисте хутро й довгий хвіст. Полює вночі, знищуючи до 800 гризунів на рік, тим самим рятує тонни трави. В Україні лишилося близько 100 особин.

Найчастіше ховається у норах, на поверхні з’являється рідко – здебільшого в сутінках.

Перегузні можуть видавати лякаючі звуки, шипіти. Вони можуть кусатися, що робить їх небезпечними для людини, адже у разі укусу необхідне щеплення від сказу.

Харчуються перегузні переважно дрібними тваринами, комахами та іншими безхребетними.

Науковець додав, що загалом через обстріли та руйнування екосистем різні звірі змушені мігрувати на великі відстані.

«Перші два роки війни були масові міграції зі сходу та північного сходу. До Дніпропетровської області приходили звірі з Харківської та Донецької областей, зокрема у район Нікопольського лісу», – повідомив Манюк.

Обстріли та вибухи на фронті й поблизу нього знищують природні середовища, через що багато диких тварин гинуть або отримують поранення.

Серед них й ті, яких занесено до Червоної книги України. Ослаблені й налякані, вони часто з’являються у містах та селах, шукаючи їжу й порятунок.

Екологи пояснюють, як правильно допомогти таким тваринам, щоб не зашкодити ані їм, ані собі, адже серед звірів можуть зустрічатися хижаки.

Всесвітній фонд природи WWF нагадує: поранених диких тварин під час війни лікувати самостійно не можна. Травмовані або контужені тварини через біль і стрес можуть сприймати спроби допомоги як загрозу та поводитися агресивно.

Якщо ви побачили поранену дику тварину або дізналися про її місцеперебування, потрібно:

 повідомити органи місцевої влади – департамент екології чи Держекоінспекцію,

 зателефонувати до поліції або ДСНС,

 звернутися до Міністерства довкілля через чат-бот SaveEcoBot,

 написати до зоозахисної організації UAnimals, яка займається порятунком тварин під час війни.

У WWF наголошують: ветеринарну допомогу таким тваринам мають надавати лише спеціалісти. Це потрібно і для безпеки людини, і для збереження здоров’я та життя самої тварини.

Навігація записів

Сmеptельнuй уд@р по Гуляйполю: екcперт вкaзав на ймoвірну пpичину з@гuбелі комaндирів 110-ї бpuгади. Деталі…
В Одесі вибухнула автівка з чоловіком усередині

Related Articles

Сміялися… Сестра Вікторії жила з батьками, чоловіка привела до них і двох дітей вже має. Сестра Максима також жила з батьками, тільки вона від чоловіка з дітьми до них втекла. Над ким сміятися? Все таємне колись стає очевидним.

Viktor
1 Квітня, 20261 Квітня, 2026 Коментарі Вимкнено до Сміялися… Сестра Вікторії жила з батьками, чоловіка привела до них і двох дітей вже має. Сестра Максима також жила з батьками, тільки вона від чоловіка з дітьми до них втекла. Над ким сміятися? Все таємне колись стає очевидним.

Софіє, — сказала вона мені на одній із зустрічей, — щоб вилікуватися, треба змінити обставини. Тобі треба відчути власну силу без оглядки на когось іншого. Поїдь кудись на деякий час. Сама. Це рішення далося мені дуже важко. Як це — поїхати від Артема? А раптом він забуде мене? А раптом знайде іншу? Але я розуміла: якщо я не зроблю цього зараз, я просто знищу наші стосунки своїми підозрами. Я зібрала речі й поїхала в іншу область, де жила моя тітка. Це була невелика квартира в тихому районі, далеко від галасу великого міста. Перші дні були справжнім випробуванням. Я хапалася за телефон кожні п’ять хвилин. Хотіла подзвонити Артему, запитати, що він їв на сніданок, з ким розмовляв. Але я зупиняла себе. — Ти зможеш, — шепотіла я собі. — Ти окрема людина, а не додаток до когось. Тітка Надя, мамина сестра, бачила мій стан, але не лізла в душу. Вона просто давала мені завдання: то на ринок сходити, то в саду допомогти, то разом вареників наліпити. Ми багато розмовляли про життя, про те, як важливо поважати себе

Viktor
29 Березня, 202629 Березня, 2026 Коментарі Вимкнено до Софіє, — сказала вона мені на одній із зустрічей, — щоб вилікуватися, треба змінити обставини. Тобі треба відчути власну силу без оглядки на когось іншого. Поїдь кудись на деякий час. Сама. Це рішення далося мені дуже важко. Як це — поїхати від Артема? А раптом він забуде мене? А раптом знайде іншу? Але я розуміла: якщо я не зроблю цього зараз, я просто знищу наші стосунки своїми підозрами. Я зібрала речі й поїхала в іншу область, де жила моя тітка. Це була невелика квартира в тихому районі, далеко від галасу великого міста. Перші дні були справжнім випробуванням. Я хапалася за телефон кожні п’ять хвилин. Хотіла подзвонити Артему, запитати, що він їв на сніданок, з ким розмовляв. Але я зупиняла себе. — Ти зможеш, — шепотіла я собі. — Ти окрема людина, а не додаток до когось. Тітка Надя, мамина сестра, бачила мій стан, але не лізла в душу. Вона просто давала мені завдання: то на ринок сходити, то в саду допомогти, то разом вареників наліпити. Ми багато розмовляли про життя, про те, як важливо поважати себе

Син віддає всю зарплату невістці, купує їй одяг та продукти. Однак, Марії цього мало! І нещодавно вона йому таку виставу влаштувала – ну акторка погорілого театру!

Viktor
12 Березня, 202612 Березня, 2026 Коментарі Вимкнено до Син віддає всю зарплату невістці, купує їй одяг та продукти. Однак, Марії цього мало! І нещодавно вона йому таку виставу влаштувала – ну акторка погорілого театру!

Цікаве за сьогодні

  • Дзвін розбитої тарілки змусив Софію здригнутися. Вийшовши із задуми, вона побачила уламки фаянсу, що розлетілися по кухонному лінолеуму.
  • Я навіть не знала, що чоловік оформив заповіт на Марину. Він явно не припускав, що донька зможе «вигнати» мене з дому…
  • Я навіть не знала, що чоловік оформив заповіт на Марину. Він явно не припускав, що донька зможе «вингати» мене з дому…
  • Надя вже змирилася зі своїм життям, але зустріч однокласників її повністю змінила. Прийшов на зустріч її однокласник Павло. Вони сиділи за однією партою і між ними завжди були дружні стосунки. Павло тоді був непоказним. А тепер це був хлопець, який нещодавно повернувся з служби. Вони згадували шкільні роки, багато сміялися та раділи як діти. А потім Павло почав заходити в гості, потоваришував із її сином і зробив їй пропозицію.
  • — Катруся, а чому на десерт лише один тортик? Це замало для всіх!
  • Мамо, посунься, бо хлопці зараз шафу виноситимуть, — сказав мені син, навіть не дивлячись у вічі. Я стояла в коридорі власної квартири, де прожила сорок років, і не вірила власним вухам. У дверях стояли двоє міцних чоловіків, які вже придивлялися до моїх меблів, а за ними маячила невістка Галина. Вона тримала в руках телефон і щось швидко там занотовувала, оглядаючи стелю та стіни. Жодного «добрий день», жодного погляду в мій бік. — Тарасе, що це означає? — мій голос тремтів, і я намагалася вхопитися за одвірок, щоб не втратити рівновагу. Син нарешті глянув на мене, але в його погляді не було ні жалю, ні любові. Лише якесь дивне роздратування. — Ми ж обговорювали це минулого тижня, — відмахнувся він, кивнувши вантажникам, щоб ті заходили. — Мені треба десь відкрити офіс. Ти сама казала, що тобі важко прибирати таку велику квартиру. Три кімнати на одну пенсіонерку — це занадто. От ми й вирішили: ти переїдеш у будиночок за містом, там спокійно, повітря чисте, город є. А тут ми зробимо ремонт під робочий простір. Я мовчала, намагаючись згадати хоч слово з того «обговорення». Ми нічого такого не вирішували. Була лише коротка розмова за чаєм про те, що в нього справи в бізнесі йдуть не дуже добре. Я тоді ще запропонувала йому трохи грошей зі своїх заощаджень, щоб підтримати, бо серце краялося за рідну дитину. А він прийшов забирати все
Copyright 2018. All rights reserved | Theme: OMag by LilyTurf Themes