На Одещині російський “шахед” влетів у вікно приватного будинку, де мешкали Тетяна та Микола Івченки.
66-річний Микола Володимирович встиг прикрити собою дружину перед тим, як дрон вибухнув.
Чоловік отримав 70% опіків тіла, але ще встиг вивести дружину і собаку на вулицю.
Лікарі кілька тижнів боролися за його життя, але, на жаль, врятувати не змогли.
Докладніше про це читайте в матеріалі.
Вивів із дому дружину і собаку
Трагедія сталася 22 квітня, пізно ввечері. О 22:30 росіяни почали обстріл у селищі під Одесою.
“Це було пряме влучання “шахеда”. Він влетів у бокове вікно будинку, де якраз сиділа мама. Тато тільки встиг підбігти і накрив її собою, як безпілотник здетонував.
Після цього батько ще встиг вивести маму і собаку на вулицю, а сам повернувся в будинок, хотів погасити вогонь. Але це йому не вдалося, будинок згорів”, – розповідає донька Катерина Лисенко.
Мама зателефонувала Катерині в Молдову, де та зараз працює, майже о 23-й годині. Повідомила про те, що трапилося. Миколу Івченка відвезли в Одеський опіковий центр, надали першу допомогу. У нього були опіки 70% тіла, причому 60% – це глибокі опіки.
“А 24-го з лікарні зателефонували і сказали, що батько помирає, вони не можуть його врятувати, оскільки вони не акредитовані для лікування опіків, і запропонували везти його до Львова. А це 700 км, тато не витримав би. Я вирішила везти його в Кишинів, це 160 км. Двічі під час дороги його реанімували, але все-таки привезли. Тут його прийняли навіть без документів, оскільки все згоріло, і надавали допомогу. Лікарі нічого не обіцяли, говорили, що є один шанс зі 100”, – продовжує Катерина.
Миколу Володимировича помістили в окремий бокс у реанімації. До нього нікого не пускали. Але донька могла писати йому записки і передавати їх через медперсонал. Медсестри читали йому, а він на словах передавав відповідь, казав, що йому потрібно передати. В одній із записок Катерина пообіцяла, що обов’язково вивезе до Молдови маму і собаку.
Микола Івченко в молодості був моряком. Потім займався будівництвом. На жаль, він навіть не зміг оформити собі пенсію, йому не вистачило року стажу. Це було дуже гірко для нього. Батькам допомагала донька з чоловіком.
Сам Микола Володимирович брався за будь-який підробіток. Не було такої речі, яку б він не міг зробити своїми руками.
Як розповідає дочка, він міг усе полагодити, приготувати їжу, виготовити взуття, зробити меблі, сплести паркан із гілок, вирізати рогатку. У них із дружиною було невелике господарство, розводили курей.
“Мама була, як кажуть, за чоловіком. Він був для неї всім. Вони жили, як і всі, іноді сперечалися. Але батько при мені ніколи не підвищував голосу на маму, щойно я з’являлася в дверях – усі суперечки припинялися. Він мене в житті завжди підстраховував, скеровував, але ніколи за мене не вирішував мої проблеми. Якщо хотіла машину, то потрібно було самій піти на курси й отримати водійське посвідчення”, – каже Катерина.
Поховали Миколу Володимировича в Молдові, там, де зараз живе донька. Дружина Тетяна важко переносить смерть чоловіка, досі нікуди не виходить із дому.
