Новини України сьогодні

  • НОВИНИ
  • ЖИТТЯ
  • ПОРАДИ
  • ЗДОРОВ’Я
  • КУХНЯ
  • ГУМОР
  • ЦІКАВО
  • Home
  • ЖИТТЯ
  • Я сама відправила маму на заробітки в чужу країну. Адже розуміла, що це єдиний шанс, аби матуся нарешті стала щасливою

Я сама відправила маму на заробітки в чужу країну. Адже розуміла, що це єдиний шанс, аби матуся нарешті стала щасливою

Viktor
8 Грудня, 20248 Грудня, 2024 Коментарі Вимкнено до Я сама відправила маму на заробітки в чужу країну. Адже розуміла, що це єдиний шанс, аби матуся нарешті стала щасливою

Я та сама донька, яка відправила маму на заробітки. Але ви не думайте, що хотіла, аби ненька заробила грошей мені на квартиру чи на машину. Просто розуміла, що це для мами єдиний шанс бодай трішки пожити для себе та почуватися по-справжньому щасливою.

Мама рано вийшла заміж, у 19. А у 20 вже народила мене. Навіть толком не встигла повчитися, тільки пару курсів у ПТУ на швачку відівчилася. Бо тато був категорично проти, аби мама десь потім працювала:

– У жінки одна робота – дитину бавити та їсти готувати.

Жили ми у бабусі Ольги (татова мама). І так ми 3 крутилися весь час біля хати – кури, кролі, корова, кури, город та ще пай великий. Тато, хоч і працював на заводі, але багато не заробляв. Тому мама часто підшивала мені одяг, коли він зношувався. Нові сукні чи взуття мала хіба на якісь свята і то, якщо родичі подарують.

А ще бабуся часто лаялася з мамою. Мовляв, вона погана господиня. Ще й любила нарікати, що мама така невдячна:

– Я тебе в хату взяла без приданого. То що не можна нормально їсти приготувати чи свиням їсти дати?

– Дайте я відпочину бодай 5 хвилин. Вже з ніг валюся. 

– Нічого, на городі нема часу відпочивати. Хочеш, аби все село потім на мене косо дивилося, що маю таку недолугу невістку!

Тато в їх сварки не ліз та нічого не вирішував. Тільки брав пиво, вмикав футбол і до ночі дивився телевізор. А в суботу та неділю ще й товаришів запрошував у гості. То ми з мамою з ранку до ночі стояли на тій кухні, аби гостям щось приготувати. А потім мили посуд, прибирали все зі столу. Тато випивав, бушував та йшов спати.

І мама у свої 35 виглядала на всі 50. Бачила, як їй важко поратися по господарці, що тато і бабуся її геть не цінують:

– Мамо, ну скільки ти будеш то терпіти? Піди від тата, він тебе не любить.

– Як я буду родину руйнувати? Та і хто на мене потім гляне.

Коли ж я вступила до Львова на 1 курс, то мама неочікувано наважилася поїхати в Німеччину на заробітки:

– Та бодай там трохи грошей зароблю. Бо вже не сила бігати від кухні до стайні. Заодно матиму гроші, аби в хаті ремонт зробити.

Однак, мами заробітки закінчилися геть не так, як ми всі очікували. Через декілька місяців приїхала мама, привезла мені гостинці, гроші та… написала заяву на розлучення:

– Нарешті я зрозуміла, що не хочу бути з таким чоловіком далі. Він об мене постійно ноги витирав.

– І правильно, мамо. Ти для себе маєш пожити.

Звісно, потім про їх розлучення гуділо все село. Тато ще й не мене образився, що я маму в цій ситуації підтримала.

Та мені було якось до одного місця. Бо він для мене був не батько, а радше просто сусід. Його цікавила тільки випивка та друзі і перегляд футболу.

І от мама вже 4 роки на заробітках. Там до речі познайомилася з одним чоловіком, Робертом. І знаєте, як би це погано не звучало, але саме на чужині мама наче розцвіла – почала за собою доглядати, гарно одягається, робить макіяж. Ніби біля Роберта розцвіла!

Нещодавно приїздили до Львова, я провела екскурсію містом. Робертові так сподобався Львів, що тепер і на Різдво та Новий Рік обіцяв приїхати.

Як би це не звучало двояко, але я щиро рада, що мама наважилася поїхати на заробітки. Адже саме там матуся нарешті стала щасливою та знайшла справжнє кохання. Про батька та бабусю я взагалі не згадую – це вже чужі люди..

Навігація записів

Дуже смачний різдвяний пиріг з горіхами та сухофруктами
«Він не мoже дoзвoлити coбі кocтюм?» Рaдник Трaмпa ввaжaє, щo пoявa Зеленcькoгo у тoлcтoвці тa війcькoвих черевикaх є «непoвaгoю»

Related Articles

– У нас немає житла. – А я тут до чого? Ви хочете жити тут? Ця квартира моєї мами, царство їй небесне. Де ви зустрічалися з моїм чоловіком, там і живіть.

Viktor
5 Квітня, 2026 Коментарі Вимкнено до – У нас немає житла. – А я тут до чого? Ви хочете жити тут? Ця квартира моєї мами, царство їй небесне. Де ви зустрічалися з моїм чоловіком, там і живіть.

Мої батьки зовсім не вимагали від мене такої щедрості, я сама хотіла зробити їм приємне.І, звичайно ж, я не забувала про себе. Своєї квартири у мене ще не було, зате була машина. Я звикла ні в чому собі не відмовляти, тому до якогось моменту я навіть не знала, що мені ще потрібно було для комфортного життя.

Viktor
5 Квітня, 20265 Квітня, 2026 Коментарі Вимкнено до Мої батьки зовсім не вимагали від мене такої щедрості, я сама хотіла зробити їм приємне.І, звичайно ж, я не забувала про себе. Своєї квартири у мене ще не було, зате була машина. Я звикла ні в чому собі не відмовляти, тому до якогось моменту я навіть не знала, що мені ще потрібно було для комфортного життя.

Мама телефонувала, — глухо мовив чоловік. — Каже, щоб завтра всі були в неї. Має якусь «надважливу справу». — Знову гроші потрібні? — Анжела піднялася, розминаючи затерплу спину. — Я ж уже записала її до обласної лікарні на вівторок. І ліки всі купила. — Не знаю, Анжел. Голос у неї був дивний. Такий, урочистий, чи що. За останні вісім місяців життя їхньої родини перетворилося на суцільний марафон по лікарнях. Не стало свекра і її одного сина Дениса і свекруха дуже здала. Відтоді Анжела повністю взяла на себе координацію лікування свекрухи: пошук ліків, найкращих реабілітологів та оплату рахунків. — Андрій з Іриною будуть? — запитала вона. — Так. І Марія з малим теж прийде. Ти знову про щось своє думаєш, про гроші? — Павло підійшов і обійняв дружину. — Рахую, Пашо. Ми за цей місяць виклали майже тридцять тисяч лише на процедури для мами. Ти зафіксував загальну суму? — Навіщо? — здивувався він. — Ми ж для мами стараємося. Гроші є, бізнес працює. — Просто цікаво, чи хтось інший хоч копійку вклав

Viktor
5 Квітня, 20265 Квітня, 2026 Коментарі Вимкнено до Мама телефонувала, — глухо мовив чоловік. — Каже, щоб завтра всі були в неї. Має якусь «надважливу справу». — Знову гроші потрібні? — Анжела піднялася, розминаючи затерплу спину. — Я ж уже записала її до обласної лікарні на вівторок. І ліки всі купила. — Не знаю, Анжел. Голос у неї був дивний. Такий, урочистий, чи що. За останні вісім місяців життя їхньої родини перетворилося на суцільний марафон по лікарнях. Не стало свекра і її одного сина Дениса і свекруха дуже здала. Відтоді Анжела повністю взяла на себе координацію лікування свекрухи: пошук ліків, найкращих реабілітологів та оплату рахунків. — Андрій з Іриною будуть? — запитала вона. — Так. І Марія з малим теж прийде. Ти знову про щось своє думаєш, про гроші? — Павло підійшов і обійняв дружину. — Рахую, Пашо. Ми за цей місяць виклали майже тридцять тисяч лише на процедури для мами. Ти зафіксував загальну суму? — Навіщо? — здивувався він. — Ми ж для мами стараємося. Гроші є, бізнес працює. — Просто цікаво, чи хтось інший хоч копійку вклав

Цікаве за сьогодні

  • – У нас немає житла. – А я тут до чого? Ви хочете жити тут? Ця квартира моєї мами, царство їй небесне. Де ви зустрічалися з моїм чоловіком, там і живіть.
  • Мої батьки зовсім не вимагали від мене такої щедрості, я сама хотіла зробити їм приємне.І, звичайно ж, я не забувала про себе. Своєї квартири у мене ще не було, зате була машина. Я звикла ні в чому собі не відмовляти, тому до якогось моменту я навіть не знала, що мені ще потрібно було для комфортного життя.
  • Мама телефонувала, — глухо мовив чоловік. — Каже, щоб завтра всі були в неї. Має якусь «надважливу справу». — Знову гроші потрібні? — Анжела піднялася, розминаючи затерплу спину. — Я ж уже записала її до обласної лікарні на вівторок. І ліки всі купила. — Не знаю, Анжел. Голос у неї був дивний. Такий, урочистий, чи що. За останні вісім місяців життя їхньої родини перетворилося на суцільний марафон по лікарнях. Не стало свекра і її одного сина Дениса і свекруха дуже здала. Відтоді Анжела повністю взяла на себе координацію лікування свекрухи: пошук ліків, найкращих реабілітологів та оплату рахунків. — Андрій з Іриною будуть? — запитала вона. — Так. І Марія з малим теж прийде. Ти знову про щось своє думаєш, про гроші? — Павло підійшов і обійняв дружину. — Рахую, Пашо. Ми за цей місяць виклали майже тридцять тисяч лише на процедури для мами. Ти зафіксував загальну суму? — Навіщо? — здивувався він. — Ми ж для мами стараємося. Гроші є, бізнес працює. — Просто цікаво, чи хтось інший хоч копійку вклав
  • Після маминої смерті я повернулася в лікарню забрати її речі. А коли з кишені халата випав складений учетверо клаптик паперу, я зрозуміла: мама встигла підготувати для мене щось…
  • Іван… — голос колишньої свекрухи затремтів. — Іван мене не навідує. Вже три роки, як не приїжджав. Тільки на Новий рік дзвонить, і то — на дві хвилини. У нього своя сім’я… четверо дітей. Дружина… вона… — старенька гірко посміхнулася. — Вона не така терпляча, як ти була, Катю. Вона з першого дня сказала: «Або я, або ваша мама». І він вибрав її. Переїхали в іншу область. Я там нікому не потрібна. Я мовчала. Я згадала, як вона колись казала: «Мій син мене ніколи не кине». Життя — дивна штука. Воно завжди повертає борги, але іноді у дуже жорстокій формі. — Я думала… що як краще зроблю… — Ганна Степанівна почала плакати. Це були тихі, сухі сльози старої людини, якій більше нема чого втрачати. — Думала, знайду йому багату, з характером, щоб у житті пробилася. А вийшло… як вийшло. Сама лишилася в тих трьох кімнатах. Пусто там, Катю. Тільки стіни холодні. Вона витерла очі хусткою. — Мені лікування треба… на коліно… — продовжила вона, ледь чутно. — Зовсім ходити не можу. А грошей нема. Пенсія — сльози. На ліки ледь вистачає. Сусіди хліб приносять, і на тому дякую… Іван каже, що в нього кредити, діти, школа… нема в нього для мене грошей. Я зупинила машину біля її під’їзду. Того самого під’їзду, з якого я колись вибігла з валізами
  • Чоловік не довіряв банкам, і вважав за краще вкладати гроші в реальне золото. Ну, на золоті зливки грошей не було, а на прикраси – цілком. Все, що дарувалося їй чи доньці, складалося у сейф. До певного часу прикраси Варю не цікавили. Лежать і лежать. Наче подарунок, але якийсь номінальний, але їй вони не потрібні. Невдовзі все змінюється.
Copyright 2018. All rights reserved | Theme: OMag by LilyTurf Themes