Не можу сказати, що у мене з братом хороші стосунки. Може, через те, що він молодший та від другого чоловіка? 

Моя мама розлучилася з татом давно, я ще тоді, здається, до садка навіть не ходила. А через 10 років зустріла Петра – мій вітчим. У мене з ним були нормальні стосунки, але не такі теплі.

Але потім з’явився Олексій та моє життя взагалі пішло коту під хвіст.

От, наприклад, я дуже ображалася, коли він грався моїми іграшками. Міг зламати голову ляльці, порвати м’якого песика чи розмалювати альбом. 

– Ну він ж маленький та не розуміє, а ти старша! – дорікали батьки. 

Звісно, як ви вже здогадалися – Олексій був у батьків в пріоритеті, все найкраще тільки йому. Навіть коли ми йшли на базар купувати одяг, то перше міряти курточку та черевички братові. А мені було за щастя, якщо у батьків ще залишилися гроші мені на сукню чи бодай якийсь светрик. 

Дні народження Олексія ми святкували на широку ногу. Мама готувала йому торт, приїжджали родичі, а я слугувала за няньку. Скільки подарунків йому дарували – велосипед, великого ведмедя, коробки конструкторів та машинку на пульті керування. На його 5 рочків навіть замовили ресторан та фотографа. А ось на мої іменини всі родичі обходилися тільки привітаннями по телефону. Максимум від батьків – це гроші:

– На, погуляй з подругами, піди у якесь кафе, купіть собі піцу. Але не дорогу, дивися, аби вистачило! 

Ні на 1 вересня, ні на останній дзвоник та навіть на випускний батьки не приходили. Зате мені здавалося, що вони ладні салюти влаштовувати на честь брата. 

Коли я закінчила 11 клас, то вступила в наш франківський юридичний університет, ще на державну форму. Однак, жити з батьками та Олексієм я не хотіла. Тому з одногрупниками орендувала невелику квартиру, якраз до університету пішки йти 5 хвилин. 

От ми жили з батьками в одному місті, але дуже рідко спілкувалися.

І тільки тоді, коли не стало мого вітчима через проблеми з серцем, то мама першою до мене телефонувала. Але постійно просила про допомогу

“Ти не можеш мені ліки купити?”

“Заїдь у АТБ, там помідорчики на акції”

“Візьми рибки та курячого фаршу, я котлети зроблю”

Я не могла їй відмовити, адже знала, що у неї дуже маленька зарплата. Навіть зараз, коли мені вже 35, є чоловік та дітки, то все одно про стареньку не забуваю. Мій чоловік має невеличкий продуктовий магазинчик, то ми все для мами там беремо по собівартості. Раз у тиждень стабільно набираю великий пакет з м’ясом, олією, крупами, овочі та фрукти.

Допомоги від брата було й годі чекати, тому я розуміла, що ніхто, крім мене, мамі не допоможе. Минулої суботи я купила їй знову повний пакет продуктів та поїхала з донечкою до неї у гості. Мене постійно дивував апетит мами – за тиждень продукти пропадали, залишалися хіба крупи на дні та декілька овочів. Я допомогла їй все розклади у холодильник. І ось вже вечір, ми викликали таксі та поїхали додому. Тільки Неля почала капризувати, що забула в бабусі іграшку улюблену, а я така неуважна парасольну залишила. 

Тому в понеділок поїхала до мами без попередження. Ну що мені її турбувати, я ж забіжу на 1 хвилинку, заберу речі та поїду геть. Тут підіймаюся на поверх, бачу, що  двері до квартири відчинені. Може мама мене з вікна побачила та вирішила їх наперед відчинити

Заходжу – а в коридорі стоїть Олексій. І тримає у руках сумку з моїми продуктами, які я вчора купила мамі.

Ще й у лоточках салатики, м’ясо запечене та борщик. 

– О, привіт ну і папа, – сказав Олексій та вибіг геть.

А я стояла вже зла, немов пантера.

– Мамо, що це таке було? 

– Як що? Я Олексійку дала їсти! 

– Як це він у 25 не вміє готувати? ану покажи холодильник.

Я заходжу взута та в куртці до кухні, відчиняю дверцята – а там порожньо! 

– Мамо, то це ти йому всі мої продукти віддаєш? 

– Так, а що тут такого? Він же твій брат! 

– Мамо, йому 25! Він вже повинен сам про себе піклуватися, а не сидіти у тебе на шиї!

– А тобі для нього шкода? Вже так рахуєш продукти для Олексія? Хочеш, аби він схуд?! Ти ціни на продукти бачила?! 

Я не знала, що сказати, тому просто мовчки забрала свої речі та поїхала геть.

Мало того, що брат живе на квартирі, яку йому батьки колись віддали (однокімнатна квартира, яку вітчим колись здавав в оренду) на Каскаді, то тепер ще й годує його!

Та ввечері до мене знову зателефонувала мама з докорами:

– Як тобі тільки совість таке дозволяє робити, то твій брат! Ти не можеш від нього просто так відмовитися, зараз важкі часи!

Я кинула слухавку. Мені стало так боляче, що я аж розплакалася. Все дитинство батьки бігали за Олексієм, дарували все найкраще. І зараз знову те саме. Я вже не знаю, що мені далі робити. Бо розумію, що мама сама без мене пропаде. Гроші дати не можу, бо вона ж точно все віддасть братові. 

Як мені бути далі? Може, маму в гості запрошувати та годувати її тут, на своїй квартирі?