Чи можна вважати чоловіка зрадником, якщо він покинув сім’ю? Життя таке перемінливе, що не варто бути настільки категоричними. На практиці як і в житті навіть найбільш надійний чи стабільний шлюб може дати тріщину. Але чи хочете ви спочатку вступати в цю гру – рішення особисто ваше.
Є у мене подруга. Життя в неї склалось так, що всі ровесниці заздрили “білою” заздрістю. Красуня, чоловік багатий, не п’є, не курить, спортом займається. Народилась у них дочка, вчиться у престижному університеті. Багато років збирали гроші на квартиру для неї, щоб мала своє гніздечко.
І попереду наче намальовується світле майбутнє. Стосунки з чоловіком всі ці роки налагоджені, багато пережили, а тепер настав час для обох, але щось пішло не так.
Чоловік таємно знайомиться з молодшою на 20 років жінкою і не може збагнути чому з абсолютно незнайомою людиною у них стільки спільного.
Вона ніколи не перестає захоплюватись ним, хвалить його за успіхи на роботі, спитає, а які в нього плани на майбутнє.Наче ковточок свіжої джерельної води серед цієї рутини. І як не спокуситися зробити ковток.
Спершу чоловік пручається. Думає, що чинить нечесно стосовно дружини, з якою вже 20 років у шлюбі. Почуття до неї давно минули, але тепер він відчуває перед нею борг.
Увага незнайомки стає для нього як молоде вино. Він старається не сп’яніти, робить маленькі ковтки, але вони таки дурманять його розум. Він навіть старається забути її, зникає на кілька тижнів, а потім знову не втримується і пише таке звичайне “Привіт!”. А вона рада старатися, вдає, що цієї паузи не було і вони знову до пізньої ночі пропадають у переписках.
– Може це скоро минеться? – думають обоє, але це не минає.
Про зустріч вони й не домовляються, навіщо. Він одружений, вона самотня мати. Але доля вирішила по-іншому. Зустрілись випадково, в обідній час у парку. Одразу впізнали один одного, з першого погляду, а за мить вже йшли обійматися з розпростертими руками.
– Збіг чи доля? – кокетливо спитала незнайомка.
Дивно, як між людьми може виникати такий міцний зв’язок, споріднені душі, які нарешті зустрілись.
Минуло ще пів року. І чоловік так більше не витримав. Одного вечора він підійде до дружини на кухню і все розкаже.
Скаже, що переїжджає у квартиру, на яку вони всі ці роки відкладали гроші. Поки дочка ще навчається їй не треба, а що як у неї з’явиться багатий чоловік, який забере її до себе, то тоді квартира їй не знадобиться.
Квартира на яку вони витратили велику суму спільного бюджету і свої кращі роки.
Чи мав він право на це? А якщо квартира оформлена на нього? Тут як з якої сторони оцінювати.
Він все життя забезпечував дружину. Вона ніколи ні в чому не мала потреби, була коханою та отримувала від нього турботу. Всі навколо говорили, як їй пощастило в житті. Дочку ніколи не образив, на все для неї готовий.
То чи мусить він у свої зрілі роки вислуховувати засудження інших? Хіба не має права бути щасливим, адже життя таке коротке.
Є тут інший бік медалі – дружина. Звісно вона ображена, адже чоловік переїжджає на їхню квартиру з якою молодою жінкою. Кому тепер ці 20 років шлюбу? Навіщо були усі ці зусилля, кому вона така зараз знадобиться?
Подруги радять відпустити і знайти собі чоловіка, щоб мати за ким приглядати, кого доглянути і не бути самотньою. Щойно у неї були світлі плани на майбутнє, а зараз нічого. Та і навіщо їй тепер хтось? Щоб знову зрадили?
