Новини України сьогодні

  • НОВИНИ
  • ЖИТТЯ
  • ПОРАДИ
  • ЗДОРОВ’Я
  • КУХНЯ
  • ГУМОР
  • ЦІКАВО
  • Home
  • НОВИНИ
  • – Мамо?! Ти що тут робиш? – З Португалії повернулася! – Надовго? – Назавжди! Синку, давай ключі від квартири. – Ем, так вона вже зайнята. – Як це? Ким?

– Мамо?! Ти що тут робиш? – З Португалії повернулася! – Надовго? – Назавжди! Синку, давай ключі від квартири. – Ем, так вона вже зайнята. – Як це? Ким?

Viktor
13 Жовтня, 202413 Жовтня, 2024 Коментарі Вимкнено до – Мамо?! Ти що тут робиш? – З Португалії повернулася! – Надовго? – Назавжди! Синку, давай ключі від квартири. – Ем, так вона вже зайнята. – Як це? Ким?

Мій чоловік був золотою людиною: працьовитий, добрий, щедрий. Поруч з ним я відчувала себе, ніби в Бога за пазухою. 

Він важко працював з юних років, тому й доробився до гарної посади. Забезпечував і мене, і нашу дитину. 

– Поки я живий, у мого сина буде все, що йому тільки треба. 

Не так все сталося, як гадалося. 

Помер мій Матвій. Серце прихопило… 

Я не могла в це повірити! Йому ж всього 50 років було – ще жити і бути!

Довелося тепер мені про сина дбати. Грошей нам не бракувало, але й економити ми не звикли. 

– Як я тепер житиму без Матвійчика, Надю?! Як далі бути?! – ридала я на кухні, поки подруга заварювала чай.

– Слухай, Іринко, то може, ти зі мною в Португалію поїдеш? Грошей заробиш, тобі вже тоді статків до самої старості з головою вистачить. Та й відволіктися треба, обстановку змінити. Ти ж сама на себе не схожа. 

– Ти права! Я поїду! Мене тут нічого не тримає. Назарчик уже дорослий, у нього своє життя. 

Так все і сталося. В своєї сеньйори я вже 20 рік працюю. За той час встигла вже й сина одружити і онуків дочекатися. 

Аліночці, старшій нашій, нещодавно 18 років виповнилося, а я її ще крихіткою пам’ятаю. Михайлику 10 років, а найменшому, Степанкові – 7. 

Син продав нашу з батьком квартиру, доклав свою частину спадку і побудував красивий заміський будинок. Матвій пишався б ним. 

Я допомагала Назару та невістці грошима постійно. Трьох дітей ставити на ноги – завдання не з простих. 

Коли малі трохи підросли, я вирішила й про себе подбати. 

Скільки я ще витримаю на тій чужині? Додому хочеться. Тим більше, коли країна переживає такі непрості часи. Влаштуюся якоюсь касиркою, та й буду бодай якось економіку піднімати. 

От і домовилася з сином, що гроші, які я йому надсилала останні 3 роки, він відкладе і купить мені квартиру. 

Назар погодився. Я ще кілька місяців попрацювала, щоб на ремонт назбирати, а тоді вирішила назовсім повернутися до рідної Вінниці. 

Приїжджаю на початку вересня, а в сина з невісткою мало щелепи не відпали. 

– Мамо, ти що тут робиш?

– Як це що? Додому повернулася. 

– Надовго?

– Назавжди! Але ви не хвилюйтеся, я одразу ж в свою квартирку переїду, ремонт почну робити. Вас притісняти не буду. 

– Емммм, не все так просто…

– Ти про що?

– Твоя квартира вже зайнята…

– Як це зайнята?! Ким?

– Алінка наша заміж зібралася, от ми молодят там і поселили. Звідки ж ми знали, що ви приїдете, – втрутилася в розмову невістка. 

– Чудово! То я перед вами ще й звітувати повинна? Назаре, як ти міг так зі мною вчинити?

– Мамо, не роби з мухи слона. Я ж не чужу людину туди повів, а твою рідну онучку!

– А мені куди подітися?!

– Можеш поки у нас пожити. 

– Поки?!

Одним словом, я наполягаю на тому, щоб мені повернули мою квартиру! Для чого я стільки років важко гарувала в тій Португалії, щоб зараз бути наймичкою в домі невістки?!

Не бути цьому! Хай син сам собі голову ламає, як йому забезпечити власних дітей. Я свій материнський обов’язок виконала, хай і він про свій батьківський потурбується!

Хіба я не права?

Чи підтримуєте Ви рішення Ірини?

Напишіть нам у коментарях на Facebook

Ця розповідь заснована на правдивій історії, якою поділився з нами читач сторінки “Пошепки”. Будь-яка схожість з реальними назвами чи місцями є випадковістю.

Усі фото в статті є ілюстративними.

Навігація записів

Вiйcькoвий Дмитpo Бaбкiн: “Плaн пepeмoги вiд мeнe.1.Тepмiнoвa зaгaльнa мoбiлiзaцiя. Вci вiдcтpoчки cкacoвуютьcя…”
Зuмa 2024-25 бyдe aнoмaльнoю: yкpaїнцiв пpocтo шoкyвaлu пpoгнoзoм

Related Articles

Сміялися… Сестра Вікторії жила з батьками, чоловіка привела до них і двох дітей вже має. Сестра Максима також жила з батьками, тільки вона від чоловіка з дітьми до них втекла. Над ким сміятися? Все таємне колись стає очевидним.

Viktor
1 Квітня, 20261 Квітня, 2026 Коментарі Вимкнено до Сміялися… Сестра Вікторії жила з батьками, чоловіка привела до них і двох дітей вже має. Сестра Максима також жила з батьками, тільки вона від чоловіка з дітьми до них втекла. Над ким сміятися? Все таємне колись стає очевидним.

Софіє, — сказала вона мені на одній із зустрічей, — щоб вилікуватися, треба змінити обставини. Тобі треба відчути власну силу без оглядки на когось іншого. Поїдь кудись на деякий час. Сама. Це рішення далося мені дуже важко. Як це — поїхати від Артема? А раптом він забуде мене? А раптом знайде іншу? Але я розуміла: якщо я не зроблю цього зараз, я просто знищу наші стосунки своїми підозрами. Я зібрала речі й поїхала в іншу область, де жила моя тітка. Це була невелика квартира в тихому районі, далеко від галасу великого міста. Перші дні були справжнім випробуванням. Я хапалася за телефон кожні п’ять хвилин. Хотіла подзвонити Артему, запитати, що він їв на сніданок, з ким розмовляв. Але я зупиняла себе. — Ти зможеш, — шепотіла я собі. — Ти окрема людина, а не додаток до когось. Тітка Надя, мамина сестра, бачила мій стан, але не лізла в душу. Вона просто давала мені завдання: то на ринок сходити, то в саду допомогти, то разом вареників наліпити. Ми багато розмовляли про життя, про те, як важливо поважати себе

Viktor
29 Березня, 202629 Березня, 2026 Коментарі Вимкнено до Софіє, — сказала вона мені на одній із зустрічей, — щоб вилікуватися, треба змінити обставини. Тобі треба відчути власну силу без оглядки на когось іншого. Поїдь кудись на деякий час. Сама. Це рішення далося мені дуже важко. Як це — поїхати від Артема? А раптом він забуде мене? А раптом знайде іншу? Але я розуміла: якщо я не зроблю цього зараз, я просто знищу наші стосунки своїми підозрами. Я зібрала речі й поїхала в іншу область, де жила моя тітка. Це була невелика квартира в тихому районі, далеко від галасу великого міста. Перші дні були справжнім випробуванням. Я хапалася за телефон кожні п’ять хвилин. Хотіла подзвонити Артему, запитати, що він їв на сніданок, з ким розмовляв. Але я зупиняла себе. — Ти зможеш, — шепотіла я собі. — Ти окрема людина, а не додаток до когось. Тітка Надя, мамина сестра, бачила мій стан, але не лізла в душу. Вона просто давала мені завдання: то на ринок сходити, то в саду допомогти, то разом вареників наліпити. Ми багато розмовляли про життя, про те, як важливо поважати себе

Син віддає всю зарплату невістці, купує їй одяг та продукти. Однак, Марії цього мало! І нещодавно вона йому таку виставу влаштувала – ну акторка погорілого театру!

Viktor
12 Березня, 202612 Березня, 2026 Коментарі Вимкнено до Син віддає всю зарплату невістці, купує їй одяг та продукти. Однак, Марії цього мало! І нещодавно вона йому таку виставу влаштувала – ну акторка погорілого театру!

Цікаве за сьогодні

  • За кілька хвилин у передпокої з’явилася мати
  • Двісті тисяч гривень! Доню, у нас таких грошей немає, — повільно вимовила мати, коли Ніна попросила в борг. — Ніно, це великі гроші. Дуже великі. — Мамо, я знаю! Але квартира коштує більше трьох мільйонів, а я забираю її за два! Я поверну вам усе через пів року, максимум вісім місяців. Я буду працювати ночами! Батьки переглянулися. Тато відклав виделку і почав терти перенісся — це був знак, що розмова пішла в неприємне русло. — Нінусю, — почав батько. — Ми б дуже хотіли допомогти. Чесно. Але ми не можемо. Ми вже розподілили всі наші заощадження. — Як розподілили? На що? — серце Ніни тьохнуло. — Софійка, — коротко кинула мама. — Вона ж цього року вступає до університету в Польщі, у Варшаву. Знаєш, як там зараз дорого? Навчання, гуртожиток, страховка, життя. Ми три роки відкладали кожну гривню саме на це. — Але ж вона вступає тільки в серпні! Зараз квітень! — вигукнула Ніна. — Я поверну вам ці гроші ще до того, як вона подасть документи! — Ми не можемо ризикувати, — твердо відрізав батько. — А якщо ти захворієш? Гроші для Софії — це святе. Вона молодша, їй важче. Вона ще нічого не має. Тема закрита, крапка, ми нічого тобі не дамо
  • — Які ще процедури? Вона що, у лікарні? Якого Петра, мамо, ти при своєму розумі? У тебе донька після операції лежить, а ти не те що не приїхала — ти навіть не зателефонувала спитати, чи вона жива! Зате за сусіда серце болить?
  • Та ти не парся, Стасе, — почула Мар’яна під дверима такий рідний і водночас раптом зовсім чужий голос Артема. — Все продумано до дрібниць. Мар’яна нічого не дізнається, вона вірить у «долю», «знаки Всесвіту» і «споріднені душі». Вона ж у нас така піднесена. Квартира зараз оформлена на неї, це я перевірив, бабусина спадщина. Але щойно ми з нею поставимо підписи в РАЦСі, потім я вмовлю її частину на мене переписати — за нашими законами все, що відбувається далі, стає спільною справою. А там я вже розберуся, як переоформити чи продати. Мар’яна відчула, як пальці заніміли. Пакет з яблуками вислизнув з рук, але вона встигла підхопити його. Тиша. Тільки гучне калатання серця. — Ти серйозно? — голос Стаса був сповнений прихованого захоплення ідеєю друга. — А якщо вона потім почне ділити? Суди, адвокати. Вона ж не дурна дівчина, розум має, коди пише, гроші лопатою гребе. — Розум має для роботи, а в житті її характер — як теплий пластилін
  • — Навіщо тобі таке дороге житло? Купи квартиру скромнішу, а різницю нам віддай, — зажадала свекруха.
  • Що ми скажемо Насті? — запитала вона, відчуваючи, як горло стискає спазм. — Правду. Що ми дорослі люди, які більше не можуть робити одне одного щасливими. — Ти справді думаєш, що дитині потрібна така правда? — Їй потрібні щасливі батьки окремо, ніж нещасні разом. Не роби з цього трагедію, Олено. Це просто кінець одного розділу. Сказати Насті було найважчим випробуванням. Вони сиділи втрьох за столом. Олена приготувала борщ — такий, як Сергій любить, з часником і пампушками. Це було схоже на останню вечерю перед стратою. Сергій почав говорити. Його голос був рівним, майже механічним. Він пояснював Насті, що вони тепер житимуть у різних квартирах, але завжди будуть поруч. Що вона ні в чому не винна. Настя слухала, опустивши голову. Її маленькі пальці крутили край серветки. Коли Сергій замовк, вона підняла на них очі. В них не було сліз. Там була така глибина розуміння, яка не личить дванадцятирічній дитині. — Я знала, — сказала вона тихо
Copyright 2018. All rights reserved | Theme: OMag by LilyTurf Themes