Новини України сьогодні

  • НОВИНИ
  • ЖИТТЯ
  • ПОРАДИ
  • ЗДОРОВ’Я
  • КУХНЯ
  • ГУМОР
  • ЦІКАВО
  • Home
  • НОВИНИ
  • Останнє повідомлення командира 123 ТрО і чому солдати відмовилися йти на штурм: військові розповіли, що сталося

Останнє повідомлення командира 123 ТрО і чому солдати відмовилися йти на штурм: військові розповіли, що сталося

Viktor
8 Жовтня, 20248 Жовтня, 2024 Коментарі Вимкнено до Останнє повідомлення командира 123 ТрО і чому солдати відмовилися йти на штурм: військові розповіли, що сталося

Військові розповіли, що сталося у 123-й бригаді ТрО.

За фактом смерті командира 186-го батальйону 123-ї бригади тероборони Ігоря Гриба розпочато службове розслідування. З офіційних джерел відомо лише те, що він загинув на Вугледарському напрямку. Але неофіційно шириться інформація про те, що комбат застрелився.

Про це йдеться у сюжеті кореспондента ТСН Сергія Осадчука.

Що відомо про Ігоря Гриба, який загинув

У Кривому Озері попрощалися з загиблим командиром. На прощання з ним зібралася чи не вся громада. Попереду несли велетенський прапор України, в руках побратимів були почесні нагороди Ігоря Гриба – орден Богдана Хмельницького та орден “За мужність”. Уздовж дороги люди ставали на коліна – так шанують героя, що повернувся на щиті.

“Ігор жив у нас “через город”, як кажуть. Я бачила, як плакали люди, як люди говорили про нього і що говорили. Таких людей, таких командирів в Україні дуже мало, якби їх було побільше, напевно, війна б уже давно закінчилася”, – каже директорка районного історичного музею Руслана Паращенко.

Прощання з Ігорем Грибом / ©
Прощання з Ігорем Грибом

Для нього війна почалася 2014 року. Ігор Гриб брав участь у боях на Савур-Могилі, в Іловайську, в обороні Мар’їнки та Красногорівки. 186-й батальйон очолив 2021-го. Два роки тому йому присвоїли звання підполковника. У свої 33 він мав серед підлеглих великий авторитет. Йому довіряли, з ним ішли в бій.

“От він був як батько для них, він був молодий, він 1991 року, хлопці на нього молилися. Порядний, чесний. Ми всі вчилися у нього любити Україну, незважаючи на його молодий вік. Ми вчилися бути порядними, ми старалися його копіювати”, –- каже колишній підлеглий комбата В’ячеслав Сидоренко.

В'ячеслав Сидоренко / ©
В’ячеслав Сидоренко

Обставини смерті комбата в командуванні наразі не коментують. На сторінці 123-ї бригади терооборони, до складу якої входив батальйон Ігоря Гриба, повідомлення: “Це був відданий військовій справі та своїй країні військовослужбовець, командир, який піклувався про особовий склад і не стояв осторонь проблем свого військового колективу. Обставини загибелі Ігоря Гриба наразі з’ясовуються”.

Заява бригади / ©
Заява бригади

Військові не вірять, що Ігор Гриб міг скоїти самогубство

Але неофіційні джерела у ЗМІ повідомляють: комбат скоїв самогубство на командно-спостережному пункті. І зазначають: його підрозділ виконував завдання на Вугледарському напрямку.

“Знаючи його характер, знаючи його ставлення до життя, знаючи його відношення до обов’язку й честі, я не вірю в цю ситуацію, що він сам це міг зробити”, – каже В’ячеслав Сидоренко.

Військовий анонімно розповів про стан справ у 123-й бригаді ТрО

Інший військовий, який служив з Ігорем Грибом, погодився анонімно розповісти деталі подій, які передували загибелі комбата. Батальйон вивели з Херсонщини, бійці мали замінити на Вугледарському напрямку 72-гу механізовану бригаду.

“У нас, окрім автоматів, немає нічого, крупнокаліберний кулемет у роті РВП – дві штуки. Кількість особового складу – 20-30% максимум у ротах. За статутом цю бригаду нашу треба було не міняти, а виводити та доукомплектовувати. А нас туди кинули, даже гранат не було, а з того боку крили танки, “Гради”, КАБи, FPV, як комарі літали”, – каже військовий.

Як каже наш співрозмовник, частина солдатів відмовилася йти на штурм, і комбат також розумів величезні ризики.

“Він усе прекрасно розумів і не дарма написав командирові другої роти смс перед тим, як це трапилося, що “саме головне – збережи людей”. Він знав, що там усі ляжуть, там би не було ні трьохсотих, нікого. У нас ніякої техніки важкої нема, у нас тільки пікапи, і то такі, що там усі полопані рами. Тобто евакуація була б неможливою абсолютно”, – зазначає співрозмовник ТСН.

Військовий анонімно розповів про ситуацію у бригаді / ©
Військовий анонімно розповів про ситуацію у бригаді

“Хлопців з автоматами кидали проти танків”

За фактом смерті Ігоря Гриба розпочате службове розслідування. Але вже зараз, до його результатів, багато хто з військових каже: загибель комбата підняла проблему легкої піхоти ТРО, твердить колишній сержант 186-го батальйону.

“Вони рахують, що раз ти тероборона – автомат дали, три рожка патронів, і хлопці вперед. А куди вперед, з чим уперед? Проти танків, проти броні? Треба міняти відношення до тероборони. Це не тільки тут, і на Харківщині тероборонівців кинули, змусили, і тут змусили, кругом теробороною затикаються”, – каже колишній боєць 186-го батальйону Олександр Вишнівський.

Олександр Вишнівський / ©
Олександр Вишнівський

Хто замінить загиблого на посаді комбата 186-го батальйону, в командуванні поки імен не називають. Вдома в Ігоря Гриба залишилися дружина і дитина.

Навігація записів

Голові Хмeльницької обласної МСЕК, у якої знaйшли мільйoни доларів, обрали запобіжний зaхід
Жaxлuвa вeчipня звicткa cкoлuxнyлa вcю кpaїнy! У cтpaшнiй ДТП зaгuнyв нapoднuй apтucт Уkpaїнu… Улюблeнeць мiльйoнiв..!

Related Articles

Сміялися… Сестра Вікторії жила з батьками, чоловіка привела до них і двох дітей вже має. Сестра Максима також жила з батьками, тільки вона від чоловіка з дітьми до них втекла. Над ким сміятися? Все таємне колись стає очевидним.

Viktor
1 Квітня, 20261 Квітня, 2026 Коментарі Вимкнено до Сміялися… Сестра Вікторії жила з батьками, чоловіка привела до них і двох дітей вже має. Сестра Максима також жила з батьками, тільки вона від чоловіка з дітьми до них втекла. Над ким сміятися? Все таємне колись стає очевидним.

Софіє, — сказала вона мені на одній із зустрічей, — щоб вилікуватися, треба змінити обставини. Тобі треба відчути власну силу без оглядки на когось іншого. Поїдь кудись на деякий час. Сама. Це рішення далося мені дуже важко. Як це — поїхати від Артема? А раптом він забуде мене? А раптом знайде іншу? Але я розуміла: якщо я не зроблю цього зараз, я просто знищу наші стосунки своїми підозрами. Я зібрала речі й поїхала в іншу область, де жила моя тітка. Це була невелика квартира в тихому районі, далеко від галасу великого міста. Перші дні були справжнім випробуванням. Я хапалася за телефон кожні п’ять хвилин. Хотіла подзвонити Артему, запитати, що він їв на сніданок, з ким розмовляв. Але я зупиняла себе. — Ти зможеш, — шепотіла я собі. — Ти окрема людина, а не додаток до когось. Тітка Надя, мамина сестра, бачила мій стан, але не лізла в душу. Вона просто давала мені завдання: то на ринок сходити, то в саду допомогти, то разом вареників наліпити. Ми багато розмовляли про життя, про те, як важливо поважати себе

Viktor
29 Березня, 202629 Березня, 2026 Коментарі Вимкнено до Софіє, — сказала вона мені на одній із зустрічей, — щоб вилікуватися, треба змінити обставини. Тобі треба відчути власну силу без оглядки на когось іншого. Поїдь кудись на деякий час. Сама. Це рішення далося мені дуже важко. Як це — поїхати від Артема? А раптом він забуде мене? А раптом знайде іншу? Але я розуміла: якщо я не зроблю цього зараз, я просто знищу наші стосунки своїми підозрами. Я зібрала речі й поїхала в іншу область, де жила моя тітка. Це була невелика квартира в тихому районі, далеко від галасу великого міста. Перші дні були справжнім випробуванням. Я хапалася за телефон кожні п’ять хвилин. Хотіла подзвонити Артему, запитати, що він їв на сніданок, з ким розмовляв. Але я зупиняла себе. — Ти зможеш, — шепотіла я собі. — Ти окрема людина, а не додаток до когось. Тітка Надя, мамина сестра, бачила мій стан, але не лізла в душу. Вона просто давала мені завдання: то на ринок сходити, то в саду допомогти, то разом вареників наліпити. Ми багато розмовляли про життя, про те, як важливо поважати себе

Син віддає всю зарплату невістці, купує їй одяг та продукти. Однак, Марії цього мало! І нещодавно вона йому таку виставу влаштувала – ну акторка погорілого театру!

Viktor
12 Березня, 202612 Березня, 2026 Коментарі Вимкнено до Син віддає всю зарплату невістці, купує їй одяг та продукти. Однак, Марії цього мало! І нещодавно вона йому таку виставу влаштувала – ну акторка погорілого театру!

Цікаве за сьогодні

  • Вона уважно оглянула мене, зробила ковток кави й граціозно поправила шовковий комір на своїй шиї, немов цей жест був її природним правом. — Ви, напевно, Наталія Миколаївна? — м’яким оксамитовим голосом, трохи хрипкуватим, промовила вона. — Максим казав, що ви іноді приходите прибирати. Я — Жанна. У цей момент у моїй голові зіткнулися два потоки думок: «що, в біса, тут відбувається» і «вона що, назвала мене прибиральницею?»
  • Що це, доню? — прошепотіла бабуся. — Полуниця? Зараз? На Великдень? Її очі округлилися від подиву…
  • Стефцю, — сказав якось Василь, коли ми сиділи так, — може, вже не будемо мучити одне одного цим «кум-кума»? Ми ж знаємо одне одного все життя. Хіба погано нам разом? Я подивилася на нього. Його очі світилися теплотою і надією. Я знала, що він має на увазі. Я теж відчувала, що між нами з’являється щось більше, ніж просто дружба. — Не погано, Василю. Зовсім не погано, — тихо відповіла я. — Мені з тобою спокійно. Але ти знаєш, що скажуть діти… І люди в селі… — Скажуть, — кивнув він. — Пліткуватимуть. Але вони далеко. А ми тут. І старість у нас теж тут. І кому, як не нам, знати, яка вона — самотня. Нам не треба питати дозволу ні в кого. Ми маємо право на щастя. Навіть тепер. Навіть на схилі літ. Його слова прозвучали так переконливо, що я не могла не погодитися. Ми вирішили спробувати. Просто бути разом. Не оформляти ніяких паперів, не робити гучних заяв. Просто жити поруч і підтримувати одне одного. Новина про наше «зближення» пішла по селі, як вітер по стерні. Я бачила, як сусіди шепочуться за моєю спиною, як вони дивляться на нас з Василем, коли ми йдемо разом вулицею. Хтось засуджував, хтось просто дивувався. Але мені було байдуже. Мені було добре з Василем. І не минуло й тижня, як пролунав дзвінок від Наталки. Я побачила її ім’я на екрані телефону, і моє серце стиснулося. Я знала, що цей розмова буде важкою
  • Я виростила немовля, яке знайшла покинутим у під’їзді. Через сімнадцять років повернулася його біологічна мати — заможна мільйонерка. У суді він заговорив, і ніхто не міг повірити в те, що почув.
  • — Яка частка? Квартира моя. — А твій чоловік де живе? Тут. Значить, має право на частку. І я теж маю право відвідувати сина. Розмова закінчилася нічим. Свекруха пішла пізно ввечері, грюкнувши дверима. Ольга сиділа на кухні, дивлячись у вікно. Коли чоловік повернувся, Ольга розповіла про розмову. Сподівалася, що він підтримає її, скаже матері, щоб та рідше з’являлася. — Допомогти? — Ольга не стрималася. — Вона тут живе, а не допомагає!
  • Ірина більше не готувала запас, але щовечора зустрічала сина та невістку свіжою вечерею, намагаючись усім догодити. Ромці вона готувала сніданок, синові з невісткою намагалася збирати з собою обід, а ввечері вважала своїм обов’язком смачно їх нагодувати. Євген все поїдав з великим апетитом, невістка носом крутила і не висловлювала прямо, поки Ірина не просила, чому вона так погано їсть.
Copyright 2018. All rights reserved | Theme: OMag by LilyTurf Themes