Я поїхала до Німеччини, бо хотіла ремонт гарний зробити, придбати нову техніку і автівку. Роботу мені допомогли знайти. Гроші чоловікові мало не відразу висилати почала. Та якось зібралася з нашими українками на каву, розговорилися ми. Всі почали про своє особисте розповідати. Виявляється, що більшість з них розлучилися, інші знали, що чоловіки зраджують.

 – А ти що думала, як вирішила так надовго їхати – змирись, буде в твого коханка!

 – То що робити тоді?

 – Або разом в бідності, або сама з грошима.

Я тоді в це все не вірила. В мене з Тарасом дуже гарні стосунки. Ми ще не надто старі, мені 52, йому – 55. Ми мріяли, що я повернусь і разом будемо насолоджуватись життям. Та потім мені якось подзвонила знайома.

 – Бачила твого в ювелірному. Ти що приїжджаєш?

 – Чого так вирішила?

 – Думала, що він тобі сережки купив на честь повернення.

Я тоді почала розпитувати сусідів. І дізналась, для кого Тарас прикраси купував золоті. Мав він коханку. Зібралась і приїхала додому. А мені якась жіночка двері відчиняє. Побачила мене – й втекла. А тоді чоловік вийшов.

 – Слухай, я ж не знав, що ти їдеш. 

 – Тоді б раніше вигнав її?

 – Ну, вибач! Мені так самотньо було, зрозумій.

Він відразу пішов речі збирати. Та я його зупинила.

 – Ні, ти нікуди не підеш.

 – Ти що пробачиш? Такого більше не буде, присягаюсь!

 – Будемо жити разом в бідності. Ремонти робитимеш самий. Підробіток знайдеш, от дурне й не буде в голову лізти!

Він не міг збагнути, що коїться. Тоді почав казати, що певно і я в Німеччині когось мала, якщо так легко реагую. А я просто ціную наш шлюб і вірю, що зможемо все налагодити. Лишень доведеться все це без грошей робити. Усі дивуються, що я так легко змирилась, та вони не розуміють, що дуже просто зруйнувати взаємини, значно важче їх зберегти. Змогли б так?