Новини України сьогодні

  • НОВИНИ
  • ЖИТТЯ
  • ПОРАДИ
  • ЗДОРОВ’Я
  • КУХНЯ
  • ГУМОР
  • ЦІКАВО
  • Home
  • НОВИНИ
  • Щойно! ТЦК зупинили маршрутку зайшли і далі стається те, чого ніхто не очікував, ні водій ні самі пасажири ані навіть самі ТЦК

Щойно! ТЦК зупинили маршрутку зайшли і далі стається те, чого ніхто не очікував, ні водій ні самі пасажири ані навіть самі ТЦК

Viktor
23 Вересня, 202423 Вересня, 2024 Коментарі Вимкнено до Щойно! ТЦК зупинили маршрутку зайшли і далі стається те, чого ніхто не очікував, ні водій ні самі пасажири ані навіть самі ТЦК

Я зараз одна живу в селі на Тернопільщині. Син мій на фронті, він медик. Раніше навчався на інтернатурі, йому всього 24 роки. Невістка одна залишилась з двома онуками близнюками, котрі народились вже під час війни. Як їй бідненькій важко – словами не передати, та ніколи не скаржиться. А мені серце кров’ю обливається, що діти без батька. Що як загине, навіть не знатимуть його. 

Тож довелось мені до Тернополя їхати на ринок. Поверталась після обіду. Сіла на свій автобус, людей набилося повно, дихати нічим. І раптом в салон увійшли чоловіки у військовій формі. Вочевидь, представники ТЦК. Воно й видно було, що не з фронту – огрядні, форма чистенька, обличчя вибриті.

 – Чоловіки, підготуйте документи!

І раптом сталося те, чого ніхто не очікував. Одна жінка, на вигляд їй років 75, піднялась з переднього сидіння.

 – Мій син в Авдіївці загинув, а ви тут ходите, людям жити не даєте! На фронт! Ще й депутатів із собою візьміть!

 – Шановна, заспокойтеся! 

 – Я вам не шановна! Вашу роботу можуть жінки виконувати, або ті, хто вже повернувся з серйозними пораненнями!

Один з військових спробував пройти в салон. Та раптом повставали інші жінки.

 – Геть з автобуса. Йдіть забирайте депутатів! Щось до джипів дорогих ви не підходите?

Врешті військовим довелося покинути салон. Вони щось там кричали, що чоловіки за спідницями ховаються. Та хто ж ще захищатиме наших хлопців? Ось у нас вже й так пів села парубків країну захищають. А багатія жодного не забрали. Ходять по саунах, пиячать. От коли вони всі життям ризикуватимуть, тоді й інших нехай беруть. Чи не так? 

Навігація записів

Розкpито найбільшу тaємницю cала. Чому пpо це мaйже ніxто не знав?
Допис укpаїнки pве меpежу: “У мeне є питання дo мого уpяду. У мeне є питaння дo влади… Пiдкажіть де…”

Related Articles

Син віддає всю зарплату невістці, купує їй одяг та продукти. Однак, Марії цього мало! І нещодавно вона йому таку виставу влаштувала – ну акторка погорілого театру!

Viktor
12 Березня, 202612 Березня, 2026 Коментарі Вимкнено до Син віддає всю зарплату невістці, купує їй одяг та продукти. Однак, Марії цього мало! І нещодавно вона йому таку виставу влаштувала – ну акторка погорілого театру!

А я – чоловік. І для мене – будь-яка жінка прекрасна. Навіть начальниця, яка мене терпіти не може. Ви думаєте, я не знаю, що ви готуєте наказ про моє звільнення? – Так, готую! А знаєте, чому я вас хочу звільнити? – Звичайно, знаю. Тому що я вас не боюся. – Ні, не тому! Ви мене не боїтеся! Ви мене не поважаєте! І всі мої накази пропускаєте повз вуха! І тому з таким майстром ділянки нам не по дорозі.

Viktor
10 Березня, 202610 Березня, 2026 Коментарі Вимкнено до А я – чоловік. І для мене – будь-яка жінка прекрасна. Навіть начальниця, яка мене терпіти не може. Ви думаєте, я не знаю, що ви готуєте наказ про моє звільнення? – Так, готую! А знаєте, чому я вас хочу звільнити? – Звичайно, знаю. Тому що я вас не боюся. – Ні, не тому! Ви мене не боїтеся! Ви мене не поважаєте! І всі мої накази пропускаєте повз вуха! І тому з таким майстром ділянки нам не по дорозі.

Микола довгих 5 років гарував на заробітках, а коли повернувся, то на нього чекав сюрприз

Viktor
28 Лютого, 202628 Лютого, 2026 Коментарі Вимкнено до Микола довгих 5 років гарував на заробітках, а коли повернувся, то на нього чекав сюрприз

Цікаве за сьогодні

  • – Галино Петрівно, це не подарунки! Подарунки роблять добровільно. А ваш син узяв мої речі без дозволу і віддав вам! Мене ніхто не питав. Це називається інакше. – І як це називається? – Крадіжка!
  • Коли оголосили її станцію, вона підвелася, перекинула сумку через плече. Кіт одразу ж зіскочив із сидіння. Вона подумала, що він залишиться у вагоні й поїде далі. Але він вийшов слідом. Вона попрямувала до виходу. Через кілька кроків знову озирнулася — він йшов за нею. Не поспішав, не намагався наблизитися, не жалібно плентався слідом — просто рухався в тому ж напрямку, тримаючи дистанцію, ніби їхні шляхи збіглися випадково.
  • Я тут подумала. Я не можу повернутися в ту стару квартиру. Там стіни тиснуть. Там пахне старістю і твоїм Сергієм. — Мамо, про що ти? Скоро переїдемо сюди всі разом, або… ми сюди, а ти там будеш господаркою, — Тетяна намагалася усміхнутися. — Ні. Я житиму тут. Одна. Тетяна завмерла з викруткою в руках. — Як — одна? А ми? А діти? Ми ж садочок уже тут знайшли поруч… Ми ж ремонт під себе робили! Ти ж казала — «це для вас»! Ганна Степанівна повільно повернулася. Її очі були сухими й холодними, як італійський мармур. — Я казала багато чого. Але гроші — мої. Документи — на мені. Я десять років не доїдала, не досипала, міняла памперси чужим старим, щоб мати право на гідну старість. А ви? Ви молоді. У вас є Сергій. Хай він тобі заробляє на квартири. А я хочу тиші. Я хочу пити каву на цій кухні й не чути, як чоловік хропе за стіною. — Мамо… я ці мішки зі сміттям на собі тягала… — Тетяна відчула, як голос дрижить. — Я тут кожну плитку вимила своїми сльозами! Я ж не наймала майстрів, щоб тобі гроші зекономити
  • Це що таке? Ти коли встигла викинути гроші?— коротко запитав чоловік. Софія відчула, як серце збилося з ритму. Вона намагалася надати голосу невимушеності: — Ой, Тарасе, ти вже встав? Це я на ювілей твого дядька підготувалася. Хотіла виглядати достойно поруч із тобою. Тарас поставив каву на комод і повільно підійшов ближче. Він розглядав сукню на дружині так, ніби це був дефект на стіні. — Скільки, Софіє? Я питаю: скільки ти викинула гривень на цей шматок тканини? — Тарасе, там була величезна знижка. Лише півтори тисячі. — Півтори тисячі? — він іронічно підняв брову. — Тобто купу банок консервів для нашої комори? Чи могла заправити машину? Ми збираємо на сонячні панелі, Софіє. Кожна гривня має працювати, а не висіти в шафі. — Але я сама їх заробила! — вигукнула вона. — Я працювала ночами над тим логотипом для пекарні. — «Сама заробила»? А чиїм інтернетом ти користувалася? У чиїй квартирі ти сиділа в теплі? Чию каву ти зараз пила б, якби я не дбав про бюджет? У родині немає «своїх» грошей. Є спільні гроші. І ти мене щойно зрадила заради смарагдової ганчірки
  • — Мамо, з днем народження. Ось, це від нас. Простягнув «білий конверт» — звичайний, без підпису, без листівки, без жодних слів. Просто «білий конверт» … Я ходила повз нього майже дві години, ніби він притягував погляд. Нарешті сіла, взяла його до рук, відкрила.Ніколи б не подумала, що діти здатні на таке . І тут до ранку рішення визріло саме собою…
  • Завтра я зустріну свій день народження сама. Вперше за п’ять років — справді сама. І тут я раптом зрозуміла одну важливу «річ»…І ця «річ» назавжди змінила моє життя..
Copyright 2018. All rights reserved | Theme: OMag by LilyTurf Themes