Новини України сьогодні

  • НОВИНИ
  • ЖИТТЯ
  • ПОРАДИ
  • ЗДОРОВ’Я
  • КУХНЯ
  • ГУМОР
  • ЦІКАВО
  • Home
  • НОВИНИ
  • У Пoлтaві пoпрощалися з 21-рiчним зaхиcником України: пoтрaпив у зaсідку, забираючи з поля бoю тiло побрaтимa. Фoто

У Пoлтaві пoпрощалися з 21-рiчним зaхиcником України: пoтрaпив у зaсідку, забираючи з поля бoю тiло побрaтимa. Фoто

admin
22 Січня, 202322 Січня, 2023 Коментарі Вимкнено до У Пoлтaві пoпрощалися з 21-рiчним зaхиcником України: пoтрaпив у зaсідку, забираючи з поля бoю тiло побрaтимa. Фoто

У Полтаві 20 січня попрощалися з Героєм, який загинув 13 січня біля Красногорівки Донецької області. 21-річний Андрій Кожем’як потрапив у ворожу засідку, забираючи з поля бою тіло загиблого побратима.

Прощання з воїном проходило в Свято-Успенському соборі, передає «Суспільне». Андрій був родом із села Зинці Терешківської громади, розповів голова сільради Віталій Турпітько (щоб подивитись відео, доскрольте новину до кінця).

У Полтаві попрощалися з 21-річним захисником України: потрапив у засідку, забираючи з поля бою тіло побратима. Фото 

Попрощатися з Героєм прийшли рідні, друзі, побратими та односельці.

Андрій Кожем’як захищав Україну від початку повномасштабного вторгнення – спочатку у Волновасі, потім у Мар’їнці, розповів батько загиблого.

У Полтаві попрощалися з 21-річним захисником України: потрапив у засідку, забираючи з поля бою тіло побратима. Фото 

Улітку Андрій перевівся до Одеського округу, потім воював під Херсоном і під Авдіївкою.

«Були вони в Красногорівці на завданні. У Красногорівці потрапив у засідку», – розповів батько Героя Роман Кожем’як.

У Полтаві попрощалися з 21-річним захисником України: потрапив у засідку, забираючи з поля бою тіло побратима. Фото 

За словами голови сільради Віталія Турпітька, Андрія та його побратимів підстерегли під час евакуації тіла загиблого товариша:

«Наскільки я знаю з повідомлення з військової частини, разом із товаришами евакуювали тіло загиблого. Тобто не віддавали росіяни загиблого побратима. Вони вирішили все ж таки забрати нашого бійця і їх підстерегли».

У Полтаві попрощалися з 21-річним захисником України: потрапив у засідку, забираючи з поля бою тіло побратима. Фото 

Андрій Кожемяк був командиром відділення 88-го окремого батальйону морської піхоти. До війни працював енергетиком у «Полтаваобленерго».

«Дуже активний хлопець, він з дитинства був такий самостійний, працьовитий. Пішов на строкову службу, відбув у морській піхоті і почалася війна. Навчався в школі нашій – Терешківському ліцеї», – розповів Турпітько.

У Полтаві попрощалися з 21-річним захисником України: потрапив у засідку, забираючи з поля бою тіло побратима. Фото 

Поховали Андрія в селі Терешки.

У Полтаві попрощалися з 21-річним захисником України: потрапив у засідку, забираючи з поля бою тіло побратима. Фото 
У Полтаві попрощалися з 21-річним захисником України: потрапив у засідку, забираючи з поля бою тіло побратима. Фото 

Джерело

Навігація записів

Прuсядьтe щoб нe вnастu! Рeзнiкoв відреагував на сkaндaл із закуnівлeю по завuщенuх цінах nрoдyктiв і заявuв, що…
Мeдведєв пoжaлівся на нoвий “Рaмштайн” та знaйшов вuхід для РФ

Related Articles

Софіє, — сказала вона мені на одній із зустрічей, — щоб вилікуватися, треба змінити обставини. Тобі треба відчути власну силу без оглядки на когось іншого. Поїдь кудись на деякий час. Сама. Це рішення далося мені дуже важко. Як це — поїхати від Артема? А раптом він забуде мене? А раптом знайде іншу? Але я розуміла: якщо я не зроблю цього зараз, я просто знищу наші стосунки своїми підозрами. Я зібрала речі й поїхала в іншу область, де жила моя тітка. Це була невелика квартира в тихому районі, далеко від галасу великого міста. Перші дні були справжнім випробуванням. Я хапалася за телефон кожні п’ять хвилин. Хотіла подзвонити Артему, запитати, що він їв на сніданок, з ким розмовляв. Але я зупиняла себе. — Ти зможеш, — шепотіла я собі. — Ти окрема людина, а не додаток до когось. Тітка Надя, мамина сестра, бачила мій стан, але не лізла в душу. Вона просто давала мені завдання: то на ринок сходити, то в саду допомогти, то разом вареників наліпити. Ми багато розмовляли про життя, про те, як важливо поважати себе

Viktor
29 Березня, 202629 Березня, 2026 Коментарі Вимкнено до Софіє, — сказала вона мені на одній із зустрічей, — щоб вилікуватися, треба змінити обставини. Тобі треба відчути власну силу без оглядки на когось іншого. Поїдь кудись на деякий час. Сама. Це рішення далося мені дуже важко. Як це — поїхати від Артема? А раптом він забуде мене? А раптом знайде іншу? Але я розуміла: якщо я не зроблю цього зараз, я просто знищу наші стосунки своїми підозрами. Я зібрала речі й поїхала в іншу область, де жила моя тітка. Це була невелика квартира в тихому районі, далеко від галасу великого міста. Перші дні були справжнім випробуванням. Я хапалася за телефон кожні п’ять хвилин. Хотіла подзвонити Артему, запитати, що він їв на сніданок, з ким розмовляв. Але я зупиняла себе. — Ти зможеш, — шепотіла я собі. — Ти окрема людина, а не додаток до когось. Тітка Надя, мамина сестра, бачила мій стан, але не лізла в душу. Вона просто давала мені завдання: то на ринок сходити, то в саду допомогти, то разом вареників наліпити. Ми багато розмовляли про життя, про те, як важливо поважати себе

Син віддає всю зарплату невістці, купує їй одяг та продукти. Однак, Марії цього мало! І нещодавно вона йому таку виставу влаштувала – ну акторка погорілого театру!

Viktor
12 Березня, 202612 Березня, 2026 Коментарі Вимкнено до Син віддає всю зарплату невістці, купує їй одяг та продукти. Однак, Марії цього мало! І нещодавно вона йому таку виставу влаштувала – ну акторка погорілого театру!

А я – чоловік. І для мене – будь-яка жінка прекрасна. Навіть начальниця, яка мене терпіти не може. Ви думаєте, я не знаю, що ви готуєте наказ про моє звільнення? – Так, готую! А знаєте, чому я вас хочу звільнити? – Звичайно, знаю. Тому що я вас не боюся. – Ні, не тому! Ви мене не боїтеся! Ви мене не поважаєте! І всі мої накази пропускаєте повз вуха! І тому з таким майстром ділянки нам не по дорозі.

Viktor
10 Березня, 202610 Березня, 2026 Коментарі Вимкнено до А я – чоловік. І для мене – будь-яка жінка прекрасна. Навіть начальниця, яка мене терпіти не може. Ви думаєте, я не знаю, що ви готуєте наказ про моє звільнення? – Так, готую! А знаєте, чому я вас хочу звільнити? – Звичайно, знаю. Тому що я вас не боюся. – Ні, не тому! Ви мене не боїтеся! Ви мене не поважаєте! І всі мої накази пропускаєте повз вуха! І тому з таким майстром ділянки нам не по дорозі.

Цікаве за сьогодні

  • – Прийдеш ти у його дім і будеш там на пташиних правах. Та свекруха тобі життя не дасть
  • Той день дівчина пам’ятала до найдрібніших подробиць. Вранці вона раптом згадала, що у неї затримка! Як вона могла забути і не звернути на це уваги?! Катя купила в аптеці тест, прийшла в гуртожиток, випила склянку води і стала чекати. Так і є, дві смужки.
  • – Олю…– Я тут із хлопцями порахував… Загалом, ти «сидиш у мене на шиї»…Вода з крана шуміла, але я почула кожне слово.Повільно повернулася.– Цікаво. – І що ти пропонуєш? –І тут він видає фразу…Після якої я вийшла з під’їзду. Викликала таксі. За кілька хвилин я їхала ..
  • – Дай 200 євро дітям на гуртки! – Мені набридло онуків утримувати. Я для дітей лиш гаманець, ніхто не цінує
  • Оксано! Відчиняй негайно! — свекруха стукала в двері. — Вам що там, позакладало?! Де мій син? Що ви знову не поділили? Оксана підійшла до дверей. Вона спокійно промовила крізь замкову щілину: — Він стоїть поруч із вами, Ніно Петрівно. Дивіться під ноги — там його баули. — Які баули?! Ти що, з глузду з’їхала, невістко?! Ти сина з хати виставила? Серед білого дня? — Виставила. Бо терпець увірвався. Тепер він ваш, Ніно Петрівно. Повертаю в цілості. — Та як ти смієш?! Це квартира мого сина! Ми корову продали, свиней здали, щоб вам на той внесок двадцять років тому назбирати! Ми в полі спини гнули, щоб дитина в місті людиною була! — Була, — погодилася Оксана. — Двадцять років тому ви дали сто тисяч. Я їх вам повернула за два роки, з усіма відсотками, пам’ятаєте? Ви ще тоді на ті гроші нову огорожу ставили й трактор купували. З того часу ми вам нічого не винні. А ви звикли командувати. Приїжджали без дзвінка, перевіряли мої каструлі, робили зауваження. А Степан підтакував: «Мати завжди правду каже!». Ну от тепер нехай мати йому й каже, що робити. А я хочу тиші
  • Софіє, — сказала вона мені на одній із зустрічей, — щоб вилікуватися, треба змінити обставини. Тобі треба відчути власну силу без оглядки на когось іншого. Поїдь кудись на деякий час. Сама. Це рішення далося мені дуже важко. Як це — поїхати від Артема? А раптом він забуде мене? А раптом знайде іншу? Але я розуміла: якщо я не зроблю цього зараз, я просто знищу наші стосунки своїми підозрами. Я зібрала речі й поїхала в іншу область, де жила моя тітка. Це була невелика квартира в тихому районі, далеко від галасу великого міста. Перші дні були справжнім випробуванням. Я хапалася за телефон кожні п’ять хвилин. Хотіла подзвонити Артему, запитати, що він їв на сніданок, з ким розмовляв. Але я зупиняла себе. — Ти зможеш, — шепотіла я собі. — Ти окрема людина, а не додаток до когось. Тітка Надя, мамина сестра, бачила мій стан, але не лізла в душу. Вона просто давала мені завдання: то на ринок сходити, то в саду допомогти, то разом вареників наліпити. Ми багато розмовляли про життя, про те, як важливо поважати себе
Copyright 2018. All rights reserved | Theme: OMag by LilyTurf Themes