Новини України сьогодні

  • НОВИНИ
  • ЖИТТЯ
  • ПОРАДИ
  • ЗДОРОВ’Я
  • КУХНЯ
  • ГУМОР
  • ЦІКАВО
  • Home
  • НОВИНИ
  • “Пyтiн зрозумів, що це великий відтік “бабок”: російський окупант розповів про відмoву виплaчyвати компeнсацію за порaнeння, – пeрeхoплeння

“Пyтiн зрозумів, що це великий відтік “бабок”: російський окупант розповів про відмoву виплaчyвати компeнсацію за порaнeння, – пeрeхoплeння

admin
9 Липня, 20229 Липня, 2022 Коментарі Вимкнено до “Пyтiн зрозумів, що це великий відтік “бабок”: російський окупант розповів про відмoву виплaчyвати компeнсацію за порaнeння, – пeрeхoплeння

Українська розвідка перехопила розмову рашиста з дружиною про нюанси виплати військовим за поранення

Про це інформує в фейсбуці Головне управління розвідки Міністерства оборони України.

“Така х… (неподобство) буде продовжуватися довго. Наші бережуть артилерію великокаліберну. Вони не стріляють з великої зброї. Не розумію. Таке враження, що життя людей дешевше ніж ракети. Зараз перестали платити. Якщо раніше платили усім пораненим по три мільйони, потім до якогось червня вся ця х… (система) пройшла.

Путін зрозумів, що це великий відтік “бабок”. Тому, що люди почали підставлятися спеціально. Чи то руки собі стріляти, чи то ноги. Чи то руки виставляти з окопів, коли мінометний обстріл проходить і їхати з трьома “мультами” (мільйонами)”, – розказує російський окупант.

Керівництво армії РФ почало кваліфікувати легкі та важкі поранення, аби не виплачувати компенсацію.

“Наприклад, вогнепальне в ногу наскрізне. Доки тобі кістку не заділо – це в тебе легке. А якщо тобі руки, ноги, пальці відірвало, кості зачепило, внутрішні органи пошкодило, тоді це важке поранення. За яке тобі належить компенсація в розмірі трьох “мультів”. Тобто, якщо тобі ногу прострілять, осколок залетить куди-небудь, то все це х… (дрібниці). Тобі належить максимум тисяч 60. По мінімалці та все, п… (досить). П… (іди), служи далі”, – сказав росіянин.

Рашист каже дружині про неправдиву інформацію, яку передають командуванню про кількість російських військових.


“Тут навіть командувач армією ллє у вуха вищому керівництву, що все зає… (чудово), все виходить. У нас народу повні купи. Подають дані, наприклад: в наступ іде 26 людей, а вони подають 126 людей іде в наступ. І за наступ піхоті платять гроші. 8 тисяч на добу за наступ. 100 людей пишуть усіляких “лівих”. Х… (невідомо) звідки – в тилу, не в тилу. Взагалі х… (незрозуміло) кому потім приходять ці гроші. Наступають невеликими групками по 20 людей, по 15 людей.

От вчора третій батальйон начебто наступав. У них там людей 150 загалом наступало. І то я сумніваюсь. Думаю, там людей 120. З них одразу 23 поранених, 7 вбитих. В цілому – мінус 30. От і рахуй. Вони там зараз посидять ще трохи, їх там поколотять, мінометами понакривають. Половина “очконуть” (злякаються), половину затрьохсотять і поїдуть звідти”, – додав рашист.

Джерело: Еспресо


Навігація записів

РФ стягyє військoву техніку до Білоpусі: колoна Кaмaзів зі знакaми “V” та прaпорами СPCР рухaється до кopдoну Укpaїни
Зaбeзпечення Укрaїни нoвими зрaзками збрoї є життєво неoбхідним, систeми HIMARS ефeктивно допoмагають ЗСУ, – Пoрoшeнко

Related Articles

Пeреплутані биpки в пoлоговому: він ріс у сyсідньому сeлі, поки його спрaвжні батьки-лікарі виховували чyжого cина

Viktor
18 Квітня, 202618 Квітня, 2026 Коментарі Вимкнено до Пeреплутані биpки в пoлоговому: він ріс у сyсідньому сeлі, поки його спрaвжні батьки-лікарі виховували чyжого cина

Сміялися… Сестра Вікторії жила з батьками, чоловіка привела до них і двох дітей вже має. Сестра Максима також жила з батьками, тільки вона від чоловіка з дітьми до них втекла. Над ким сміятися? Все таємне колись стає очевидним.

Viktor
1 Квітня, 20261 Квітня, 2026 Коментарі Вимкнено до Сміялися… Сестра Вікторії жила з батьками, чоловіка привела до них і двох дітей вже має. Сестра Максима також жила з батьками, тільки вона від чоловіка з дітьми до них втекла. Над ким сміятися? Все таємне колись стає очевидним.

Софіє, — сказала вона мені на одній із зустрічей, — щоб вилікуватися, треба змінити обставини. Тобі треба відчути власну силу без оглядки на когось іншого. Поїдь кудись на деякий час. Сама. Це рішення далося мені дуже важко. Як це — поїхати від Артема? А раптом він забуде мене? А раптом знайде іншу? Але я розуміла: якщо я не зроблю цього зараз, я просто знищу наші стосунки своїми підозрами. Я зібрала речі й поїхала в іншу область, де жила моя тітка. Це була невелика квартира в тихому районі, далеко від галасу великого міста. Перші дні були справжнім випробуванням. Я хапалася за телефон кожні п’ять хвилин. Хотіла подзвонити Артему, запитати, що він їв на сніданок, з ким розмовляв. Але я зупиняла себе. — Ти зможеш, — шепотіла я собі. — Ти окрема людина, а не додаток до когось. Тітка Надя, мамина сестра, бачила мій стан, але не лізла в душу. Вона просто давала мені завдання: то на ринок сходити, то в саду допомогти, то разом вареників наліпити. Ми багато розмовляли про життя, про те, як важливо поважати себе

Viktor
29 Березня, 202629 Березня, 2026 Коментарі Вимкнено до Софіє, — сказала вона мені на одній із зустрічей, — щоб вилікуватися, треба змінити обставини. Тобі треба відчути власну силу без оглядки на когось іншого. Поїдь кудись на деякий час. Сама. Це рішення далося мені дуже важко. Як це — поїхати від Артема? А раптом він забуде мене? А раптом знайде іншу? Але я розуміла: якщо я не зроблю цього зараз, я просто знищу наші стосунки своїми підозрами. Я зібрала речі й поїхала в іншу область, де жила моя тітка. Це була невелика квартира в тихому районі, далеко від галасу великого міста. Перші дні були справжнім випробуванням. Я хапалася за телефон кожні п’ять хвилин. Хотіла подзвонити Артему, запитати, що він їв на сніданок, з ким розмовляв. Але я зупиняла себе. — Ти зможеш, — шепотіла я собі. — Ти окрема людина, а не додаток до когось. Тітка Надя, мамина сестра, бачила мій стан, але не лізла в душу. Вона просто давала мені завдання: то на ринок сходити, то в саду допомогти, то разом вареників наліпити. Ми багато розмовляли про життя, про те, як важливо поважати себе

Цікаве за сьогодні

  • Друзі, сьогодні ми святкуємо не тільки чверть століття нашого шлюбу. Ми святкуємо диво. Через кілька місяців нас стане троє. Марія чекала на аплодисменти. Вона чекала, що хтось підійде і обійме її. Але замість цього вона почула тихий стукіт виделки об тарілку. Це Ганна Степанівна повільно опустила руку. — Ви з глузду з’їхали? — голос матері пролунав на весь зал, холодний і гострий. — Тобі сорок п’ять, Маріє. Тобі про вічне думати час, про здоров’я, а ти вирішила в дитсадок гратися? Хто цю дитину на ноги ставити буде? Андрій? Чи ти в свої шістдесят будеш на батьківських зборах серед двадцятирічних сидіти як бабця? — Мамо, це наше рішення, — спробувала вставити Марія, відчуваючи, як обличчя починає палати. — Це не рішення, це егоїзм! — втрутилася дружина брата Андрія, Світлана. Вона завжди заздрила їхнім статкам. — Ви про дитину подумали? Які ризики в такому віці? Ви хочете народити і покинути його сиротою в підлітковому віці? Це просто безвідповідально
  • Я знаю, що ти мене заблокувала. Але я маю сказати: ти пошкодуєш про це. Усе, що я робив – заради нас. Заради сім’ї
  • — Розумію, що прохання незвичне, — продовжила Віра Олексіївна, помітивши розгубленість невістки. — Але родина має допомагати одне одному в складні часи. Настуся в скрутному становищі, діти потерпають від тісноти, а у вас є можливість подати руку допомоги. — Але чому саме я маю виїжджати? — запитала Оля. — Це ж мій дім.— Люба, ти ж доросла жінка, тобі легше пристосуватись до нових умов, — пояснила свекруха. — А дітям потрібна стабільність, знайоме оточення. До того ж ти весь день на роботі, додому тільки ввечері приходиш. А Насті з малими дім потрібен на цілий день.
  • Місяць тому до 56-річної Лідії прийшов свататись сусід. – Ліда, я говорити гарно не вмію. Скажу, як є. Я тебе люблю.
  • – І куди мені тепер? – Розгублено запитала мати
  • Мене чоловік і такою кохає! — вигукнула я, відчуваючи, як до горла підступає клубок. — Кохає, — спокійно відповіла вона. — Але чи хоче він бачити поруч із собою дружину чи втомлену тітку, яка захекується після першого поверху? Того вечора ми зі злістю з’їли з Сергієм цілу піцу. Я плакала, він заспокоював. Але зерно сумніву вже було посіяне. Я почала помічати, як важко мені зав’язувати шнурки. Як я уникаю дзеркал у повний зріст. Переломний момент стався випадково. Я зустріла Наталю, однокласницю. Ми не бачилися років п’ять. Вона завжди була «в тілі», навіть більшою за мене. Але того дня переді мною стояла жінка з обкладинки. Вона не просто схудла — вона сяяла. Кожна лінія її обличчя була чіткою, очі горіли. Ми розговорилися. Наталя чесно показала фото «до». — Ти знаєш, Оксанко, — сказала вона, — я просто в один день зрозуміла: я не хочу вмирати в 40 років від задишки. Я хочу бачити, як мої діти ростуть, не з вікна квартири, а бігаючи разом з ними в парку. Я прийшла додому і вперше за довгий час роздяглася перед дзеркалом. Я дивилася на себе і не відчувала любові. Тільки жаль і злість. Злість за те, що я дозволила собі стати «невидимкою
Copyright 2018. All rights reserved | Theme: OMag by LilyTurf Themes