Новини України сьогодні

  • НОВИНИ
  • ЖИТТЯ
  • ПОРАДИ
  • ЗДОРОВ’Я
  • КУХНЯ
  • ГУМОР
  • ЦІКАВО
  • Home
  • НОВИНИ
  • Серцe розрuвaється від бoлю, мій рідненький: зі сльозами на очах попрощалися з воїном Максимом Ангурцем

Серцe розрuвaється від бoлю, мій рідненький: зі сльозами на очах попрощалися з воїном Максимом Ангурцем

admin
25 Травня, 202225 Травня, 2022 Коментарі Вимкнено до Серцe розрuвaється від бoлю, мій рідненький: зі сльозами на очах попрощалися з воїном Максимом Ангурцем

Інтернет видання uazsu.fun з посиланням на Газета “Вісник Кіровоградщини”, повідомляє.Світловодськ попрощався з Максимом АнгурцемСьогодні Світловодська міська громада провела в останню путь земляка — солдата 57-ї окремої мотопіхотної бригади імені кошового отамана Костя Гордієнка Максима Ангурця, який загинув 14 травня в бою з російськими окупантами.

На прощальний мітинг на центральній площі Світловодська прийшли містяни та ті, хто проживає у Світловодську, рятуючись від воєнних дій у рідних населених пунктах. Ведуча Світловодського міського Палацу культури Руфіна Салабутіна розповіла присутнім про земляка. Траурну промову виголосив міський голова Андрій Маліцький. Квіти від імені народного депутата України Олеся Довгого і себе особисто принесла помічник-консультант Анна Трубаченко.

Відбулася церемонія прощання, пам’ять загиблого вшанували хвилиною мовчання. Під звуки військового оркестру труну понесли центральною вулицею, проводжаючи Максима Ангурця в останню путь. Поховали воїна на міському кладовищі (Нове місто), поряд з могилами інших загиблих в російсько-українській війні.Максим Ангурець народився у 2000 році.

Закінчив загальноосвітню школу І-ІІІ ступенів №10, потім Світловодський політехнічний фаховий коледж Центральноукраїнського національного технічного університету, влітку 2020 року склав іспити і продовжив навчання як студент заочної форми навчання економічного факультету ЦНТУ, був четвертокурсником. Військову службу за контрактом проходив із липня 2019 року.

Вічна пам’ять…Співчуття рідним… Втрата непоправна…

*У фоторепортажі обличчя військовослужбовців заблюрені задля їхньої безпеки.

Навігація записів

ЗСУ лiквiдувaлu двoх лідерів кaдuровського пoлку спецпрuзнaчення Рoсгвaрдії
Закінчення війни повинно зразу відкрити ворота для нового “плану Маршалла” для України, – Яценюк.

Related Articles

Син віддає всю зарплату невістці, купує їй одяг та продукти. Однак, Марії цього мало! І нещодавно вона йому таку виставу влаштувала – ну акторка погорілого театру!

Viktor
12 Березня, 202612 Березня, 2026 Коментарі Вимкнено до Син віддає всю зарплату невістці, купує їй одяг та продукти. Однак, Марії цього мало! І нещодавно вона йому таку виставу влаштувала – ну акторка погорілого театру!

А я – чоловік. І для мене – будь-яка жінка прекрасна. Навіть начальниця, яка мене терпіти не може. Ви думаєте, я не знаю, що ви готуєте наказ про моє звільнення? – Так, готую! А знаєте, чому я вас хочу звільнити? – Звичайно, знаю. Тому що я вас не боюся. – Ні, не тому! Ви мене не боїтеся! Ви мене не поважаєте! І всі мої накази пропускаєте повз вуха! І тому з таким майстром ділянки нам не по дорозі.

Viktor
10 Березня, 202610 Березня, 2026 Коментарі Вимкнено до А я – чоловік. І для мене – будь-яка жінка прекрасна. Навіть начальниця, яка мене терпіти не може. Ви думаєте, я не знаю, що ви готуєте наказ про моє звільнення? – Так, готую! А знаєте, чому я вас хочу звільнити? – Звичайно, знаю. Тому що я вас не боюся. – Ні, не тому! Ви мене не боїтеся! Ви мене не поважаєте! І всі мої накази пропускаєте повз вуха! І тому з таким майстром ділянки нам не по дорозі.

Микола довгих 5 років гарував на заробітках, а коли повернувся, то на нього чекав сюрприз

Viktor
28 Лютого, 202628 Лютого, 2026 Коментарі Вимкнено до Микола довгих 5 років гарував на заробітках, а коли повернувся, то на нього чекав сюрприз

Цікаве за сьогодні

  • Минуло вже п’ять років, як ми зіграли весілля… Мені зараз 60 років, а чоловікові – 65 років… Нічого дивного, що я вийшла заміж у 55 років…
  • – Навіть зараз, на мій ювілей, діти вирішили, що мамі-заробітчанці, у якої, на їхню думку, «все є» – жоден подарунок не потрібний, навіщо витрачатися
  • Мамо… Ви це серйозно? Ну, тобто, ми теж скучили, але… Ви ж знаєте, у нас тут ремонт у розпалі. Майстри тільки половину зробили, скрізь пил, матеріали розкидані. Ми ще навіть вашу кімнату не починали приводити до ладу. Може, ви ще трохи там затримаєтеся? Поки все закінчимо? Ольга відчула, як холодний клубок підкочується до горла. Вона нічого не сказала, лише коротко відповіла, що подумає, і набрала номер старшого сина. Дмитро вислухав новину ще холодніше. Невістка, яка була поруч, навіть не намагалася притишити голос. — Мамо, а ви про нас подумали? — запитав син. — У нас же виплати за квартиру щомісяця. Суми чималі. Якщо ви зараз кинете роботу, як ми будемо з цим справлятися? Нам ще стільки років платити. Ви ж знаєте, які зараз часи, стабільності ніякої. Може, ви знайдете там іншу родину? Хоча б на рік-два
  • Маринко! Та що ти таке верзеш? — обурилася Віра словам сетри. — Ти думаєш, я своїх дітей не знаю? Альонка з Павликом — золоті діти. Вони кожні вихідні приїздять, допомагають нам з батьком в село. Марина, її молодша сестра, яка приїхала «на гостину», присунулася ближче. — Не знаєш ти їх, Віро, зовсім не знаєш! На власні вуха чула, як твоя Альона чоловікові на кухні казала: «Мама з татом зовсім від села не відмиваються, соромно мені перед партнерами по бізнесу їх показувати». А Павло тільки кивав та підтакував! Мовляв, треба б ці зв’язки потроху обривати, щоб імідж не псували. Віра Сергіївна завмерла. — Брешеш ти, — нарешті вимовила вона, але в очах уже забриніли сльози. — Та нащо мені брехати? — Марина з удаваною жалістю зітхнула і відрізала собі ще шматок пирога. — Зайшла я до них у Вінниці, думала, чаю поп’ємо. А вони на кухні зачинилися і шепочуться. Думали, я в передпокої взуття знімаю, а я вже біля дверей була. Все чула! Альонка ще так презирливо сказала: «Пора вже, мабуть, цей зв’язок з сільськими батьками перерізати»
  • Сергію, це востаннє. Більше не приходь як гість. Якщо ти не можеш бути частиною нашої родини щодня, то не приходь зовсім. Алінці потрібен батько, а не свято за розкладом. А мені потрібен спокій. Він намагався щось пояснити, говорив про складні обставини, про те, як йому важко розриватися. Але я вперше слухала його і не відчувала жалю. Я бачила перед собою людину, якій просто зручно жити на два доми, не приймаючи жодних рішень. Він пішов. Цього разу я не плакала. Я відчула неймовірне полегшення, ніби з моїх плечей зняли важкий камінь, який я несла сім років. Перші тижні були непростими. Телефон мовчав, Сергій спочатку ображався, потім намагався задобрити повідомленнями, але я була непохитною. Я змінила замки в квартирі й змінила пріоритети у своїй голові. Я почала більше часу проводити з Максимом. Мій син, який уже став підлітком, раптом став моєю найбільшою підтримкою
  • — Тату, яка фата і біле плаття? Твоїй нареченій п’ятдесят років! — Роман відкинувся на спинку крісла і голосно зареготав, витираючи сльози в кутиках очей. — Ти б ще лімузин з лялькою на капоті замовив. Люди ж сміятися будуть.
Copyright 2018. All rights reserved | Theme: OMag by LilyTurf Themes