Новини України сьогодні

  • НОВИНИ
  • ЖИТТЯ
  • ПОРАДИ
  • ЗДОРОВ’Я
  • КУХНЯ
  • ГУМОР
  • ЦІКАВО
  • Home
  • НОВИНИ
  • Франція не потребує російського газу – заявив Макрон

Франція не потребує російського газу – заявив Макрон

admin
19 Квітня, 202219 Квітня, 2022 Коментарі Вимкнено до Франція не потребує російського газу – заявив Макрон

Еммануель Макрон переконує, що підтримує повне нафтове та газове ембарго для РФ.

Таку заяву президент Франції зробив під час інтерв’ю телеканалу France 5.

Макрон також спростовує інформацію, що саме за його ініціативою до завершення президентських виборів у Франції було відкладено питання ембарго на російську нафту.

Він стверджує,  що європейці мають припинити купувати нафту і газ у Росії, щоб “послабити здатність Москви” продовжувати війну.

Він відмічає, що Франція не залежить від постачань російського газу, а тому блокуванням ембарго займається інша країна. Проте, французький президент додає – “європейський ринок є взаємопов’язаним” і в цілому “Європа залежить від російського газу”.

Президент Франції також відмовився встановити червоні лінії для можливого застосування хімічної зброї, оскільки “ми повинні виміряти наслідки”, які це матиме. 

Нагадаємо, раніше Макрон заявив, що його діалог із президентом Росії Владіміром Путіним застопорився після того, як в Україні було виявлено масові вбивства. 

“Після масових вбивств, які ми виявили в Бучі та інших містах, війна набула іншого обороту, тому з того часу я більше не розмовляв із ним безпосередньо, але я не виключаю, що зроблю це в майбутньому”, – заявив він. 

А після оприлюднення інформації про звірства у Бучі Макрон виступив за посилення санкцій проти Росії  і “запровадження обмежень на імпорт російської нафти і вугілля”.

“Ми будемо координуватися з нашими європейськими партнерами, зокрема з Німеччиною”, в “найближчі дні”, додав він, згадавши про індивідуальні санкції та заходи щодо “вугілля та нафти”.

Європейська правда

Навігація записів

“Мотор вaляється, бакu розлетілuся. Середuни взагалі немає”, – влучнuм пoстрілoм з сaмохідної гармати 2С7 “Пioн” українські бійці знuщuли танк окyпaнтів. Вiдео
Я зв’язався з багатьма знайомuмu бійцямu, які зараз на Східному фронті. Святогірську Лавру до Велuкодня ? Вірте в ЗСУ.

Related Articles

Син віддає всю зарплату невістці, купує їй одяг та продукти. Однак, Марії цього мало! І нещодавно вона йому таку виставу влаштувала – ну акторка погорілого театру!

Viktor
12 Березня, 202612 Березня, 2026 Коментарі Вимкнено до Син віддає всю зарплату невістці, купує їй одяг та продукти. Однак, Марії цього мало! І нещодавно вона йому таку виставу влаштувала – ну акторка погорілого театру!

А я – чоловік. І для мене – будь-яка жінка прекрасна. Навіть начальниця, яка мене терпіти не може. Ви думаєте, я не знаю, що ви готуєте наказ про моє звільнення? – Так, готую! А знаєте, чому я вас хочу звільнити? – Звичайно, знаю. Тому що я вас не боюся. – Ні, не тому! Ви мене не боїтеся! Ви мене не поважаєте! І всі мої накази пропускаєте повз вуха! І тому з таким майстром ділянки нам не по дорозі.

Viktor
10 Березня, 202610 Березня, 2026 Коментарі Вимкнено до А я – чоловік. І для мене – будь-яка жінка прекрасна. Навіть начальниця, яка мене терпіти не може. Ви думаєте, я не знаю, що ви готуєте наказ про моє звільнення? – Так, готую! А знаєте, чому я вас хочу звільнити? – Звичайно, знаю. Тому що я вас не боюся. – Ні, не тому! Ви мене не боїтеся! Ви мене не поважаєте! І всі мої накази пропускаєте повз вуха! І тому з таким майстром ділянки нам не по дорозі.

Микола довгих 5 років гарував на заробітках, а коли повернувся, то на нього чекав сюрприз

Viktor
28 Лютого, 202628 Лютого, 2026 Коментарі Вимкнено до Микола довгих 5 років гарував на заробітках, а коли повернувся, то на нього чекав сюрприз

Цікаве за сьогодні

  • Мамо, ми здаємо твою квартиру студентам, а тебе переселяємо в нашу мансарду, так усім буде вигідніше, — заявив Ярослав, навіть не дивлячись мені в очі. Мирося задоволено кивнула, наче йшлося про перестановку старого стільця, а не про мою єдину власність. Вони вже все вирішили, підрахували мої сили та мій час до останньої хвилини
  • “– Ні! Ти глянь! Вона ще й бреше! Обдурила бабку, обдурила матір, братів. Племінника майбутнього обдурила! Усіх! Хочеш, щоб у тебе була сім’я – відмовся від заповіту. Я спадкоємиця! Я! Ми самі вирішимо, що робити із квартирою! – Репетувала мати
  • Я пам’ятаю той день так, ніби він досі стоїть перед очима. Три роки… три довгі роки я не був вдома. Час ішов, життя крутило мене по різних місцях, але всередині жила одна проста мрія — повернутися. Не з дзвінком наперед, не з попередженням.
  • Раптом хтось окликнув мене ззаду. Це був молодий хлопець, він йшов впевнено і швидко, наздогнав мене і запропонував допомогу. Я не відмовилася, розуміючи, що в будь-який момент можу впасти.
  • Прокинулася вона від дивного галасу, що долинав із кухні. Дзвенів посуд, грюкали дверцята холодильника. Спочатку вона подумала, що чоловік повернувся, але потім почула, що хтось співає. Голос був жіночим. – Схоже, я серйозно занедужала, у мене вже галю цинації. Але шум не припинявся. Оксана потихеньку встала і зазирнула на кухню. Побачене водночас і здивувало її, і розлютило.
  • Нарешті підвівся Степан Іванович. У залі стало тихо-тихо. Всі чекали: що ж подарує «найскупіший чоловік села»? Він повільно вийшов на середину залу. В руках він тримав стару, потерту шкіряну папку, перев’язану мотузкою. Його руки тремтіли. — Оленко… — почав він, і голос його, зазвичай твердий, раптом зірвався. — Я все життя щось беріг. Я жив однією думкою. Думав, що мені це дуже треба. Що без цього я не людина, а так… тінь. Він почав розв’язувати вузол. Пальці не слухалися. Нарешті він відкрив папку. Там не було конверта. Там були пачки грошей. Багато пачок. Різних років, різних номіналів, акуратно перев’язаних резинками. У залі запала така тиша, що було чути, як дзижчить муха на вікні. Марія прикрила рот долонею, Петро застиг на місці. — Я хотів машину… — продовжив Степан, дивлячись на внучку. — Ту саму, синю, яку в мене колись забрали. Я кожну копійку сюди клав. Не доїдав, не допивав. Думав, куплю її — і знову стану щасливим. Як тоді, в молодості. Він зробив крок до Оленки. — Але сидів я вчора на ґанку, дивився, як ти смієшся… І зрозумів. Машина — це залізо. Воно заіржавіє. А щастя — це не те, що стоїть у дворi
Copyright 2018. All rights reserved | Theme: OMag by LilyTurf Themes