Після розлучення моя мама поїхала в Італію. Вона добре заробляла, ми збудували будинок. А тепер мама приїхала і хоче виходити заміж і привести чоловіка в наш дім. Не розумію, навіщо їй це в її 55 років
Нещодавно мама повернулася із заробітків, у мене зараз двоє дітей. Я думала, мама буде няньчитися з внуками, а вона мене ошелешила тим, що виходить заміж і чужого чоловіка приведе до нас додому.
Ніколи не думала, що це може статися в нашій родині. У нас завжди була, на мій погляд, ідеальна сім’я. У мене було щасливе дитинство. Я була абсолютно впевнена, що у моїх батьків у стосунках повна ідилія і взаєморозуміння. Тому для мене було потрясінням, коли я дізналася, що мої батьки розлучаються. Майже як грім, серед ясного неба. І головне, що я досі не знаю, яка причина була всього цього – чому батьки розлучилися.
Я дуже любила батька, ну і маму звичайно. Тому їх розлучення я пережила важко. Мені тоді ледь виповнилося вісімнадцять років. Згодом я, звичайно, звикла до цієї думки. Але мені було дуже шкода їх обох.
Після розлучення тато від нас пішов, а маму подружка покликала в Італію на заробітки. Чи то для того, щоб забутися, чи для того, щоб вижити, мама погодилася і поїхала. Я вже була тоді доволі дорослою для того, щоб залишитися на господарстві. А потім я вийшла заміж – у двадцять два роки. Через рік у мене народилася перша дитина.
В Італії мама була 10 років. Всі гроші, які вона там заробляла, вона присилала додому. Я з чоловіком будувала будинок. Нам вдалося збудувати чудову оселю. Я мріяла про те, як мама повернеться додому і ми всі разом будемо жити.
Мама повернулася пів року назад. Все було добре, але тут недавно, моя мама приголомшила мене новиною, що виходить заміж. Вона мені розповіла про те, що у неї є чоловік, і вони збираються узаконити свої стосунки. Раніше я ніколи не чула від своєї мами про будь-яких чоловіків, а тут весілля.
У нас з чоловіком зараз скрутний час з фінансами. І я маму кілька разів просила посидіти з її ж онуками, щоб я могла вийти на роботу. На даному етапі свого життя я була в декретній відпустці. Але у неї постійно якісь відмовки були: то їй за городом дивитися потрібно, то погане самопочуття. Виходить, я не знаю свою матір. Мені навіть соромно трохи за її легковажність.
Ну, яке весілля в такому віці? Мамі уже 55 років. Може, звичайно, це і не правильно, але я це сприймаю як зраду. До речі, тато, як і раніше, живе один, і все так само багато приділяє нам уваги. Ми часто з ним бачимося, в той час, коли у мами ніколи на нас немає часу. І одружуватися він не збирається.
А ще я переживаю, що про нас подумає мій чоловік, адже у будівництво будинку він вклав багато сил, бо ж будував його, як для себе. І в той же час, я не хочу сваритися з мамою. Все ж, будівництво велося за її кошти. То ж, за великим рахунком, це її дім і вона має право приводити туди кого захоче.
У глибині душі я дуже сподівалася, що тато з мамою рано чи пізно помиряться і все буде як раніше. Я навіть намагалася частіше влаштовувати домашні посиденьки, куди постійно запрошувала їх обох. Тепер не знаю як себе вести. Прийняти маминого «нареченого» і образити тата, чи прямо сказати мамі, що ми проти її заміжжя. Як же мені себе вести в цій ситуації я не знаю.
Фото ілюстративне – infourok.
