Новини України сьогодні

  • НОВИНИ
  • ЖИТТЯ
  • ПОРАДИ
  • ЗДОРОВ’Я
  • КУХНЯ
  • ГУМОР
  • ЦІКАВО
  • Home
  • ЖИТТЯ
  • – Як ти могла їздити морями, знаючи, як нам тут важко? От тепер і не чекай від нас допомоги! – Діти знати мене не хочу, хоча я так багато для них зробила

– Як ти могла їздити морями, знаючи, як нам тут важко? От тепер і не чекай від нас допомоги! – Діти знати мене не хочу, хоча я так багато для них зробила

Viktor
5 Листопада, 2024 Коментарі Вимкнено до – Як ти могла їздити морями, знаючи, як нам тут важко? От тепер і не чекай від нас допомоги! – Діти знати мене не хочу, хоча я так багато для них зробила

Цьогоріч я вперше за багато років приїхала з Італії додому. Стара і хвора. А ще – нікому не потрібна. Оселилась в холодній хаті, а вже за два тижні потрапила до лікарні з коронавірусом і запаленням легенів. Дітям скільки не дзвонила – все марно. Ніхто до мене не приїхав. Тоді лікар сказав:

 – Що ж ви такого в житті накоїли, що всі від вас відвернулися? 

А в мене сльози на очі наверталися. Попереджала мене Іванка, казала, аби думала лише про себе. А я не вірила. Все заради дітей. Я ж для них на заробітки поїхала. Мій покійний чоловік Степан геть непутящий був, лише пив щодня безпробудно, дітей я сама ростила і було так важко. Зарплату не платили, шукала підробіток увесь час. Згодом донька підросла, вже не хотіла ходити в старому одязі дитини моєї подруги. Я страждала, що не можу їй дати все необхідне. Ще й хата валилася на очах. А тоді Степан помер після чергового гуляння. 

Тож залишила я двох дітей на свою маму і поїхала. Софії тоді було 17, Тарасові – 15. Працювала я важко і багато. Дуже хотіла, аби діти нормальне життя мали. Думала хату зремонтувати, а якось донька мені сказала. 

 – Я вже доросла, скоро коледжу закінчу, матиму власне життя. Що будинок, купи мені квартиру в Хмельницькому.

Тоді я подумала, може й правда, краще дітей житлом забезпечити, а тоді вже себе. Тож вісім років я працювала, а придбала дітям по квартирі в місті, оплатила там ремонт, а ще увесь цей час на життя й навчання гроші давала. 

І лишень потім все змінилося. Я познайомилась з чоловіком, італійцем. Звали його Марко, старший за мене, та такий уважний і люблячий. Йому не подобалось, що я так багато працюю і якось він мені сказав.

 – Ну ти вже купила дітям житло. Вони дорослі. Може час вже для себе пожити? Скільки нам відведено? Життя надто коротке. 

 – Але ж мені гроші потрібні, як жити.

 – Зі мною ти матимеш все необхідне, будемо подорожувати, насолоджуватись.

Усі мої італійські подруги радили погодитись на пропозицію Марко. Казали, що я заслуговую на щастя. Та коли я подзвонила дітям – їм така ідея не сподобалась.

 – Мамо, ми твоя рідня, а він чужий. Хіба ж так можна.

– Але я так хочу трохи щастя. З вашим татом його зовсім не мала.

– Заробиш грошей, повернешся додому і будеш онуків бачити. Чим не щастя?

Звісно, я мріяла бачити онуків. Але й любові дуже хотіла. Покинула роботу й почала жити з Марко. І це й справді були найщасливіші роки мого життя. Ми постійно подорожували, відвідували гарні ресторани, вишукано вдягалися. Я мала все необхідне. Та дітям більше не допомагала. Адже коханий не давав мені на це грошей і я не працювала. Діти кілька разів дзвонили й просили, я трохи грошей висилала, але не багато, просто не мала. А тоді вони перестали телефонувати. 

З Марко я прожила 12 років і ніколи не шкодувала. А тоді він раптово помер. Я дуже важко пережила цю втрату. Ще його донька приїхала й вигнала мене. Я намагалась знайти в Італії роботу, та вже далеко не молода, а наших так багато приїхало на заробітки. Врешті я ще й почала хворіти. Тож вибору я не мала. Поїхала додому, в свою стару хату. Коли нарешті додзвонилась синові, він сухо сказав:

 – Ти відвернулась від нас. Що тепер хочеш?

 – Але ж я вам по квартирі купила. Не всі батьки такі подарунки роблять.

 – Ти могла більше. Нам було так не солодко. Але ти розважалась собі.

Тож тепер я сама в лікарні. Зовсім не знаю, як далі жити. В мене нема грошей і діти мене не хочу знати. Порадьте, як налагодити життя? Невже я помилилась, обравши своє власне щастя?

Навігація записів

Все не так, як це нам подали ЗМІ.. Нардеп розповів про cкандальний “ЗАКОН ПРО ДРОВА”! Насправді це було зроблено для тих хто…
“Україну врятує жінка?”: переможниця “Битви екстрасенсів” розповіла про “пророцтво”.

Related Articles

Три тижні… Кожна вільна хвилина… Але я не зупинялася. Бо хотіла, щоб сестра сказала: «Ти молодець». Я хотіла цього дитячого «молодець» так, ніби мені досі десять і я принесла додому п’ятірку…І от вона приміряла, навіть обійняла мене. Я розтанула. А потім.. А потім я навіть не піодозрзювала, який «молодець» на мене чекатиме.

Viktor
10 Квітня, 2026 Коментарі Вимкнено до Три тижні… Кожна вільна хвилина… Але я не зупинялася. Бо хотіла, щоб сестра сказала: «Ти молодець». Я хотіла цього дитячого «молодець» так, ніби мені досі десять і я принесла додому п’ятірку…І от вона приміряла, навіть обійняла мене. Я розтанула. А потім.. А потім я навіть не піодозрзювала, який «молодець» на мене чекатиме.

– А ти думай про хороше, адже у нього є сила волі, раз кинув вживати, це вже великий подвиг. Так хвали його як можна частіше, і він буде старатися, і хоч сварки у вас не буде… А грошей вічно мало. Адже він їсть все підряд, не просить нічого, крім картоплі, яку й вирощує сам… Антоніна замовкла й пішла. А Сашко одного разу підійшов до Дар’ї й запитав, чи потрібна допомога по господарству. 

Viktor
10 Квітня, 2026 Коментарі Вимкнено до – А ти думай про хороше, адже у нього є сила волі, раз кинув вживати, це вже великий подвиг. Так хвали його як можна частіше, і він буде старатися, і хоч сварки у вас не буде… А грошей вічно мало. Адже він їсть все підряд, не просить нічого, крім картоплі, яку й вирощує сам… Антоніна замовкла й пішла. А Сашко одного разу підійшов до Дар’ї й запитав, чи потрібна допомога по господарству. 

Кавалер—бізнесмен прийшов у ресторан без гаманця, щоб перевірити мене на меркантильність. тоді я нерозгубилася… Ось що зробила…

Viktor
10 Квітня, 2026 Коментарі Вимкнено до Кавалер—бізнесмен прийшов у ресторан без гаманця, щоб перевірити мене на меркантильність. тоді я нерозгубилася… Ось що зробила…

Цікаве за сьогодні

  • Три тижні… Кожна вільна хвилина… Але я не зупинялася. Бо хотіла, щоб сестра сказала: «Ти молодець». Я хотіла цього дитячого «молодець» так, ніби мені досі десять і я принесла додому п’ятірку…І от вона приміряла, навіть обійняла мене. Я розтанула. А потім.. А потім я навіть не піодозрзювала, який «молодець» на мене чекатиме.
  • – А ти думай про хороше, адже у нього є сила волі, раз кинув вживати, це вже великий подвиг. Так хвали його як можна частіше, і він буде старатися, і хоч сварки у вас не буде… А грошей вічно мало. Адже він їсть все підряд, не просить нічого, крім картоплі, яку й вирощує сам… Антоніна замовкла й пішла. А Сашко одного разу підійшов до Дар’ї й запитав, чи потрібна допомога по господарству. 
  • Кавалер—бізнесмен прийшов у ресторан без гаманця, щоб перевірити мене на меркантильність. тоді я нерозгубилася… Ось що зробила…
  • — Що це? — Іра перебирала документи, їй знадобився паспорт чоловіка, який вона шукала в його сумці. Але паспорт «зачепив» ще щось. — Я думав, що ти це не знайдеш… — пробурмотів Андрій, червоніючи…
  • — Ти що, зовсім безрука? Святковий день матері вирішила зіпсувати? — просичав Віталій, боляче стискаючи під столом зап’ясток дружини. Він посміхався гостям, а їй раптом потемніло в очах.
  • — Ви не думайте, я ні на що не претендую, у мене просто знайомих тут немає і грошей зайвих на готель. — Так, зрозуміло. Усі ми були молодими, пий чай. — Катрусю, я вдома, – Борис відчинив ворота, щоб загнати машину в гараж, не звернувши уваги, що, крім дружини, хтось іще сидить на терасі. Дружина в теплу пору року часто чекала його на вулиці.
Copyright 2018. All rights reserved | Theme: OMag by LilyTurf Themes