Ми прожили майже два роки. Я без вагань написала заяву на розлучення. Правда, всі не розуміють такого вчинку. Батьки, друзі та всі родичі ледь не щодня телефонують та намагаються переконати у іншому. Мовляв, не варто руйнувати родину й дати чоловікові другий шанс. 

Мені було 20 років, коли ми одружилися. Здавалося, що Орест – моя доля. Після весілля я одразу почала займатися хатніми справами, купувати всі необхідні речі для затишку. Словом, перетворилася на справжню Попелюшку, адже хотіла показати чоловікові, яка я хороша господиня. Однак, йому було байдуже. Навіть не дякував за смачну вечерю, а у суботу й неділю розважався з друзями.

Я не знала, що робити. Мала тільки трьох подруг, але ми зустрічалися дуже рідко. Думала, що матуся мене розрадить. Але вона чомусь підтримала сторону Ореста.

– Чоловік має право на відпочинок, залиш його у спокої! – дорікала мені у слухавку. 

Тільки знайома сусідка, з якою я потоваришувала після весілля заспокоювала мене:

– Ну, можливо, що він поміняється? Усвідомить, що вчинив тоді не правильно та попросить у тебе вибачення, ось побачиш. Просто дай йому час. 

Здається, що Орест мене більше не кохає та я йому стала просто не цікавою. Вже не пригадаю, коли ми востаннє просто гуляли у парку чи дивилися разом фільм. Натомість, після роботи він грав у комп’ютерні ігри або приставку. Одного вечора вирішила з ним спокійно поговорити але Орест почав мене звинувачувати:

– Ми і так живемо разом, чого ти ще хочеш? Якщо ми пара, то це не означає, що я повинен весь вільний час проводити у твоїй компанії! 

Думала, що народження синочка змінить поведінку Ореста й хоча б допомагатиме з малюком. Однак, він навіть не прийшов у пологовий будинок на виписку. Тільки свекри, мої батьки та друзі. 

– Ну він зараз святкує, все-таки спадкоємець роду народився. Скоро прийде, не хвилюйся – радісно сказала свекруха. 

Однак, ні ввечері, ні наступного дня та навіть через тиждень Орест не прийшов. Я почала хвилюватися та телефонувала до всіх лікарень. Можливо, з ним трапилася якась біда? 

Ввечері мені написала незнайома дівчина. Сказала, що її сестра потайки зустрічається з моїм чоловіком. Я вже хотіла заблокувати таку нахабу, але вона надіслала мені декілька фото. На світлинах мій Орест обіймає та цілує красиву та струнку білявку. 

Я негайно викликала майстра, щоб той змінив замок у дверях. Цю квартиру колись купили мої батьки, так що я тут господиня. Зібрала всі речі Ореста у валізу. 

Зранку прокинулася від того, що хтось намагався потрапити до квартири та голосно грюкав у двері. Це був чоловік, ледь тримався на ногах. Але я не відчинила. Удала, що нікого нема вдома. Він довго кричав, стукав кулаками, але потім пішов. Добре, що сина не розбудив. 

Через годину до мене приїхала свекруха:

– Що тут відбувається? Ти чому рідного чоловіка на поріг не пускаєш? 

Я мовчки показала їй всі фото та відео. Бачила, як старенька ніяково почервоніла. 

– Ну це просто фотошоп. Мій Орест не такий. Хіба ти будеш вірити незнайомій дівчині? – намагалася виправдати сина. 

– Вірю. Ось докази. Завтра подам заяву на розлучення. 

– Послухай мене. Не треба робити таку дурницю, ти ж зруйнуєш родину. Та і кому ти будеш потрібна з дитиною на руках, хто тебе візьме? Орест поміняється, буде тільки з тобою, дай йому другий шанс. Ми ж всі робимо помилки. 

Старенька ще довго намагалася мене переконати, але я була невблаганною. Вона розвернулася та голосно грюкнула дверима. Потім до мене почала телефонувати мама, подруги, друзі чоловіка та просили тільки одного – забути про такий вчинок Ореста. 

Я заблокувала їх номери. Вже написала заяву на розлучення. Всі кажуть, що це я зруйнувала родину. Але хіба я винна?

А як би ви вчинили на місці дівчини? Що б ви могли порадити героїні нашої історії?