Новини України сьогодні

  • НОВИНИ
  • ЖИТТЯ
  • ПОРАДИ
  • ЗДОРОВ’Я
  • КУХНЯ
  • ГУМОР
  • ЦІКАВО
  • Home
  • НОВИНИ
  • Я був найбагатшим, найщасливішим чоловіком і бaтьком”: після втрати сім’ї Ярoслав Базилевич вперше написав про трагедію

Я був найбагатшим, найщасливішим чоловіком і бaтьком”: після втрати сім’ї Ярoслав Базилевич вперше написав про трагедію

Viktor
25 Вересня, 202425 Вересня, 2024 Коментарі Вимкнено до Я був найбагатшим, найщасливішим чоловіком і бaтьком”: після втрати сім’ї Ярoслав Базилевич вперше написав про трагедію

Ярослав Базилевич, який втратив дружину та доньок внаслідок удару по Львову 4 вересня, створив стипендіальний фонд на їхню честь. Таким чином він хоче зберегти пам’ять про них.

Ярослав Базилевич написав перший з того часу допис про трагедію на своїй сторінці у фейсбуці. Він зазначив, що пишався своєю дружиною та донечками й завжди матиме про них найкращі спогади.

Ярослав Базилевич створив фонд в пам’ять про своїх дівчат

Чоловік написав, що мав скарб – він був щасливим мати таку дружину та дітей.

Я був найбагатшим, найщасливішим чоловіком і батьком, я мав скарб і завжди розумів, що це скарб – мати таку дружину і таких відповідальних, працьовитих, гарних, розумних, ініціативних, патріотичних дітей,
– написав Ярослав.

Він додав, що у нього залишилися про свою сім’ю найщасливіші спогади. Однак все інше, на жаль, ампутовано.

Весь час я пишався ними і пишаюся надалі. У них мало бути все попереду, у кожної з них. В одну мить я втратив ту багатогранність відчуттів, які вони всі четверо, кожна по своєму, давали мені протягом нашого спільного життя. Сьогодні я маю найкращі, найщасливіші, найпрекрасніші спогади – все решта ампутовано!
– сказав він.

Ярослав Базилевич вирішив створити Сталий стипендіальний фонд імені Євгенії, Ярини, Дарії та Емілії Базилевич, щоб світ пам’ятав їхні імена.

Чоловік просить допомогти та взяти участь у зборі. Ціль фонду – 100 тисяч доларів, завдяки цим коштам студенти УКУ щороку зможуть отримувати стипендію.

Нагадаємо, що дружина Ярослава Євгенія, а також його доньки: Ярина, Дарія та 7-річна Емілія Базилевичі загинули у ніч на 4 вересня під чергового масованого обстрілу Львова.

Російська ракета влучила в будинок, дівчата ховалися на сходовому марші.

Навігація записів

Ціле відро помідорів чері я зібрала дітям. Дала – нехай консервують. А тоді приїхала і побачила, що вони зробили з городиною. Так прикро мені ще не було
0цe тaк БAБAXКAЄ!  Мacштaбнa пoжeжa лютyє y М0ckвi iз caмoгo paнкy. Вuбyxaє вce нaвk0лo. Плoщa пoжeжi cтaнoвuть – 600 м²

Related Articles

Син віддає всю зарплату невістці, купує їй одяг та продукти. Однак, Марії цього мало! І нещодавно вона йому таку виставу влаштувала – ну акторка погорілого театру!

Viktor
12 Березня, 202612 Березня, 2026 Коментарі Вимкнено до Син віддає всю зарплату невістці, купує їй одяг та продукти. Однак, Марії цього мало! І нещодавно вона йому таку виставу влаштувала – ну акторка погорілого театру!

А я – чоловік. І для мене – будь-яка жінка прекрасна. Навіть начальниця, яка мене терпіти не може. Ви думаєте, я не знаю, що ви готуєте наказ про моє звільнення? – Так, готую! А знаєте, чому я вас хочу звільнити? – Звичайно, знаю. Тому що я вас не боюся. – Ні, не тому! Ви мене не боїтеся! Ви мене не поважаєте! І всі мої накази пропускаєте повз вуха! І тому з таким майстром ділянки нам не по дорозі.

Viktor
10 Березня, 202610 Березня, 2026 Коментарі Вимкнено до А я – чоловік. І для мене – будь-яка жінка прекрасна. Навіть начальниця, яка мене терпіти не може. Ви думаєте, я не знаю, що ви готуєте наказ про моє звільнення? – Так, готую! А знаєте, чому я вас хочу звільнити? – Звичайно, знаю. Тому що я вас не боюся. – Ні, не тому! Ви мене не боїтеся! Ви мене не поважаєте! І всі мої накази пропускаєте повз вуха! І тому з таким майстром ділянки нам не по дорозі.

Микола довгих 5 років гарував на заробітках, а коли повернувся, то на нього чекав сюрприз

Viktor
28 Лютого, 202628 Лютого, 2026 Коментарі Вимкнено до Микола довгих 5 років гарував на заробітках, а коли повернувся, то на нього чекав сюрприз

Цікаве за сьогодні

  • Покликала кавалера на вечерю..– М-м-м, пахне, «Як у їдальні»…Я урочисто поставила паруючу, духмяну тарілку борщу, поруч кошик із часниковими пампушками й піала з густою сметаною. зам.верши, чекаю отого чоловічого: «Ого, Олено, це божественно!».. І тут нарешті прорік мій принц фразу після якої.. я кліпнула, намагаючись переварити цей «розкішний» комплімент.
  • Мар’яно, я знаю, що ти вдома! — гупав у двері колишній чоловік. — Відчиняй, не змушуй мене кричати на весь під’їзд! — голос Андрія був хрипким, але в ньому відчувалася та сама самовпевнена солодкість, яка колись її зачарувала, а тепер викликала лише нудоту. Вона повільно повернула ключ, але залишила двері на міцному сталевому ланцюжку. — Чого тобі треба, Андрію? — її голос звучав холодно, як бруківка на Центральній площі в січні. — Оце так прийом. Навіть не впустиш законного чоловіка води напитися? Я з миром прийшов, Мар’яно. Повернувся в рідні Чернівці, хочу все виправити, з чистого аркуша почати. Через щілину вона побачила, як сильно він здав. Колись стильний та доглянутий, тепер він нагадував людину, яка звикла спати в залах очікування. Пом’ята шкіряна куртка, брудні кросівки, втомлені очі. Але той самий хитрий вогник маніпулятора нікуди не зник. — Ти мені ніхто. Ми офіційно розлучені вже три роки. Суд розірвав наш шлюб заочно, оскільки ти не давав знати про себе. Іди геть, я тебе не кликала
  • Ой, ледве донесли ці торби! — Ганна Петрівна, свекруха, замість вітання кинула сумки прямо на світлий килим. — Синку, зустрічай матір! Соломіє, що стоїш як нежива? Допоможи дитині, зовиці своїй, пакети важкі підхопити! Богданчику! Сину, де ти є? Соломія застигла з ополоником у руці, відчуваючи, як серце починає калатати швидше. — Ганно Петрівно. Мар’яно. Ви як тут? Богдан казав, що ви збиралися на оздоровлення в санаторій наступного місяця. Ми ж вас зовсім не чекали і не запрошували в гості. — Та яке там «наступного»! — Ганна Петрівна вже скидала туфлі, безцеремонно розкидаючи їх по кутках. — Вирішили, що в Миргороді зараз найкращий сезон. А навіщо нам той санаторій, ті казенні ліжка, коли в дитини ціла велика квартира? Ми на тиждень, а може й на два — як піде. Ми ж рідні люди, хіба нам треба запрошення з печаткою? Ми по-простому, по-сімейному
  • З’їхалися з хлопцем (28 років). У перший же день він приніс таз і сказав: «Мама пере мої шкарпетки руками, сподіваюся, ти теж умієш».
  • Хотів подарувати в п’ятницю. А ти знову завчасно знайшла мій подарунок. — Правда? — вона уважно подивилася на нього. — А чому на конверті тільки твоє ім’я? Ні слова про мене. — Та я просто не став морочити голову. Але якщо хочеш, я напишу твоє сам.
  • Я питаю: це що таке? Звідки у тебе стільки грошей? — Михайло почав рахувати. — П’ять, десять, п’ятнадцять… Ти що, грабуєш мене? Ольга відчула, як усередині все затремтіло, але вона змусила себе встати рівно. — Це мої гроші, Михайле. Я їх заробила. Це премії та підробітки. — Твої? — він засміявся, і цей сміх був страшнішим за крик. — У нас немає «твоїх» грошей. У нас спільний бюджет! Ти що, крисила від сім’ї? Ти ховала від мене гроші, поки я гарував на будівництві? — Ти витрачаєш тисячі на свою маму, не питаючи мене! — раптом вигукнула Ольга. — Ти купуєш їй делікатеси, а моя мама їсть пустий суп! Я хотіла допомогти їй. І я хотіла купити собі куртку, бо мені соромно виходити в люди! Михайло вдарив кулаком по столу. Купюри розлетілися по підлозі. — Не смій порівнювати свою маму з моєю! Моя мама — свята жінка. А твоя… твоя завжди була дивною. І взагалі, у неї є пенсія! Тобі просто захотілося розкоші? Захотілося пальто? А про те, що нам треба на квартиру збирати, ти не подумала? — Ми збираємо на квартиру вже чотири роки, Михайле! Але чомусь на подарунки твоїм родичам гроші є завжди, а на мої потреби — ніколи! — Ольга відчувала, як сльози підступають до очей, але вона стримувала їх. — Я теж людина. Я маю право на свої гроші
Copyright 2018. All rights reserved | Theme: OMag by LilyTurf Themes