Місяць тому невістці дуже закортіло, аби я бавила онука замість неї:

– Я обійшла 3 садки, в жодній групі нема місця для нашого Дмитрика. А мені он роботу пропонують, просять, аби я з декрету вже поверталася. Ну вам не важко посидіти з малим трохи?

На свою сиву голову взяла та й погодилася. Бо бачила, як важко моєму Василеві жінку та сина забезпечувати, а ще треба іпотеку за житло виплачувати. Бо купували вони свою трьошку в доларах перед війною. А зараз курс валюти так підскочив, що сиди та плач.

Тим паче, я мала вільний “робочо-пенсійний графік”. Колись викладала у школі математику, а зараз хіба приймаю учнів на репетиторство та готую до екзаменів. Ну і ще здаю одну квартиру в оренду за 5 тисяч біженцям. Тому от не бідую.

Хоча я колись казала Василеві “Сину, от тобі ключі від цієї однушки, роби ремонт та живіть щасливо”. Однак, Світлана аж скривилася, коли бачила квартиру. І переконала Васю, що там жити дуже погано.

От саме через таку принциповість жінки Васька зараз спину гне, аби іпотеку погасити.

Син та невістка жили в іншому районі, мені треба було пересадками їхати зранку. А ви ж самі розумієте, що о 8 годині ранку в маршрутку нереально залізти, людей море. Тому часто я навіть не встигала поснідати, хіба чашечку кави пила та все.

– Господи, ну нарешті ви тут! А я вже запізнююся на роботу.

– Світлано, ледь доїхала до тебе. Навіть крихти в роті не було.

– Добре, там в холодильнику можете взяти продукти, поснідаєте.

Я робила собі скромний перекус – кава, 3 скибочки хліба та сир з ковбаскою. Нарізали все тоненько, бо якось не пасувало рідних дітей об’їдати.

Хоча бачила у холодильнику різні делікатеси – баночка ікри чорної, консервований лосось, дуже дороге вино. Навіть креветки заморожені в морозилці знайшла!

Невістка працювала з 9 по 5-6 вечора. А поки ще доїде додому маршруткою, зайде в магазин – то 7 година буде.

Відповідно, я за весь день зголоднію. Тому брала якісь ще макарони з сосисками, омлет смажила чи рис робила. І після себе обережно мила посуд, каструльки, все витирала та складала на місця! Я ж не якась свиня, аби безлад у чужій хаті робити.

Інколи навіть могла сама для дітей вечерю зробити.

І 3 дні тому якраз невістка залишила у холодильнику фарш. Він вже трохи обвітрився та почав неприємно пахнути. Тому я вирішила трохи “реанімувати” м’ясо та зробити котлети. Бо шкода такий продукт дарма переводити.

Ще й картоплю зварила на пюре, додала трохи молока, бо воно вже скисати почало.

І от до кухні заходить невістка:

– Це що таке?

– Котлетки з пюре, вирішила допомогти.

Однак, замість “дякую, мамочко, за турботу”, я почула страшенні докори та крики про те, що я обжираю молоду родину:

– Ви знаєте, скільки то м’ясо коштувало? Ви мені гроші винні. А молоко? Хто вас просив пхатися в холодильник?!

Я не витримала такого хамства, взяла всі речі та поїхала додому. Однак, вже через годину до мене зателефонував Василь. І не для того, аби попросити вибачення:

– Мамо, ну тобі не соромно? Світлана каже, що ти всі продукти нам зіпсувала. Треба було то м’ясо чіпати?

– Синку, я вам допомогти хотіла.

– А чай? Ми недавно купили нову пачку чаю, а сьогодні тільки 3 пакетики залишилося. Ти ж навіть як береш сир, то його не закриваєш у плівку, він обвітрюється та псується.

Син відчитував мене за кожен шматочок хліба, за кожен чайний пакетик та скибку сиру. Мені стало так образливо, що я аж кинула слухавку та почала плакати.

Невже я щось погане зробила? Чи не можна кави випити у сина вдома? Тепер, аби помиритися, мені потрібно купити дітям пакет з продуктами чи що?