-Все-таки добре, що ми тоді будинок в селі купили! – говорила Олена своєму чоловікові – Миколі.
-Звичайно добре! А ти ще не хотіла! Пам’ятаєш, як ти казала: “Що ми там робитимемо”! – розсміявся Микола, обіймаючи дружину.
Олена та Микола переїхали жити з маленького міста до села рік тому. Купили з нагоди симпатичний будиночок, підремонтували його зовсім трохи і почали жити. Спершу приїжджали сюди як на дачу, а потім сподобалося, переїхали в село на зовсім, а квартиру в місті почали в оренду здавати. Тож жили собі, не скаржилися, грошей вистачало. Та й подобалося їм працювати на землі.
А сьогодні Олена та Микола чекають на міських гостей: двоюрідних сестер Миколи – Оксану та Ніну з сім’ями.
Олена, знаючи звичку Оксани та Ніни всіх обговорити, постаралася, виклалася на повну. Порядок навела, пирогів напекла, і салатів наробила.
-Ти Миколо, сходи до Івановича, він казав, що свіжину робив, може трохи продасть, шашлик зробимо. Треба завтра дівчат пригостити.
Микола повернувся від сусіда з гарним пакетом шашлику і став маринувати його.
– Пам’ятаю, Оксанка в дитинстві така вредна була! Усе моїй мамі про мене доносила. Я зі школи не встигну у двері увійти, а моя мама вже: “Ану, давай, розповідай, що ти там сьогодні з фізики отримав”… А Оксанка з-за дверей виглядає! – Згадував він, заливаючи майбутній шашлик мінералкою.
Олена засміялася: – Думаю, вона не дуже з того часу змінилася.
-Миколо, тепер поки я тут з пирогами пораюся, зганяй, кури щось до столу.
-А що брати? – запитав Микола, сідаючи на велосипед.
-Та бери, щось дорожче! – махнула рукою Олена.
Гості приїхали рано-вранці на двох машинах. Зустрічалися із вигуками, обніманням, поцілунками: -Ах, як у вас тут чудово, як чудово. І повітря свіже. І город такий чистенький, акуратненький.
Обличчя родичів були осяяні найпривітнішими усмішками. Солодкі промови так і лилися з їхніх вуст:
-Ах, як давно ми вас не бачили, рідні ви наші. А ти, Оленко зовсім не змінилася, все гарнішаєш.
-Доброго дня! Привіт, гості дорогі! – вітали сестер та їхні сім’ї Олена та Микола, до глибини душі зворушені їх теплими словами. – Проходьте, будь ласка, розташовуйтесь!
Стіл накрили в саду під яблунею. Було тепло та ясно, чулося щебетання птахів. Діти – десятирічний Андрійко і восьмирічна Леся, що приїхали з батьками, весело гасали подвір’ям, із задоволенням ласуючи ягідкою прямо з кущів.
-На здоров’я! Нехай їдять! Жаль, чи що! Он її скільки вродили цього року. Дітям потрібні вітаміни, – думала про себе Олена.
Погано було тільки те, що діти чомусь для своїх ігор вибрали город і тепер гасали там, витоптуючи все, що траплялося під ноги.
Але Олена терпляче мовчала. Адже не дай Боже що сказати! Сестри потім так перед ріднею виставлять Олену і Миколу – повік не відмиєшся.
-Все не витопчуть! Хоч щось, та лишиться! – Заспокоювала Олена сама себе.
Коли всі, включаючи дітей, нарешті, розташувалися за столом, що прогинався від смачних страв, Олена зітхнула з полегшенням.
За столом сестри чоловіка завзято згадували якихось одних і тих самих знайомих з дитинства, про яких Олена гадки не мала.
Оксанка дуже смішно шепелявила, зображуючи колишню вчительку. А вся родина покочувалася зі сміху.
Що в цьому смішного Олена не розуміла, вона просто слухала, та стежила, щоб тарілки у гостей не пустіли.
Коли подали ароматні, підрум’янені на вугіллі шашлики, сестри нарешті дісталися обговорення близьких родичів.
-Ой, ніколи не забуду дядька Ігора, за якого наша мама заміж зібралася, до чого скупий чоловік був! Ми з мамою за місяць від нього пішли. – Згадувала Оксанка.
Правда, у чому саме цей Ігор їх обділив, Олена так і не зрозуміла, але не стала уточнювати.
-Ой, Миколо, а твій вітчим – раптом вирішила вставити свої п’ять копійок Ніна – Гуляє ж! Негідник такий, зате в усьому маму твою слухається! – незрозуміло навіщо вирішила вона порадувати брата.
Далі розмова перекинулася на дядьків – рідних братів їхніх мам.
-А дядько Володя далі з своєю дружиною свариться! Сама винна: якщо пішла від нього, то не було чого й повертатися! – повідомила всім Оксанка!
-А дядько Олег краще, чи що, – зупинила сестру Ніна – Ти уявляєш, Миколо, приїхали до нього минулого разу, А він нам сумки нормальні навіть не склав! У нього ж своє господарство! Чого там тільки нема! Так він нам майже нічого не дав, молока тільки і сиру!
Оксанка з Ніною та їхніми домочадцями голосно розсміялися, а Олена почала в думках перебирати, що можна потім покласти сестрам чоловіка з собою, щоб в очах рідних не осоромитися.
Якщо чесно, Олена відчувала, що вже дуже втомилася від цих пліток та її настрій поступово ставав гіршим.
Вона добре знайома з дядьками чоловіка, і ніколи нічого подібного за ними не помічала.
Увечері, коли гості добряче наситилися і Олена почала прибирати зі столу, Оксана люб’язно прилаштувалася їй допомагати.
-Ой, Оленко! Як же я втомилася від усього, – скаржилася вона вже на власну сестру та матір. – Мама все Ніні та Ніні! А як же молодша дочка! Ось із дитинства так! Мама Ніну завжди шкодувала. – голосила вона під дзвін посуду, що перемивається.
А Олена слухала, кивала та зітхала.
-Головне, мовчи, – говорила вона собі. – Зараз скажеш щось, вони потім один одному хороші будуть, а ти крайньої залишишся.
Оксанка, мабуть, вирішивши, що з Оленою не цікаво, швидко звернула акцію допомоги і знову повернулася до спільної компанії.
Вже смеркало, всі влаштувалися витягнувши ноги на веранді. Діти перебазувалися на подвір’я і тепер замість городніх посадок радісно топтали клумби перед будинком.
-Плакали мої жоржини, – з сумом подумала Олена і засунула штори, щоб зайвий раз не бачити, не чути, і не засмучуватися.
-На завтра наліплю вареників, – вирішила вона. – Потрібно ж якось різноманітно гостей годувати.
Тільки вона замісила тісто, як на порозі з’явилася Ніна.
-Олено, тобі, може, допомогти?! – цілком із щирою усмішкою поцікавилася вона.
Олена, піддалася цій посмішці, і втратила будь-яку пильність! Вона потім триста разів пошкодувала, що прийняла допомогу: – Та ось, якщо хочеш, вареників можеш допомогти наліпити.
Поки ліпилися вареники, Олені довелося вислухати багато нового та цікавого про Оксанку.
-Оксанка, звичайно, Сернія свого під себе взяла! – Почала Ніна, зачерпуючи ложкою начинку і загортаючи вареник. – А мама наша як здивувала! – не вгамовувалась жінка – Зібрала всі гроші, що все життя накопичувала, і Оксані віддала на трикімнатну квартиру. І навіщо їм така велика… Не розумію! – засмучено зітхала вона.
Олена, виснажена цими порожніми розмовами, почала ворушити руками швидше.
Нарешті все було закінчено, всі плітки були вислухані. Олена постелила всім постіль, комусь на дивані, комусь на ліжках.
Самі з Миколою вони кинули собі старий матрац на підлогу. Так і заснули! Навіть не заснули, а відключилися.
Наступний день пройшов приблизно так само, як і попередній: в обговореннях та лицемірних плітках
Після обіду гості почали збиратися. Олена зібрала сестрам чоловіка все, що було в будинку, попередньо ретельно перевіряючи. Вона поклала їм по гарному шматку свіжени, ягоди, овочі з городу, закрутки з льоху. Все що було!
Сестри, витягаючи губи в трубочку і натужно посміхаючись, раз у раз нахвалювали гостинність Олени, шашлики, будинок. Похвалили все, що можна похвалити і не можна. Вони довго обіймалися та цілувалися на прощання. Але Олена відчувала їхнє натягнуте лицемірство.
-Завтра і нас із Миколою обговорять! – думала вона.
Коли гості поїхали, Олена зрозуміла, наскільки вона від них втомилася. Вона, витягнувши ноги, спокійно сіла поруч із чоловіком на веранді, подумки оцінюючи, що наробили діти
-В принципі все можна виправити, думала вона! Добре, що стрималася і не зробила зауваження!
За кілька днів зателефонувала мама Миколи.
-Миколо, що там у вас сталося з дівчатами?
-Не зрозумів – здивувався Микола – Вони приїжджали до нас, ми дуже добре час провели. Виїжджали дуже задоволені…
-Ні, Миколо! Дівчатка приїхали, скаржилися всім на вас із Оленою.
-Мамо, я навіть не знаю, на що їм було скаржитися! Ми з Оленою реально так старалися, приймаючи їх!
– Вони сказали, що ви нічого не приготували, посуд довелося самих мити і вареники ліпити. – продовжувала переказувати мама. Микола відчував, що червоніє. Йому стало соромно перед дружиною за сестер. Він вже не виправдовувався, а просто слухав. Хотів почути все до кінця.
– Свіжени дали так мало, що просто смішно. – Продовжувала мама. – Спали вони погано! І найголовніше: Олена з ними практично зовсім не розмовляла, начебто не рада була.
Миколо міг нічого не розповідати Олені, вона вже по обличчю чоловіка зрозуміла, що тепер уся рідня знає, які вони погані!
– Знаєш, Миколо, ти як хочеш, але я більше твоїх сестер тут бачити не хочу і сама до них не поїду, – З почуттям образи сказала вона чоловікові. Їй було так прикро, що на очі навернулися сльози.
-Оленко, та ти не ображайся на них! Вони так хороші, просто ось пунктик у них такий – всіх обговорювати.
