Валя з чоловіком Миколою поїхали в гості до її бабусі Анастасії. Старенька зустріла молодих лежачи в ліжку. Побачивши улюблену правнучку з чоловіком, жінка втомлено посміхнулася, і тихенько сказала: – Прийшли…
Валя радісно обійняла бабусю, поцілувала. А Микола тільки кивнув і ввічливо сказав: – Здрастуйте. – Ну, як у тебе справи, бабусю? – запитала Валя. – Ти чудово виглядаєш. Тебе нічого не турбує? – Заспокойся, нічого мене не турбує, – відповіла Анастасія. – Краще розказуйте, як ви з Миколою живете? – Добре живемо, – сказала Валя. – Ось прийшли дізнатися той твій секрет. – Який ще такий секрет?! – здивувалася старенька. Вона не розуміла, що відбуваєтьсяВаля цілу годину вмовляла свого чоловіка Миколу поїхати з нею відвідати свою прабабуся Анастасію.
Але той вперто відмовлявся:– Валю, я не хочу нікуди їхати! Їдь одна…– І чому ж ти не хочеш?!– Не хочу і все. Не люблю я ці старечі розмови. Мені це не цікаво…– Ну, Миколо, ну, я тебе благаю! Мені треба, щоб ти обов’язково поїхав зі мною!– Навіщо?
– Минулого разу, коли я її відвідувала, Бабуся обіцяла, що скаже мені якісь чарівні слова і з їх допомогою ми з тобою житимемо все життя разом.І ніхто ніколи не зможе нас розлучити!
– Ну от я так і знав! – засміявся Микола. – Я ж тобі кажу, старі дуже люблять повчати молодих, як їм треба правильно жити. Валю, невже ти, доросла жінка, і досі віриш у якісь чарівні слова?– Звісно, вірю! Між іншим, прабабуся Анастасія з прадідом прожили разом шістдесят років. І вона мені сказала, що це тільки завдяки ТИМ самим чарівним словам. Я теж хочу, щоб ми з тобою жили разом довго-довго! До самого кінця.
– Та я теж не проти.– От і добре. Виходить, ти зі мною поїдеш?– Ні. Їдь одна. Нехай вона тобі ці чарівні слова скаже, а ти розповіси їх мені.– Та в тому то й річ, що вона цей секрет відкриє тільки, якщо ми приїдемо разом! – ображено вигукнула Валя. – Вона поставила таку умову. Ну, будь ласка! Ну, заради мене!– Ну, Валю… Ти в мене, просто, як дитина… – невдоволено сказав Микола, і все-таки кивнув. – Гаразд. Тільки давай домовимося, що ми пробудемо там зовсім недовго……Прабабуся Анастасія зустріла молодих лежачи в ліжку. Їй було вже дев’яносто вісім років.Доглядала її дочка Ганна, якій і самій виповнилося вже сімдесят два.
Побачивши улюблену правнучку з чоловіком, старенька втомлено посміхнулася, і тихенько сказала:– Прийшли…Валя радісно обійняла прабабусю, поцілувала.А Микола тільки кивнув і ввічливо сказав:– Здрастуйте.Потім він скромно сів на вільний стілець і приготувався до нудної розмови.Валя ж сіла на ліжко поряд з бабусею і весело защебетала:– Ну, як у тебе справи, бабусю? Я скажу тобі, що ти чудово виглядаєш. Ми з моїм Миколкою давно збиралися тебе відвідати. Тебе нічого не турбує?– От же ж, як защебетала, – знову посміхнулася прабабуся. – Заспокойся, нічого мене не турбує. Тому що все вже давно відтурбувало. Краще давайте мені розповідайте, як ви з Миколою живете?– Добре ми живемо. Ось прийшли ми дізнатися той твій секрет…– Який ще такий секрет?! – здивувалася старенька.Вона не розуміла, що відбувається.– Ну як же ж?! – Валя теж з подивом подивилася на неї. – Ти ж мені минулого разу сказала: – Прийдеш разом із чоловіком, і я вам скажу чарівні слова.
Щоб нам прожити разом довго та щасливо. Пам’ятаєш, бабусю? Ти мені обіцяла.– Ох, це… Пам’ятаю, пам’ятаю… А чоловікові твоєму це точно треба? – бабуся перевела погляд на Миколу, і тому стало незручно.– Миколо, ти чого мовчиш? – здивовано запитала Валя. – Тебе ж бабуся питає.Микола знизав плечима, і неохоче відповів:– Мені, звичайно, цікаво було б дізнатися, що то за чарівні слова. Просто так для знання. Але, знаєте, я в чари не дуже вірю. Тому що я людина сучасна. І мені мої батьки казали – для того, щоб прожити разом усе життя, треба просто кохати один одного. І все. А чарівні слова – це казки для дітей.– А хто сказав, що це будуть якісь чарівні слова? – щиро здивувалася прабабуся. – Слова ці звичайні. Вони навіть можуть здатися комусь банальними. Але й правда те, що вони начебто і чарівні, бо здатні вберегти будь-яку родину. Просто їх говорити собі потрібно в ті моменти, коли ти не зовсім впевнений, чи правильно щось робиш.– І що ж то за слова? – не приховуючи усмішки, спитав Микола.– Зараз скажу, – обличчя бабусі стало раптом сумним. – Нам із моїм Василем про них один священник сказав, коли ми вінчалися. Тоді повінчати не просто було, бо в місті не в усіх церквах служби велися. Нам довелося їхати у одне село, у стару церкву. І там сільський священник, вже після обряду, так нам сказав:– Щоразу, коли ви стоїте на якомусь роздоріжжі, то обов’язково згадуйте про свою другу половинку, і говоріть собі подумки: «Обережніше! До розлуки залишився тільки один крок!»– Чому це один крок? – Микола незрозуміло глянув на бабусю.– Мабуть, тому що, коли ти стоїш над прірвою, тобі, щоб не вберегтися, вистачить і одного кроку. Навіть пів кроку вистачить, щоб все зруйнувати. І сім’я теж зруйнується тільки від одного невірного кроку когось із подружжя.Зробиш цей крок, і забере тебе трясовина зради.Сказав, не подумавши, своїй половинці погане, і знову – залишився один крок до розлучення…Тож ми з моїм Василем, коли сваритися починали, тут же ж одразу й згадували того священника, і разом говорили один одному:«До розставання – один крок».І все. І одразу в нас бажання посваритися кудись зникало.
– А як же ж тоді кохання? – запитав Микола. – Хіба сім’ю не кохання береже?– Кохання, вона, звісно, береже… – погодилася бабуся Анастасія. – Але береже воно тільки тоді, коли чоловік і дружина самі це кохання бережуть.Спочатку ми його охороняємо, а вже потім воно нас. І кохання зберегти можна лише одним способом – постійно пам’ятати про свою половинку, і переживати робити їй щось погане……
Поверталися молоді додому задумливі. Вже підходячи до свого будинку, Микола обійняв Валю і раптом сказав:– А права ж твоя прабабуся. До розлучення – завжди один крок. Я зараз це зрозумів точно…– Зараз? – злякалася Валя. – Чому ти зрозумів це зараз?– Бо згадав, як мої батьки розлучилися… – Микола тяжко зітхнув. – Мені батько нещодавно розповів, через що це у них сталося.Одного разу він зробив один невірний крок… Усього один… А у відповідь мама теж зробила один невірний крок… І все…Тож нам з тобою треба також пам’ятати про ці чарівні слова…І Микола ніжно обійняв свою кохану Валю.
