Перша дівчина попросила грошей на таксі просто під час побачення. Ми сиділи в кафе: вона замовила «Цезар» і капучино, я взяв стейк. Розмова не клеїлася, вона більше дивилася в екран телефона, ніж на мене, відповідала коротко й без інтересу. Коли принесли рахунок, я розрахувався. Ми вийшли на вулицю, вона дістала телефон, щось перевірила й сказала:

– Слухай, у мене в застосунку таксі картка не проходить. Можеш скинути пару сотень на поїздку?

Я без слів переказав гроші. У відповідь, ні «дякую», ні погляду. Вона просто сіла в машину й поїхала. Після цього на повідомлення більше не відповідала.

Друга прийшла не сама. Без попередження. Я стояв біля входу в ресторан, чекав Світлану, як і домовлялися. Підходить вона, а поруч із нею ще одна жінка. Світлана усміхнулася:

– Привіт! Це Олена, моя найкраща подруга. Вона вирішила піти зі мною, ну мало що.

Я остовпів, але ми все ж зайшли всередину. Сіли втрьох. Увесь вечір ця сама подруга влаштувала справжній допит: де працюю, скільки заробляю, чи був одружений, чому розлучився, чи є квартира, яка машина. Світлана в цей час просто кивала. Коли принесли рахунок за трьох на кругленьку суму, я остаточно зрозумів, що продовжувати знайомство не хочу.

Третя запізнилася майже на сорок хвилин. Я вже сидів у барі, поглядав на годинник і серйозно думав піти. Вона з’явилася раптово, захекана, розтріпана, з розмазаним макіяжем і нерівною помадою. Швидко вибачилася, сіла навпроти, замовила мохіто й випила його залпом. Потім замовила ще.

Далі почався монолог. Вона розповідала про колишнього чоловіка, як він її покинув, як їй було боляче, як вона досі не може відпустити. Говорила без пауз, не даючи вставити й слова. Я слухав. Коли спробував змінити тему, вона одразу образилася:

– Ти що, не хочеш мене вислухати? Усі чоловіки однакові!

Після цього вона встала й пішла, залишивши рахунок мені.

Після п’ятої такої зустрічі я почав уловлювати закономірність.

Вони можуть відрізнятися зовні, працювати в різних сферах і жити в різних районах, але між ними є дещо спільне. Майже в кожної в профілі вказано: «Шукаю серйозні стосунки», «Хочу сім’ю», «Втомилася від несерйозних чоловіків». Та в реальності все розвивається за одним і тим самим сценарієм.

Спочатку листування, легке, приємне, з гумором. Розмови про книжки, кіно, поїздки. Складається враження, що перед тобою цікавий, живий співрозмовник. Домовляємося про зустріч, і отут починається найпоказовіше.

Практично в усіх перше запитання однакове: «Ти на чому приїдеш?» Відповідаю, що на машині. Далі уточнення: «А яка?» Називаю марку. Якщо варіант влаштовує, зустріч відбудеться. Якщо ні, одразу знаходяться причини відмовитися.

Одного разу заради експерименту сказав, що приїду метро. У відповідь отримав: «Вибач, щось погано почуваюся, давай перенесемо». Після цього вона зникла.

Особливо запам’яталася шоста зустріч. Інна, сорок два роки, менеджерка, доглянута, приємна на вигляд. Ми зустрілися в італійському ресторані, вона прийшла вчасно, усміхалася, все виглядало багатообіцяльно. Замовили пасту й вино. Розмова зайшла про роботу. Я чесно сказав, що керую зміною на виробництві. Вона одразу змінилася на обличчі:

– І скільки ти заробляєш?

Я відповів, близько п’ятдесяти тисяч. Вона скривилася:

– Це мало для чоловіка твого віку. Мій колишній отримував вісімдесят п’ять.

Я запитав у відповідь:

– А в тебе який дохід?

Її це зачепило:

– А до чого тут я? Чоловік зобов’язаний забезпечувати сім’ю.

Далі ми просто мовчки доїли. Вона пішла, навіть не попрощавшись.

Сьома зустріч виявилася ще дивнішою. Альона, тридцять дев’ять років, двоє дітей, в анкеті: «хочу міцну сім’ю». Прийшла вчасно, виглядала нормально, спілкувалася спокійно. Але вже за двадцять хвилин розмова повернула в несподіваний бік.

Вона дістала телефон, показала фото квартири:

– Ось тут я живу. Двокімнатна, але ремонт потрібен. Ти вмієш робити ремонт?

Я трохи розгубився:

– Ну… загалом можу допомогти.

Вона кивнула:

– Чудово. А машина в тебе містка? Матеріали возити доведеться.

Тут стало зрозуміло, куди все йде:

– Альоно, ми ж узагалі тільки познайомилися. Може, спочатку пізнаємо одне одного?

Вона спокійно відповіла:

– Навіщо тягнути? Мені потрібен чоловік для допомоги по дому. Я натомість буду готувати й прати. Все чесно.

Я допив каву й сказав:

– Я шукаю стосунки, а не обмін послугами.

Вона всміхнулася скоса:

– От тому ти й один. Романтик знайшовся.

Восьма виявилася заміжньою. Марина, сорок чотири роки, весела в листуванні, з гумором. Зустрілися в парку, гуляли, розмовляли, все йшло нормально. Та потім їй подзвонили. Вона відійшла, говорила тихо, але я почув: «Я на пробіжці… скоро буду… що купити?»

Коли повернулася, я спитав прямо:

– Це чоловік?

Вона зніяковіла:

– Формально так. Але ми вже не живемо разом, просто не розлучилися.

– Тобто ти заміжня й шукаєш стосунки?

Вона знизала плечима:

– Ми живемо як сусіди. Яка різниця?

Для мене різниця була очевидна. Я попрощався й пішов.

Дев’ята історія почалася ще до зустрічі. Олеся, сорок років, адміністраторка, за кілька днів до побачення написала:

– У мене скоро день народження. Хочу отримати подарунок заздалегідь, щоб зрозуміти серйозність твоїх намірів.

Я здивувався:

– Ми ж іще навіть не бачилися.

Вона пояснила:

– От саме. Хочу зрозуміти, чи готовий ти вкладатися. Мені потрібні парфуми, ось посилання.

Я подивився, ціна близько п’яти тисяч. Відповів, що не купую подарунки незнайомим людям. Вона одразу написала:

– Тоді нам немає про що говорити. Скупі мені не цікаві.

І заблокувала.

Десята зустріч стала останньою краплею. Вікторія, сорок три роки, хороші фото, цікава анкета. Переписувалися тиждень, домовилися зустрітися в ресторані. Я прийшов завчасно, чекав. Вона з’явилася вчасно, виглядала гідно.

Офіціант приніс меню. Вона перегорнула його й сказала:

– Тут недешево. Ти точно потягнеш?

Я не зрозумів:

– У сенсі?

– Я зазвичай замовляю на три тисячі. Тобі не шкода?

Я закрив меню:

– Скажи чесно, ти сюди поїсти прийшла чи познайомитися?

Вона обурилася:

– Ти що, скупердяй? Чоловік зобов’язаний пригощати!

Я підвівся:

– Жінка спочатку знайомиться, а не оцінює чек.

І пішов. Услід почув стандартне: «Усі мужики однакові».

Після цього я зробив висновки.

Минуло пів року, як я видалив усі застосунки для знайомств. Повертатися туди не збираюся. Не тому, що всі жінки погані, просто там часто трапляються люди з іншими цілями. Не стосунки, а вигода.

Майже всі ставлять однакові запитання: про машину, дохід, житло, готовність допомагати фінансово. Але варто спитати, що людина може дати у відповідь, одразу виникає образа. Відповідь зазвичай одна: «Жінка сама по собі, вже подарунок».

Можливо, у двадцять років це ще звучить логічно. Але після сорока правила змінюються. Тут двоє дорослих людей мають щось будувати разом, а не перекладати все на одного.

Найбільше дивує інше: багато хто скаржиться на колишніх, що їх не цінували, зраджували, кидали. Але при цьому самі дивляться на чоловіка як на набір функцій: джерело грошей, водій, майстер. Не як на людину.

І найсумніше, це працює. Бо багато чоловіків бояться самотності й готові миритися з таким підходом. А деякі жінки цим користуються.

Я не хочу брати участі в цій грі. Краще бути одному, ніж поряд із тим, хто оцінює тебе за машиною та зарплатою.

Як ви вважаєте: чи справді на сайтах знайомств частіше шукають не стосунки, а вигоду? І чи нормально з перших хвилин оцінювати людину за її доходом та можливостями?