Новини України сьогодні

  • НОВИНИ
  • ЖИТТЯ
  • ПОРАДИ
  • ЗДОРОВ’Я
  • КУХНЯ
  • ГУМОР
  • ЦІКАВО
  • Home
  • ЖИТТЯ
  • У Віктора був лише тиждень, щоб зізнатися Юлі у коханні, зовсім скоро вона поїде на весь рік вчитися в Німеччину

У Віктора був лише тиждень, щоб зізнатися Юлі у коханні, зовсім скоро вона поїде на весь рік вчитися в Німеччину

admin
15 Квітня, 2018 Коментарі Вимкнено до У Віктора був лише тиждень, щоб зізнатися Юлі у коханні, зовсім скоро вона поїде на весь рік вчитися в Німеччину

Після кількох років сімейного життя настають будні та рутина. І коли здається, що любов пройшла, він згадує той день, коли вперше осмілився зізнатися їй у коханні. Ці спогади допомагають освіжити стосунки щоразу, коли їм з дружиною здається, що вони втомились одне від одного.

Це зараз він дивиться на свою Юлю і не розуміє, як раніше міг боятися зізнатись у почуттях. Рідна, кохана — колись вона була неприступною і дуже гордою. Він навіть підійти не наважувався. Втрачав дар мови, соромився і забував, що хотів сказати. А про те, щоб запросити на побачення, не міг навіть мріяти — просто боявся, що Юля йому відмовить або сміятиметься з нього.

Мабуть, так і ходив би із мріями про взаємність, якби випадково не дізнався, що Юля від’їжджає на весь рік вчитися в Німеччину. Уявив, що може ніколи її не побачити, тому відважився зізнатись дівчині у своїх почуттях.

Спільні з Юлею знайомі якось сказали, що вона обожнює Міккі Мауса. Власне про це було й неважко здогадатися. Вона часто носила різноманітні футболки з цим персонажем. Хлопець знайшов в одному з агентств прокату костюм Міккі Мауса. Потім замовив у друкарні невеликий тираж рекламних листівок, на яких написав: «Я люблю Юлю М. з 342 групи».

Його план був таким: одягти костюм Міккі, стати біля університету й роздавати всім листівки в очікуванні Юлі. А коли вона з’явиться, підійти до неї і зізнатися в почуттях. Звичайно, з його боку це був сміливий крок і навіть трохи самовпевнений, але відступати було нікуди. Він знав, що Юля через тиждень від’їжджає. Тому мусив діяти.

Студенти і викладачі, читаючи листівки, поблажливо усміхались й оберталися в його бік. Дехто навіть просив зробити з ним селфі — він із задоволенням фотографувався. Але коли побачив Юлю — ледь перевів подих. На ватяних ногах підійшов до неї.

— Міккі Маус? — не повірила своїм очам Юля і обійняла його. — А можна зробити селфі?

— Можна, — кивнув він. — Тільки спочатку візьміть рекламку.

Вона байдуже засунула листівку в портфель і витягнула телефон. Він наполегливо вручив їй ще одну.

— У мене вже є, — усміхнулась вона.

— Але ж ви її не прочитали, — відповів.

Дівчина здивовано пробігла очима текст: «Юля з 342 групи? Це ж я!»

— Ти хотіла зробити селфі, — сказав хлопець.

— Звідки в тебе ці листівки? — повернулась до нього Юля, забувши про те, що хотіла сфотографуватися. — Хто ти?

— Аніматор, — не розгубився він. — Один хороший знайомий попросив допомогти йому зробити зізнання в коханні.

Юля, зніяковівши, усміхнулась:

— Навіть не уявляю, хто це може бути, але це так оригінально.

— Ти його добре знаєш, ви з ним вчитеся в паралельних групах.

— Міккі, в нас вчиться три десятки хлопців. Я так не вгадаю, — розсміялася дівчина.

— Він блондин, займається спортом і катається на скейті.

— Блондин, спортсмен, скейтбордист, — задумалась Юля. — Вітя?

Якби він не був у цю мить в масці, Юля побачила б, як його обличчя покривається рум’янцем.

— Може бути, — відповів хлопець, уважно спостерігаючи за її реакцією.

— Слухай, справді, Вітя? — зніяковіла Юля.

— Так, навіщо мені обманювати, ти йому подобаєшся, але він боявся тобі це сказати, тому попросив мене допомогти.

— Вітя, це ти?! — Юля раптом зробила крок назад і, оцінюючи, окинула його поглядом. — Я знаю, це ти! Зніми маску. Я впізнала тебе по голосі.

— Не можу, це цілий костюм, — розсміявся Віктор, притримуючи руками голову Міккі Мауса, яку Юля щосили тягнула. — Він знімається повністю, а не частинами.

— Отже, це ти, — переконалась дівчина.

— Я вчинив неправильно? — запитав Віктор.

— Чому? — вона взяла його за руку. — Ти мене здивував! Я не очікувала від тебе такого вчинку. Це так несподівано.

— Давай після пар разом прогуляємося? — запропонував хлопець.

— Давай, — погодилася вона.

— А ти взагалі на пари збираєшся, Міккі Маус? Чи так у костюмі підеш?

— Можу і в костюмі, — засміявся Вітя. — Не соромно зі мною так йти?

— Звісно, ні. Я люблю цю мишку, — зізналась Юля.

— А я тебе, — раптом сказав хлопець. — Я тебе люблю! Мені було важливо, щоб ти дізналася про це перед від’їздом.

— Дякую, що відважився сказати.

З того часу вони й почали зустрічатись. До від’їзду Юлі в Німеччину мали лише тиждень. І провели його так, що пережиті емоції гріли їхні серця впродовж року. А коли дівчина повернулася з навчання, Віктор не став гаяти часу і в аеропорту, не зраджуючи традиції, одягнув костюм Міккі Мауса й зробив коханій пропозицію.

Ніна ЩУПКО, студентка ІІ курсу факультету філології та журналістики ТНПУ ім. В. Гнатюка, Вісник.

Навігація записів

За плечима – ангел і мамина молитва: Бідна дівчинка мовчки слухала, як її родина на маминих поминках думали, куди її подіти.
13 кумедних випадків про працю учителя і шкільні будні

Related Articles

Буду ставитися до свекрухи так, як вона до мене! — вирішила я. Це сталося на дні народження мого сина, яке перетворилося на черговий сеанс приниження мене. Навіть заради свята свого онука свекруха не могла потерпіти і помовчати… Я дочекалася чергової образи, замаскованої під похвалу, і зрозуміла, що з мене досить. Зараз моя свекруха отримає по заслугах. — Галино Петрівно, який чудовий салат ви принесли, просто пальчики оближеш, ви не поділитеся рецептом?

Viktor
6 Березня, 20266 Березня, 2026 Коментарі Вимкнено до Буду ставитися до свекрухи так, як вона до мене! — вирішила я. Це сталося на дні народження мого сина, яке перетворилося на черговий сеанс приниження мене. Навіть заради свята свого онука свекруха не могла потерпіти і помовчати… Я дочекалася чергової образи, замаскованої під похвалу, і зрозуміла, що з мене досить. Зараз моя свекруха отримає по заслугах. — Галино Петрівно, який чудовий салат ви принесли, просто пальчики оближеш, ви не поділитеся рецептом?

– Це так не вирішується. Можливо, у нас буде ще дитина, але пізніше. Я ще не відновилася, та й Вірочка надто маленька. Мені потрібні сили, щоб стежити за нею. А якщо я буду з животиком, то хто з донькою сидітиме? Твоя мама чи моя? Вони обидві працюють, забув? На няньку у нас грошей немає. Денис нахмурився, мабуть, такі думки не відвідували його голову.

Viktor
6 Березня, 20266 Березня, 2026 Коментарі Вимкнено до – Це так не вирішується. Можливо, у нас буде ще дитина, але пізніше. Я ще не відновилася, та й Вірочка надто маленька. Мені потрібні сили, щоб стежити за нею. А якщо я буду з животиком, то хто з донькою сидітиме? Твоя мама чи моя? Вони обидві працюють, забув? На няньку у нас грошей немає. Денис нахмурився, мабуть, такі думки не відвідували його голову.

– Я своє не віддам. Двадцять років – це моє, розумієш? Двадцять років… А ти… ти просто зіскочила на чужий поїзд. Але це не твій маршрут. Не твоя станція

Viktor
6 Березня, 20266 Березня, 2026 Коментарі Вимкнено до – Я своє не віддам. Двадцять років – це моє, розумієш? Двадцять років… А ти… ти просто зіскочила на чужий поїзд. Але це не твій маршрут. Не твоя станція

Цікаве за сьогодні

  • Буду ставитися до свекрухи так, як вона до мене! — вирішила я. Це сталося на дні народження мого сина, яке перетворилося на черговий сеанс приниження мене. Навіть заради свята свого онука свекруха не могла потерпіти і помовчати… Я дочекалася чергової образи, замаскованої під похвалу, і зрозуміла, що з мене досить. Зараз моя свекруха отримає по заслугах. — Галино Петрівно, який чудовий салат ви принесли, просто пальчики оближеш, ви не поділитеся рецептом?
  • – Це так не вирішується. Можливо, у нас буде ще дитина, але пізніше. Я ще не відновилася, та й Вірочка надто маленька. Мені потрібні сили, щоб стежити за нею. А якщо я буду з животиком, то хто з донькою сидітиме? Твоя мама чи моя? Вони обидві працюють, забув? На няньку у нас грошей немає. Денис нахмурився, мабуть, такі думки не відвідували його голову.
  • – Я своє не віддам. Двадцять років – це моє, розумієш? Двадцять років… А ти… ти просто зіскочила на чужий поїзд. Але це не твій маршрут. Не твоя станція
  • – Я поїду до батьків на тиждень. Чоловік навіть не запитав, чому. Лише знизав плечима: – Як хочеш. Я не тримаю. Вона поїхала. І не повернулась за тиждень. І не за два. Василь не скучав, але він почав помічати, що хата порожня. Що чай сам не заварюється. Що сорочки лежать брудні. Що тиша ріже вуха.  Василь уперше в житті прибирав сам, варив щось примітивне, пробував полагодити праску. А ще – сидів на лавці й мовчки дивився на захід сонця. І згадував
  • Тісто вона замішувала з вечора. Руки рухалися звично, майже без участі голови – голова була зайнята іншим, прокручувала давню розмову, яка ніяк не хотіла вивітрюватися з пам’яті.
  • Вийдеш за мене, Настю? Я не обіцяю золотих гір, але обіцяю, що ніколи не зраджу. Весілля було скромним, сільським. Було багато сміху, пісень і справжніх людей. Петро вперше за довгі роки танцював, а Марія сяяла від щастя. Минуло ще п’ять років. Полінка вже підросла, стала помічницею по господарству. У Андрія з Настею народився ще й синок, маленький Павлик. Жили дружно, працювали, відбудували стару хату, зробивши її сучасною та затишною. Був теплий травневий вечір. Сім’я зібралася на подвір’ї святкувати день народження Полінки. Андрій розпалював мангал, діти бігали навколо пса, Марія з Настею виносили на стіл салати. Раптом біля воріт зупинилася машина. Не та стара модель, до яких звикло село, а новенька, дорога іномарка. З неї вийшов чоловік. Він виглядав втомленим, з передчасною сивиною на скронях і в дорогому, але пом’ятому костюмі
Copyright 2018. All rights reserved | Theme: OMag by LilyTurf Themes