Ми з Любою познайомилися ще у студентські роки. Вона приїхала з іншого міста і залишалася в тому ж гуртожитку, де я. А навчалися ми на різних факультетах. Через місяці 2 або 3 ми почали вітатися, потім обмінюватися фразами. Щоразу — і ми потоваришували з нею. Незабаром наша дружба переросла у kохання, і після закінчення університету ми одружилися. У подружньому житті я був щасливий і шалено любив дружину. І з першого дня вона не працювала, це був мій принцип.

У дружини та будинку повно справ, та ще й на роботі їй працює, немає вже. Який із мене чоловік, якщо я не зможу забезпечити її всім, чим треба. Але було в нас одне »але». Ми не могли мати дітей. До яких тільки лікарів ми не зверталися, але нічого не виходило. Аж цілий стан пішов на всі ці обстеження, але без толку. І ось одного вечора я повертаюся з роботи, а Люби немає вдома. Побачив на столі записку: «Пробач, у мене був інший чоловік на стороні,

він запропонував поїхати до нього на батьківщину, і я погодилася. Сподіваюся, ти колись мене вибачиш”.Я був готовий віддати все на світі, щоб вона повернулася. І навіть пробачити зраду на боці. Чесно. Я ледве прийшов до тями, і щодня молив усіх богів повернути мені Любу. І через рік, виходячи на роботу, біля порога я побачив її, але ваrітну.Я без слів і виправдання впустив її назад і сказав, щоб вона забула все і ніколи не згадувала. Тепер у нас знову щаслива сім’я, ще й син, котрого люблю як рідного.