У мене весь час таке відчуття, що я одружена одразу на двох чоловіках, вечорами в хаті два чоловіка, їсти готую на трьох, прибираю теж. Тільки от шкода, що зарплату мені тільки один приносить.

Я вийшла заміж рік тому, живемо ми на моїй території, квартира невелика, однокімнатна, зараз я на 6-му місяці, чекаємо на малюка. Моєму чоловікові 26 років, він працює, донедавна намагався допомагати мені по дому, все робили разом. А потім розлучився рідний брат мого чоловіка.

Чоловік і його брат двійнята, жив він в іншому місті, одружився з братів першим, прожив із дружиною 3 роки і близько трьох місяців тому повернувся до мами, тобто до свекрухи, живе поки що в неї, працювати було влаштувався, місяць попрацював, не сподобалась йому зарплата, поки що сидить удома. Як свекруха каже – “в пошуку”.

І мене б абсолютно не хвилювало чи працює брат мого чоловіка чи ні, що там у нього з розлученням тощо, якби він фактично не проводив увесь свій вільний час у нас удома. Починалося все так: у вихідний, але в обовʼязковому порядком – дзвінок у двері, здрастуйте. А у нас свої плани, я, наприклад, хотіла б із власним чоловіком час провести, удома якісь справи зробити, але ж ні, чоловік усю увагу перемикає на брата: “Ну раз зайшов… Не виганяти ж його тепер.”

А потім пішло по наростаючій, братик заявлявся ледь не одразу після того, як наше подружжя поверталося з роботи, і сидів допізна, доки я вже відверто не починала натякати, що нам з чоловіком спати пора.

Ми вечеряти сідаємо, з роботи ж, ну як його за стіл не запросити? Але, перепрошую, жере він – будь здоровий, а на халяву ще й із подвоєним апетитом. Є різниця прогодуватися самим із чоловіком і прогодувати до того ж здорового мужика? Ми гроші зараз намагаємося економити, у всякому разі, я. Попереду декрет, та й для малюка треба багато всього купити.

— Ну він важко розлучення переживає, – відповів чоловік, коли я спробувала з ним поговорити про те, чи не забагато в нашому сімейному житті стало братика, – зараз відійде трохи, з роботою вирішить і не буде так часто приходити. Ну сама зрозумій, не можу ж я братові рідному на двері вказати.

Та ні чорта він не страждає з приводу розлучення, я впевнена, так, ініціатива розбігтися належала його колишній, дітей у них немає. Як я зрозуміла, брат і в шлюбі не особливо любив працювати.

— Житло твоє, – сказала мені мама, – заборони ці візити і все. Ну повинен же твій чоловік зрозуміти, що у вас своя сім’я. Ти дитину чекаєш, тобі зайвий раз хочеться полежати. А де в однокімнатній ляжеш, коли сторонній мужик весь час у вас стирчить.

Я і насправді не дуже добре переношу виношування малюка. І тонус підвищений, і тиск, буває, скаче. Мені і справді зараз більше хочеться спокою, відпочити на дивані, задерши ноги, що ниють, вище, а як задереш? Раніше лягти спати?

— Лягай, ми хіба заважаємо? – ляскає очима чоловік, – Ми на кухні посидимо, поспілкуємося.

І сидять, гогочуть, як коні застоялі! Хіба тут відпочинеш? А вранці до роботи доводиться знову розбирати зі столу, протирати передпокій, та й у ванній братик поводиться по-свинськи, я навіть на унітаз не можу сісти після того, як знаю, що чужий мужик сидів. Є в мене такий пунктик.

— Гони його в шию! – радить мені подруга.

Прямо сказати братові чоловіка я також пробувала. Закінчилося це сваркою з чоловіком, який слідом за братом грюкнув дверима і не було його до самої ночі. Я нервувала, зателефонувала свекрусі, щоб дізнатися, чи там мій благовірний. Від свекрухи теж претензії вислухала:

— Ну не можна так, не можна чоловікові ультиматуми ставити. Тим паче, що йдеться про його найближчу людину. Вони в цей світ разом прийшли, вони навіки один з одним незримою ниткою пов’язані, а ти цей зв’язок намагаєшся порвати? Брату чоловіка твого зараз важко, він із дружиною розлучився, прояви розуміння. Так, зараз обидва в мене, але за те, де вони будуть час проводити, якщо ти ще раз на двері вкажеш, – я не поручуся.

— А хіба не я зараз найближча людина для свого чоловіка? – обурююся я, – Брат свою сім’ю зруйнував, тепер і за сім’ю брата взявся? Ось я прямо відчуваю, що він погано впливає на мого чоловіка. Можливо, і прямо нічого не говорить, але зримо нас один від одного відтягує.

Порадників звичайно у мене вистачає. От тільки  зараз у дуже вразливому становищі. Я дуже люблю свого чоловіка, і не хочу позбавляти батька свою майбутню дитину. Я хочу жити як раніше, коли брат жив десь далеко, коли вони дзвонили один одному пару разів на тиждень і бачилися раз на рік.

Піти на прямий конфлікт із чоловіком? Поговорити з позиції ультиматумів? Чи змиритися і чекати, коли у братика з’явиться своє власне особисте життя, він відчепиться від сім’ї брата?

Підкажіть, можливо є якийсь ще варіант вирішення цієї ситуації? Можливо я його просто не бачу…