У Людмили дві бабусі, але знайома вона була тільки з бабусею по материнській лінії. Бабусю по материнській лінії вона бачила тільки на фотографії в старому альбомі. У дитинстві вона дуже любила цей альбом розглядати. З фотографії на неї дивилася сувора, струнка жінка у наглухо закритій сукні. Історія там банальна. Просто, коли батько познайомився з матір’ю, бабуся не оцінила його вибір, була проти їх шлюбу. Але батько відмовлявся її слухати, тому бабуся припинила спілкування з його родиною.
Коли наро дилася Люду, батько намагався помиритися, але мати була налаштована проти. Вона практично не бачилася з онукою жодного разу, відмовлялася від зустрічей, говорила, що немає у неї ні сина, ні невістки, ні тим більше внучки. Так і жили вони в одному місті, але ніколи не стикалися. Коли Люда виросла і поступила в університет, її викладач їй якось запропонував понаглядати ща однією бабусею, яка живе недалеко від інституту. Показав фотографію, і Віра впізнала свою бабусю. Звичайно, вона дуже змінилася, але все-таки зберегла знайомі риси. Викладач сказав, що старенька шукає доглядальницю, вона не лежача хв ора, але їй на силу вдається виконувати домашні обов’язки, тому вона шукає собі помічницю.
Людмила не планувала влаштовуватися на роботу, просто хотіла подивитися на бабусю, а потім піти. Advertisements Тільки тому пішла за адресою, але, коли побачила стареньку, почула умови і несподівано для себе вирішила погодитися. Вона працювала у Віри Анатоліївни вже півроку, коли одного разу вона попросила її сходити в аնтеку. Люда забула телефон вдома у неї. Коли задзвонив телефон, на екрані висвітилася фотографія батька, і Віра Анатоліївна побачила фотографію. Тоді вона про все здогадалася, коли Людмила повернулася з аնтеки, вона запитала: — Коли ж ти дізналася про те, що я твоя бабуся? Люда зізналася, що дізналася з самого першого дня, адже у них вдома є її фотографія. За роки самотності Вероніка Анатоліївна встигла пожалкувати за те, що зіnсувала відносини з єдиним сином. Вона обняла внучку і просила в неї вибачення.
