Новини України сьогодні

  • НОВИНИ
  • ЖИТТЯ
  • ПОРАДИ
  • ЗДОРОВ’Я
  • КУХНЯ
  • ГУМОР
  • ЦІКАВО
  • Home
  • ЖИТТЯ
  • Ти що мою блузку з усім випрала! Вона ж делікатна! Треба було руками! – Після претензій свекрухи, я зрозуміла, що перетворилась на її служницю. А коли сказала чоловікові, що його мамі час повертатися додому, дізналась, що вона не може, адже приховала від нас дещо важливе.

Ти що мою блузку з усім випрала! Вона ж делікатна! Треба було руками! – Після претензій свекрухи, я зрозуміла, що перетворилась на її служницю. А коли сказала чоловікові, що його мамі час повертатися додому, дізналась, що вона не може, адже приховала від нас дещо важливе.

Viktor
1 Лютого, 2026 Коментарі Вимкнено до Ти що мою блузку з усім випрала! Вона ж делікатна! Треба було руками! – Після претензій свекрухи, я зрозуміла, що перетворилась на її служницю. А коли сказала чоловікові, що його мамі час повертатися додому, дізналась, що вона не може, адже приховала від нас дещо важливе.

Нещодавно мій Юра приїхав додому засмучений. За шістнадцять років шлюбу я його таким ще не бачила. Дуже злякалась:

– Мама дуже хвора, важко їй, як не знаю, що далі робити!

– А що із нею?

– Ледве по квартиру ходить! В магазин взагалі не може, що як зле стане, ніхто й швидку не викличе.

– Що ж ти пропонуєш?

– Нехай з нами поживе. Місця вдосталь, буде веселіше.

Я відчувала, що це погана ідея, та погодилась, адже Юра в мене золотий чоловік. Відколи ми побралися, він жодного разу мені слова поганого не сказав. Лишень хвалив. Тоді мої батьки нам землю подарували, коханий мало не власноруч гарний будинок збудував, кілька років в Данії працював, аби на це заробити. Він і зараз гарну роботу має, вдома в усьому мені допомагає. У нас двійко чудових дітей. Саме тому я й погодилась.

Свекруха переїхала, вже наступного дня. Ми виділили їй кімнату. Коли ж я спитала, хто в її квартирі житиме, вона мене здивувала:

– Ой, не переймайся, там донька моєї подруги поживе трохи, я дозволила за копійки.

“Ну, нехай” – подумала я. Мені хотілося, щоб мамі Юри було зручно, я готувала смачну їжу, в усьому їй допомагала. Все думала, що з часом і вона щось робитиме, та ні, вона й не думала. Хоча насправді, хворою зовсім вона не виглядала, доволі активна була, цілісінькими днями по телевізору новини дивилась і політику обговорювала.

З часом я збагнула, що перетворилась на прислугу свекрухи. Вдома всі підлаштовувались під неї. Нещодавно був такий випадок. Вона підійшла і спитала:

– А ти мій одяг випрала?

– Так, звісно.

– І блузку?

– Звичайно.

– Що з усім іншим в машинку кинула?

– Так!

– Та як ти могла, невже не бачила, яка там тканина.

– А що я мала руками прати?

– Звичайно, а як інакше.

Мене аж перекосило. Змовчала. Потім все Юрі розповіла.

– Послухай, вона ще може окремо жити, ну подивись, бо я вже не можу так!

Чоловік поговорив з мамою. Та виявилось, що в її квартирі не дочка подруги, а ціле сімейство з Харківщини, і дере вона з них 10 тисяч гривень на місяць. Вирішила собі заробити пенсіонерка, ще й пожити, як на курорті. Порадьте, як мені тепер бути? Що із свекрухою робити?

Навігація записів

— Ще трохи — і я почну ночувати в гаражі. Але поворотний момент стався ввечері, коли задзвонив мій телефон. — Таня? Це мама… Я зараз розмовляла з Наталею. Ти що, виганяєш її з дому? — У якому сенсі? Ніхто її не виганяє. Просто у нас немає умов, щоб жити вчотирьох у нашому будинку нескінченно…  Не знала, що сказати. Це було неправдою, але й не на 100% брехнею. Я і справді просила Наташу подумати про свої терміни.
Свекруха вже на пенсії, живе в селі та полюбляє збирати гриби. І вже який рік поспіль віддає нам гриби, 3 пакети мінімум пересилає автобусом. А я, якщо чесно, гриби не люблю, у мене і так на роботі та з дітьми клопотів вистачає. Не хочу до ночі стовбичити на тій кухні. Тому я ті гриби почала просто роздавати. Мамі передала пакетик, бо вона їх полюбляє, на роботі колегам віддала, навіть раз сусідці, бабусі Раї принесла. Бо шкода, аби ті гриби пропали та згнили.

Related Articles

– Ой, синку, зараз взагалі немає грошей, – відповіла Іванові мати, коли він у неї попросив 3 тисячі в борг на кілька днів, – Квартиранти затримують із оплатою! Дуже б і рада допомогти, але сам розумієш, нічим!

Viktor
23 Березня, 2026 Коментарі Вимкнено до – Ой, синку, зараз взагалі немає грошей, – відповіла Іванові мати, коли він у неї попросив 3 тисячі в борг на кілька днів, – Квартиранти затримують із оплатою! Дуже б і рада допомогти, але сам розумієш, нічим!

У селі їхній двір вважали зразковим. Високий паркан без жодної гнилої дошки, ідеально побілені стовбури яблунь, різьблені лиштви, які Іван випилював ночами, поки Катя спала. Усе в цьому домі дихало надійністю. Тільки третя сходинка на ґанку зрадницьки рипіла ще з весни. Іван усе збирався її прибити, але руки не доходили.

Viktor
23 Березня, 2026 Коментарі Вимкнено до У селі їхній двір вважали зразковим. Високий паркан без жодної гнилої дошки, ідеально побілені стовбури яблунь, різьблені лиштви, які Іван випилював ночами, поки Катя спала. Усе в цьому домі дихало надійністю. Тільки третя сходинка на ґанку зрадницьки рипіла ще з весни. Іван усе збирався її прибити, але руки не доходили.

— Ти мене ніби не чуєш… Ваня, ми розлучилися тиждень тому, ти збираєшся з’їжджати? — спитала Оксана. Він відставив каву, заглянув у чашку, ніби там можна було знайти відповідь: — Збираюся. Але ти ж не звір. Дай мені час. — Я дала час, — тихо нагадала вона. — Сім днів. Сьогодні восьмий. Вчора ти обіцяв, що підеш «завтра вранці». Ранок минув. Він підвівся, пройшовся по кімнаті і зупинився біля вікна: — Ти так говориш, ніби я тобі чужий. Я не чужий. І чому всі відразу на годинник? Я що, так заважаю?

Viktor
23 Березня, 202623 Березня, 2026 Коментарі Вимкнено до — Ти мене ніби не чуєш… Ваня, ми розлучилися тиждень тому, ти збираєшся з’їжджати? — спитала Оксана. Він відставив каву, заглянув у чашку, ніби там можна було знайти відповідь: — Збираюся. Але ти ж не звір. Дай мені час. — Я дала час, — тихо нагадала вона. — Сім днів. Сьогодні восьмий. Вчора ти обіцяв, що підеш «завтра вранці». Ранок минув. Він підвівся, пройшовся по кімнаті і зупинився біля вікна: — Ти так говориш, ніби я тобі чужий. Я не чужий. І чому всі відразу на годинник? Я що, так заважаю?

Цікаве за сьогодні

  • – Ой, синку, зараз взагалі немає грошей, – відповіла Іванові мати, коли він у неї попросив 3 тисячі в борг на кілька днів, – Квартиранти затримують із оплатою! Дуже б і рада допомогти, але сам розумієш, нічим!
  • У селі їхній двір вважали зразковим. Високий паркан без жодної гнилої дошки, ідеально побілені стовбури яблунь, різьблені лиштви, які Іван випилював ночами, поки Катя спала. Усе в цьому домі дихало надійністю. Тільки третя сходинка на ґанку зрадницьки рипіла ще з весни. Іван усе збирався її прибити, але руки не доходили.
  • — Ти мене ніби не чуєш… Ваня, ми розлучилися тиждень тому, ти збираєшся з’їжджати? — спитала Оксана. Він відставив каву, заглянув у чашку, ніби там можна було знайти відповідь: — Збираюся. Але ти ж не звір. Дай мені час. — Я дала час, — тихо нагадала вона. — Сім днів. Сьогодні восьмий. Вчора ти обіцяв, що підеш «завтра вранці». Ранок минув. Він підвівся, пройшовся по кімнаті і зупинився біля вікна: — Ти так говориш, ніби я тобі чужий. Я не чужий. І чому всі відразу на годинник? Я що, так заважаю?
  • Ганно! Добрий день! Я щойно оформила велике замовлення продуктів з доставкою на вашу адресу. Там на шістсот вісімдесят гривень. Оплати кур’єру готівкою, бо в мене на картці зараз нуль, пенсію затримують. Увечері забіжу до вас, заберу пакунки. Будь вдома, не вештайся ніде, бо кур’єр приїде між другою та третьою! Ганна повільно опустилася на край матраца, стискаючи смартфон. Жодного «привіт», жодного «як справи?», жодного натяку на запитання, чи зручно їй це. Просто констатація факту, з яким вона мусила змиритися. — Олеже, йди сюди зараз. Це терміново. Твоя мама знову «ощасливила» нас новинами, — крикнула Ганна чоловікові. — Що знову? Знову тиск? Чи вона знову вирішила пересадити наші квіти, поки нас немає? — Гірше, Олеже. Вона замовила продукти. На нашу адресу. І я маю їх оплатити сама
  • Дверцята дорогого позашляховика відчинилися, і в салон увірвався крижаний вітер з дощем.
  • – Я тобі швидку викликала, тільки не надумай нікому розповідати, що тебе чоловік розфарбував! Скажеш, що впала, – суворо сказала Емма Рустамівна своїй невістці.
Copyright 2018. All rights reserved | Theme: OMag by LilyTurf Themes