Декілька місяців тому померла моя старша сестра Вірочка. Вона ще у 2020 році мала той вірус, який підкосив її здоров’я. От дивилася я на Вірочку та бачила, що вона помалу згасає, як та свічечка.

Я щосуботи приїздила до неї у село, допомагала біля городу та біля стайні. Однак, влітку ми вже продали і корову, і кроликів та курочок поміж сусідів. Всі ті кошти витратили на аналізи та ліки. Дійшли вже до такого розпачу, що їздили у Карпати до мольфарів. Вони якісь давали чаї на травах, молитви читали.

Щоразу, як я їхала з села до міста, то всю дорогу подумки молила бога “Будь ласка, аби ми наступної суботи побачилися знову”. Я ще я дуже переживала за синочка Віри – 10-річного Павлика. Він важко переносив хворобу мами, через це став погано вчитися та відставав у шкільній програмі. Ну і всі однокласники почали його обзивати, навіть знайшлися ті діти, які дражнили його через хворобу мами.

І от тої п’ятниці я прокинулася не через будильник, а через дзвінок Дмитра. Одразу відчула, що трапилося щось погане:

– Вона не дихає. Я прокидаюся – а вона просто лежить. Я викликав швидку…Ти також приїзди.

Я навіть не стала снідати, не почистила зуби, тільки швидко одягла те, що з шафи випало, та поїхала в село. Павлик тримав Віру за руку міцно та плакав. А Діма, її чоловік, говорив з лікарями.

– Вона пішла уві сні, не мучилася. Це природня смерть. Розумієте, що метастази дісталися вже до серця. Тут вже ніякі операції та ліки не допоможуть.

З похоронами та поминками допомогли сусіди. Я ж старалася весь час бути з Павликом, боялася, аби він собі ніякої біди не наробив. Бо коли труну з Вірочкою опускали, то він виривався з рук та хотів кинутися в яму. Я його ледь тримала, він аж так боляче виривався та навіть вкусив мене.

Довелося брати на роботі відпустку на 3 тижні, аби морально підтримати Дмитра. Бо він взагалі ходив, наче мумія. От вроді людина щось робить, у хаті господарює, але з такою порожнечею в очах. Старалася якось заспокоїти Павлика, читала йому казки, пояснювала, що тепер мама на небі, її нічого не болить. Щодня ми ходили на її могилку, там все гарно прибирали, купували свіжі квіти.

Від жовтня по лютий минуло не так багато часу, але зараз якось легше живеться. Ми всі зрозуміли, що Віра на небесах, їй там добре, спочиває. Павлик зранку перед сніданком та ввечері перед сном брав фотографію мами, ставав на колінка та молився.

Я досі щосуботи приїжджаю в село до племінника та Дімки. Купую гостинці, подарунки, смаколики. Може ввечері зварити борщику чи накрутити смачних голубців. Розумію, що з кулінарними талантами Дмитра вони там з голоду точно пропадуть. Тому забивала холодильник та морозилку продуктами і з чистою совістю поверталася додому.

І сталося так, що Павлик декілька разів мене випадково “мама” назвав. Ми з Вірою схожі – довге, чорняве волосся, родимки на шиї. Тільки у мене блакитні очі, а у Вірочки карі.

Цих вихідних приїхала в село, Павлика не було вдома:

– А де малий?

– З друзями м’яча ганяє. Ти цей, краще присядь. Я хочу з тобою поговорити.

– Добре, що трапилося?

– Ти ж бачиш, як малому складно без мами. Як він постійно плакав, кричав, не міг нормально спати.

– Бо у дитини померла мама, це нормальна реакція. Не радіти ж у такій ситуації!

– Але коли ти поруч, то він спокійний. І мені якось легше, вдома так затишно одразу стає. Тому хочу попросити тебе – станеш моєю дружиною?

Я аж нервово засміялася, думала, що Діма так жартує. Однак, він дістав каблучку та показав її в футлярі:

– Я не жартую.

– А чому…Ні, я не можу. Як це ти собі уявляєш?

– Заради Павлика. Я хочу, аби в нього була мама. І ти на цю роль ідеально підходиш, я не хочу приводити у квартиру чужу жінку.

– А що сусіди скажуть? Ти уявляєш, який це чуде скандал. Я не можу ще й роботу кинути в місті!

– Ми щось вигадаємо. Хіба ти не хочеш, аби Павлик ріс щасливим та в повній родині?

От мене наче кип’ятком ошпарили, я взяла сумку та пішла на маршрутку. Діма ще кричав “подумай добре” та інші фрази, але я вже не чула.

Минуло вже стільки днів, але я закриваю очі – а перед мною стоїть Діма на одному коліні та тримає каблучку Страшний сон, чесно.

Я минулої осені тільки розлучилася з колишнім чоловіком та навіть не думала про нові стосунки. А тим паче виходити за чоловіка покійної сестри, це просто абсурд!

Я вже уявляю, як на мене люди будуть косо дивитися та за спинами перешіптуватися. Це ж така скандальна тема.

І мені навіть гидко та соромно уявляти, як ми з Дмитром спимо в одному ліжку. Навіщо він взагалі почав щось говорити про Павлика? Дитина не повинна ставати розмінною монетою в такому випадку!