Страшно, коли людина на старість років лишається сама, нікому не потрібна. Так сталося з моєю сусідкою.

Надія дуже хороша жінка. Все життя важко працювала по заробітках то в Польщі, то в Італії. Хотіла все дітям допомогти, щоб їм жилось легше і краще. Її чоловіка не стало, коли їй було лише 30 і на руках лишилось двоє дітей по 8 років (у неї двійнята хлопчик і дівчинка). От вона і почалась за кордон за більшим доходом, бо дітей треба було і вчити, і ростити за щось.

Поки Надія заробляла Світланку з Сергійком гляділи її батьки. Діти виросли, вивчились і пішли кожен своєю дорогою. Надія їм обом квартири покупляла, з ремонтом допомогла. Весілля теж своїм діткам зробила. Та й потім, коли вони вже заробляли гарно всі гроші їм відсилала, собі не лишала нічого.

От все своє життя на заробітках і провела, все дітям допомагала. Свою стареньку хатину не відремонтувала, а віку доживати їй довелось саме в тій хаті.

Коли Надя повернулась додому вже на зовсім додому, погостювала трохи то в сина, то в дочки, і приїхала до своєї хати. Діти рідко до неї приїжджали.

Минулого року, коли у Наді виявили пухлину, діти неохоче, але лікування оплатили. Підірвала вона своє здоров’я тими заробітками. Після її виписки з лікарні, ні Сергій, ні Світлана маму до себе не забрали, а привезли в село у її хату.

– Ти донька, от і мусиш доглянути маму, – говорив Сергій.

– Чому це я? Ти такий самий син, як і я донька. В тебе умови кращі та й діти старші. Забери її до себе.

– Ти знаєш, що Оля вагітна, вона зараз жодні запахи не переносить, а від мами пахне. Тим більше їй важко буде маму доглядати, а я на роботі.

– То що тепер? Тут її покинути?

Надію «душили» сльози, та вона їх стримала і сказала дітям:

– Їдьте додому, я собі раду дам сама, будете приїжджати, коли зможете.

– Мамо, ми щотижня будемо, все допомагатимемо.

Так і поїхали. От тоді старенька, здавалось, виплакала всі сльози.

З того часу минуло 3 місяці, а дітей все нема. Надія живе на мінімальну пенсію, ледве на їжу вистачає, а діти і не думають допомогти. Шкода її, не думала вона, що віддаючи все, отримає таку дяку на старість.

Як можна так ставитись до рідної матері? Хіба це діти?