Новини України сьогодні

  • НОВИНИ
  • ЖИТТЯ
  • ПОРАДИ
  • ЗДОРОВ’Я
  • КУХНЯ
  • ГУМОР
  • ЦІКАВО
  • Home
  • ЖИТТЯ
  • Там нам платять більше ніж в Києві Т0П менеджерам! У Тернопільській області виїхали на заробітки за кордон половина селища

Там нам платять більше ніж в Києві Т0П менеджерам! У Тернопільській області виїхали на заробітки за кордон половина селища

admin
16 Січня, 202216 Січня, 2022 Коментарі Вимкнено до Там нам платять більше ніж в Києві Т0П менеджерам! У Тернопільській області виїхали на заробітки за кордон половина селища

У селі Яргорів Монастириської громади Тернопільської області половина жителів виїхала на заробітки.

Про це у коментарі “Суспільному” розповіла староста села Оксана Насада.

На заробітки виїхала навіть староста села

Староста села в телефонній розмові каже, що в її селі мешкає 400 людей, майже 200 з них уже виїхали за кордон. Оксана Насада додає, що вона також перебуває в Італії на заробітках. Для цього вона взяла відпустку, а за її 3-річним сином доглядає мати.

Жінка каже, що люди їдуть на заробітки, оскільки в селі немає роботи, проте люди хочуть мати належні умови для життя.

“Вони не можуть прогодувати свою сім’ю і дати своїй сім’ї належні умови для життя в Україні. Ну от дайте дитині освіту в Україні. Так, дитина поступить, але деяке навчання є платне. Дайте сьогодні дитині лікування. В мене буквально кілька днів тому дитина пішла лікуватися – пів місячної зарплати за три дні піде”, – каже Оксана Насада.

Староста села додає, що жителі села їдуть на роботу до Великої Британії, Польщі, Італії, Іспанії, Франції.

До села не їздить автобус, там немає газу

Місцевий житель Василь Подлецький каже, що його дружина вже 20 років на роботі в Італії. Він же живе лише з двома котами. За її кошти на в’їзді до села місцеві спорудили капличку. Серед причин того, що жінка виїхала за кордон – брак грошей.

© Суспільне

Ще одну капличку в селі звела колишня заробітчанка Ганна Штангрет. Жінка каже, що через проблеми зі здоров’ям більше не може працювати. Вона додає, що в селі немає свого священника, газу і автобус сюди не їздить.

“Село не живе, а виживає. Бо щоб жити, то потрібно мати кошти. Маємо дуже мало перспективи в селі. Це є наших два магазини. Звичайно, існує ще школа, в якій нараховується приблизно 40 дітей. Багато молодих людей вже виїхали за кордон. Старші вже неспроможні вести сільське господарство”, – каже Ганна Штангрет.

Заробітчани до свого рідного села повертаються лише на свята.

Навігація записів

“Хочу написати коротко, а сльози заливають екран… ” Мама убuтoгo вoдiя BlaBlaCar Тapaca Пoзнякoвa повідомила про прощання з сином
Падалко Марічка: “Жіночки і дівчата, тримайтеся, я щойно зателефонувала в військомат і “прозріла” від почутого”

Related Articles

Віра проплакала весь день. Жінці подзвонила подруга, і сказала, що бачила її чоловіка з іншою. Раптом у двері подзвонили. Віра пішла відкривати. На порозі стояла її сусідка. – Привіт! Я до тебе за сіллю заскочила, але бачу ти занедужала, вибач, що потурбувала, – сказала Ольга Іванівна. – Я не занедужала, – сказала Віра, – все добре, просто мій чоловік знайшов собі іншу. І Віра розповіла все сусідці. – Я знаю, що з цим робити, – раптом сказала Ольга Іванівна

Viktor
22 Квітня, 2026 Коментарі Вимкнено до Віра проплакала весь день. Жінці подзвонила подруга, і сказала, що бачила її чоловіка з іншою. Раптом у двері подзвонили. Віра пішла відкривати. На порозі стояла її сусідка. – Привіт! Я до тебе за сіллю заскочила, але бачу ти занедужала, вибач, що потурбувала, – сказала Ольга Іванівна. – Я не занедужала, – сказала Віра, – все добре, просто мій чоловік знайшов собі іншу. І Віра розповіла все сусідці. – Я знаю, що з цим робити, – раптом сказала Ольга Іванівна

— Наталю, тут така справа… — голос Кирила в телефонній трубці звучав напружено.

Viktor
22 Квітня, 2026 Коментарі Вимкнено до — Наталю, тут така справа… — голос Кирила в телефонній трубці звучав напружено.

У ресторані? — здивовано перепитала свекруха. — Але ж це так дорого і абсолютно не по-домашньому! Я вже і м’ясо купила, і рецепт нового салату знайшла… Я могла б наготувати всього найкращого, зекономили б гроші на щось корисне. Навіщо годувати чужих людей, коли вдома є своя кухня? — Мамо, ми хочемо, щоб ви цього дня просто відпочили і розділили з нами радість, — м’яко сказав Павло, який тепер частіше брав ініціативу в розмовах. — Ми хочемо побути з вами, поговорити, а не дивитися, як ви весь вечір бігаєте від кухні до столу, подаєте гаряче і миєте тарілки. Ми хочемо бачити вашу усмішку, а не втому. На тому кінці дроту виникла пауза. Довга, майже нескінченна. Було чути тільки рівномірне дихання. — Ну що ж… якщо ви так вирішили… я прийду, — тихо відповіла вона. Вечір у ресторані почався з напруги. Марія Степанівна прийшла в гарній синій сукні, яку не одягала роками. Вона зробила зачіску, але очі її залишалися настороженими. Вона сіла на краєчок стільця, оцінюючи сервіровку, колір серветок та якість води в келихах

Viktor
22 Квітня, 202622 Квітня, 2026 Коментарі Вимкнено до У ресторані? — здивовано перепитала свекруха. — Але ж це так дорого і абсолютно не по-домашньому! Я вже і м’ясо купила, і рецепт нового салату знайшла… Я могла б наготувати всього найкращого, зекономили б гроші на щось корисне. Навіщо годувати чужих людей, коли вдома є своя кухня? — Мамо, ми хочемо, щоб ви цього дня просто відпочили і розділили з нами радість, — м’яко сказав Павло, який тепер частіше брав ініціативу в розмовах. — Ми хочемо побути з вами, поговорити, а не дивитися, як ви весь вечір бігаєте від кухні до столу, подаєте гаряче і миєте тарілки. Ми хочемо бачити вашу усмішку, а не втому. На тому кінці дроту виникла пауза. Довга, майже нескінченна. Було чути тільки рівномірне дихання. — Ну що ж… якщо ви так вирішили… я прийду, — тихо відповіла вона. Вечір у ресторані почався з напруги. Марія Степанівна прийшла в гарній синій сукні, яку не одягала роками. Вона зробила зачіску, але очі її залишалися настороженими. Вона сіла на краєчок стільця, оцінюючи сервіровку, колір серветок та якість води в келихах

Цікаве за сьогодні

  • Віра проплакала весь день. Жінці подзвонила подруга, і сказала, що бачила її чоловіка з іншою. Раптом у двері подзвонили. Віра пішла відкривати. На порозі стояла її сусідка. – Привіт! Я до тебе за сіллю заскочила, але бачу ти занедужала, вибач, що потурбувала, – сказала Ольга Іванівна. – Я не занедужала, – сказала Віра, – все добре, просто мій чоловік знайшов собі іншу. І Віра розповіла все сусідці. – Я знаю, що з цим робити, – раптом сказала Ольга Іванівна
  • — Наталю, тут така справа… — голос Кирила в телефонній трубці звучав напружено.
  • У ресторані? — здивовано перепитала свекруха. — Але ж це так дорого і абсолютно не по-домашньому! Я вже і м’ясо купила, і рецепт нового салату знайшла… Я могла б наготувати всього найкращого, зекономили б гроші на щось корисне. Навіщо годувати чужих людей, коли вдома є своя кухня? — Мамо, ми хочемо, щоб ви цього дня просто відпочили і розділили з нами радість, — м’яко сказав Павло, який тепер частіше брав ініціативу в розмовах. — Ми хочемо побути з вами, поговорити, а не дивитися, як ви весь вечір бігаєте від кухні до столу, подаєте гаряче і миєте тарілки. Ми хочемо бачити вашу усмішку, а не втому. На тому кінці дроту виникла пауза. Довга, майже нескінченна. Було чути тільки рівномірне дихання. — Ну що ж… якщо ви так вирішили… я прийду, — тихо відповіла вона. Вечір у ресторані почався з напруги. Марія Степанівна прийшла в гарній синій сукні, яку не одягала роками. Вона зробила зачіску, але очі її залишалися настороженими. Вона сіла на краєчок стільця, оцінюючи сервіровку, колір серветок та якість води в келихах
  • Я якось не витримала, зайшла під приводом, що хочу їй тиск виміряти. Заходжу, а там така картина: сидить це вовченя за столом, пальцем по жовтій сторінці водить і по складах, з затримками, з червоним від напруги обличчям, читає. А Людмила Василівна сидить навпроти, в’яже шкарпетку з грубої овечої вовни і виправляє його, якщо він помиляється. Суворо, але без крику.
  • Запросила кавалера на вечерю. Він прийшов з порожніми руками і розкритикував мій борщ: «Мама нарізає капусту тонше»… Перший тривожний сигнал у голові задзвенів, як дзвін у церковне свято.
  • — Мамо, це буквально на два місяці, — Юля, її єдина донька, виглядала втомленою і трохи винуватою. — Вадим каже, що орендодавець підняв ціну, а нам треба трохи підтягнути хвости по кредиту. Ми пересидимо у тебе, заощадимо, і до весни з’їдемо. Ти ж не проти?
Copyright 2018. All rights reserved | Theme: OMag by LilyTurf Themes