– Сьогодні у торговому центрі Аллу бачила, – сказала чоловікові за вечерею Олена. – Ми з Ганною ходили зимові черевики їй купувати.

– І що? – запитав Андрій.

– Купили.

– Це я зрозумів. З Аллою що? – знову спитав чоловік.

– Зайшли до кафе, каву випили, побалакали.

– Що в них новенького?

– Та нічого. Алла як завжди – у своєму репертуарі. Адже вони тиждень тому з Туреччини повернулися. На морі відпочивали. Так що перші десять хвилин вона активно розповідала, як там здорово. Фотографії показувала: хлопчики на верблюді катаються, мавпочок годують. Знаєш, які в Ганни очі були?

– Позаздрила? – запитав чоловік.

– І я теж позаздрила, – відповіла Олена. – Алла із Сашком та з дітьми не по одному разу на рік відпочивати їздять. А ми вже шість років на морі не були навіть в Одесі.

– А хочеш, я скажу тобі, про що ви далі розмовляли? – посміхнувся Андрій.

– Я тобі й сама скажу – після цього Алла почала скаржитися, що у них немає грошей, щоб заплатити за квартиру, і попросила у мене двадцять тисяч, – повідомила дружина.

– І ти, звісно, ​​з радістю їй позичила.

– Ще чого! Я твоїй сестрі грошей ніколи більше не дам. Вона у мене в травні п’ятнадцять тисяч взяла – теж казала, що за квартиру платити нема чим, що хлопчики з усього одягу повиростали. А за тиждень в Єгипет всі вчотирьох подалися.

– А борг вона тобі повернула? – поцікавився чоловік.

– Тримай кишеню ширше! Не повернула. А коли я її запитала, вона знаєш, що мені відповіла? «У нас зараз взагалі жодної копійки! На обід дітям мівіну заварюю, а ми з Сашком одну капусту їмо. І взагалі, у Сашка та хлопчиків у червні були дні народження, а ви їм нічого не подарували. Тож нехай ці гроші в рахунок подарунків підуть – кожному по декілька тисяч». Уявляєш? Я їй говорю: «А ти нас на день народження запрошувала? Стіл для нас накривала? А подарунки просиш». Загалом я їй сказала, що поки колишній борг не віддасть, більше нехай до мене не звертається. І ти їй також грошей не давай. Зрозумів? Якщо дізнаюся, що дав, то ти в мене два місяці будеш собі локшину заварювати.

Алла була молодшою ​​сестрою Андрія, десять років тому вона вийшла заміж за Олександра, а через деякий час у них народилися сини: Василько та Володя. І весь цей час вони своєю великою компанією блукають по орендованих квартирах. І заробляють начебто пристойно, і батьки з обох боків їм допомагають, але купити свою квартиру хоча б в іпотеку у них ніяк не виходить.

Зате вони по два, а то й по три рази на рік їздять відпочивати до теплих морів.

– Уявляєш, Олено! Перше січня, а я в Шарм-ель-Шейху на пляжі! Нам пощастило: доки ми там відпочивали, вітру майже не було – ми щодня купалися! – захопилася родичка.

Звичайно, Олена заздрила, коли Алла показувала фотографії з пляжів Туреччини та Єгипту, розповідала, які фрукти вони купували на ринку в Туреччині.

Але потім, приходячи додому та оглядаючи свою затишну двокімнатну квартиру, вона заспокоювалася.

Олена та Андрій одружилися на рік пізніше – дев’ять років тому, і вісім років із них платили іпотеку за свою квартиру. Зрозуміло, що тут не до закордонних вояжів.

Ганнуся – їхня шестирічна дочка – літо проводила на дачі у батьків Олени, а самі вони, як правило, знаходили, чим під час відпустки зайнятися вдома. Наприклад, минулого разу ремонтували кухню.

Алла та Сашко запевняли батьків, що вони відкладають гроші на свою квартиру, але їм не вдається зібрати потрібну суму. І ось одного разу, коли сім’ї довелося вдруге за рік переїжджати з однієї квартири в іншу, батьки з обох боків домовилися та додали дочці та синові стільки, скільки їм не вистачало на початковий внесок.

Алла та Сашко їм подякували, і через тиждень купили собі майже нову Шкоду Рапід, а на гроші, що залишилися, забравши синів зі школи, полетіли в Домінікану. Після цього в сім’ї відбулася сварка.

Однак подружжя вважало, що вони вчинили дуже розумно:

– Ви нічого не розумієте, – казав Олександр своїм батькам, – це чудова сімейна машина. Ми тепер в Одесу їздитимемо своїм ходом.

Більше теми квартири в сім’ї не обговорювали. І гроші в борг тепер теж давали неохоче, тим більше що Алла не поспішала повертати борги.

І ось через рік після цього сталася подія, яка розділила сім’ю на два табори.

Точніше сказати, вся сім’я єдиним фронтом стала проти Олени та Андрія. Старе, як світ, – це «квартирне питання».

Справа в тому, що не стало бабусі Алли та Андрія, яка залишила онукам двокімнатну квартиру. Чому вона обійшла у заповіті свою дочку, ніхто не знав.

І от якось мати зателефонувала Андрієві на роботу і попросила його ввечері зайти до них. Він повідомив Олені, що затримається, і подався до батьків.

– Андрію, – почала розмова мама після вечері, – нам треба серйозно поговорити.

– За твоїм тоном я вже відчуваю, що розмова мене не втішить, – сказав син.

– Загалом, ми тут всією сім’єю обговорили питання зі спадщиною бабусі Ніни та дійшли висновку, що ти маєш відмовитися від своєї частини, – сказала мати.

– В честь чого? – здивувався він.

– Квартиру все одно доведеться продавати – вона в іншому місті. Якщо розділити гроші навпіл, то буде ні те ні се. А якщо ти відмовишся, то Алла та Сашко нарешті зможуть купити собі квартиру.

– А хто їм до цього заважав це зробити? – Запитав Андрій.

– Але ж ти бачиш, що вони не можуть назбирати – ні в того, ні в іншого гроші в руках не тримаються, – сказала мати.

– Я тобі, мамо відкрию секрет: у них і ці гроші в руках не втримаються. Тому давай більше не говоритимемо про це. Продамо квартиру і я візьму собі свою половину.

– Загалом, якщо судити по справедливості, мати мала залишити свою квартиру мені.

– Так, і тоді б ти точно віддала все Аллі. Мабуть, бабуся про це теж здогадувалася, – посміхнувся Андрій.

Після цього Андрію та Олені не було спокою: постійні дзвінки та візити. Їм дзвонили мама, Сашко і навіть мати Сашка – свекруха Алли.

А одного разу до них додому з’явилися мати та Алла з дітьми.

Ще раз почувши від брата, що він не збирається відмовлятися від своєї частки спадщини, вона влаштувала сварку. Але найгірше було те, що вона залучила до цього дітей:

– Дивіться, хлопчики, ось дядько Андрій, який забирає у нас квартиру. Самі вони як живуть, у їхньої Ганни окрема кімната, а ми так і будемо в своїй кімнатці тулитися, поки нас знову на вулицю не виженуть.

Після цього Андрій припинив спілкування із родичами.

Коли квартиру було продано, гроші розділили навпіл.

Андрій порадив матері:

– Ви простежите, щоб вони знову не спустили все. Візьміться за справу самі – знайдіть квартиру і відразу тягніть їх до банку.

А Андрій з Оленою розпорядилися одержаною спадщиною дуже просто: повністю закрили іпотеку.

– Андрію, а ті гроші, які ми на погашення іпотеки відкладали, може, на ремонт залишимо? – запитала Олена чоловіка.

– З ремонтом можна почекати, – відповів він. – А ти краще збирай валізу – через тиждень у відпустку поїдемо. Ганні буде корисно перед школою в морі скупатися. Та й нам тепер можна відпочити.

 Друзі, якщо вам цікаво читати ще більше наших історій – залишайте свої коментарі та не забувайте про лайки. Це надихає нас писати далі!