Клавдія Семенівна частенько продавала на ринку свої «скарби». То кришталеву вазу, то якусь статуетку зі своєї великої колекції, то щось з родинної бібліотеки.
Одного разу притягла підшивку колись популярного журналу «Юність» за 1978 рік, так її забрали повністю і дуже дякували за цінний раритет.
Майданчик під торгівлю на ринку подібними сімейними речами був невеликий, тому постійні продавці знали один одного, непогано ладнали, деякі навіть подружилися.
А ось Клавдію Семенівну недолюблювали. Вважали зарозумілою.
-Глянь, Наталя, ─ смикнула сусідку за рукав, явно перебравша напередодні Свєтка-вертоліт (так її називали торгаші), ─ пливе наша «принцеса». Торби ледве тягне. Навіщо їй стільки грошей? Зараз почне порядок наводити!
І справді. Підійшовши, Клавдія Семенівна з усіма привіталися, віддихалась трохи і, взявши мітлу біля ларька неподалік, стала вимітати місце, де планувала розкласти товар.
-Пилюку підняла тут! ─ Свєтка явно хотіла сварки, тому що ніякого пилу і не намічалося: з ранку пройшов хороший дощик.
-Не можу в грязюці працювати і не буду. Треба поважати покупців, ─ спокійно відповіла Клавдія Семенівна і почала розкладати на старенькому, але чистенькому покривалі свій сьогоднішній товар. Тут було кілька статуеток, кришталева ваза, кований підсвічник, книжки і кілька порцелянових тарілок.
-Якщо день буде вдалим, і все розберуть, вийде більше тисячі. Це вже дещо, ─ думала жінка, намагаючись красиво оформити свою імпровізовану вітрину на землі.
Свєтка, пихкаючи від злості, ще хвилин десять кричала до сусідки останніми словами, але та зовсім не реагувала. Звідки Свєтці було знати, що Клавдія Семенівна давно не зважала на всякого роду образи.
Причиною тому був вічно гулящий, незадоволений, чоловік, який тепер зліг і вимагає постійного догляду та особливого харчування. А головне ─ вважає дружину в усьому винною і сварить її зранку, як тільки прокинеться, і до вечора, поки не засне.
Так що потуги Свєтки на рахунок «поскандалити» були марними. Клавдію Семенівну вони не зачіпали. Вона взяла книгу і занурилася в читання.
Минуло три години.
-Книжки і тарілки забрали, за свічником хлопець обіцяв повернутися, ─ думала жінка, поглядаючи на годинник. До кінця роботи залишалося зовсім небагато часу.
-Невже вазу і статуетки доведеться тягти додому? Вони такі важкі…
Роздуми Клавдії Семенівни перервали несподівані покупці. Це були троє чоловіків, які говорили англійською. Вони звернули увагу на одну зі статуеток, стали щось бурхливо обговорювати і, нарешті, запитали:
-Скільки?
Вірніше, не запитали, а поставили запитання за допомогою характерного жесту. Потім простягнули листок паперу і ручку, показали знаками, що ціну статуетки потрібно написати на папірці. Клавдія Семенівна написала: 50.
Літній іноземець прицмокнув губами, дістав 50 доларів, віддав продавщиці, і трійця пішла далі розглядати інші раритети.
Мабуть шукали сувеніри.
Клавдія Семенівна розгублено дивилася на п’ятдесяти доларову купюру. Підскочила всюдисуща Свєтка і від заздрості, закричала на весь ринок:
-Це ж треба яке нахабство! Продала людям якусь дурницю за такі гроші!
-Світлана, ─ зупинила її Клавдія Семенівна, ─ доженіть їх, поверніть. Вони мене неправильно зрозуміли. Я ж мала на увазі 50 гривень! Не доларів! Нехай заберуть свої гроші.
Свєтка-вертоліт мчала по ринку відповідно до свого прізвиська.
-Зараз вони їй влаштують! – зловтішався вона, коли вела іноземців назад, ─ і по заслузі!
Покупці ніяк не могли зрозуміти, чого від них хочуть. Вони не знали ні слова українською, а продавці домашнього «антикваріату» ─ англійською.
Повз проходив студент і Свєтка, схопивши його за рукав заторохтіла:
-Допоможи, прошу. Уяви собі, надула іноземця на кругленьку суму. Треба повернути, а то що подумають про нашу країну!
Хлопчина забрав руку у дивної тітки і підійшов до заморської трійці. Поставив кілька запитань, потім звернувся до Клавдії Семенівні:
-Вони не розуміють, чого ви хочете. Може, потрібно доплатити за сувенір?
-Та ні ж, синку, ─ пояснила жінка, ─ помилка вийшла. Я їм ціну в гривнях написала, а вони подумали в доларах. Хочу, щоб забрали свої гроші.
Студент пояснив ситуацію іншій стороні. Ті з подивом подивилися на літню, сиву жінку і попросили уточнити, скільки доларів коштує статуетка.
-Так два долари, два! ─ не витримавши, знову влізла Свєтка, розмахуючи у покупців перед носом вказівним пальцем.
Іноземці порадилися про щось, і через студента запитали:
-А можна ми заберемо статуетки, що залишилися, ось цю вазу і свічник за ті гроші, що ми заплатили?
-Все одно це дуже багато. І здачі у мене немає, ─ мало не плакала Клавдія Семенівна.
-А нічого і не потрібно, ─ сказав студент, перекладаючи слова іноземця, ─ це вам за порядність, яка в людях зустрічається все рідше, і рідше…
Джентльмен нахилився і з повагою поцілував руку Клавдії Семенівни.
А Свєтка-вертоліт стояла вирячивши очі…
Друзі, якщо вам цікаво читати ще більше наших історій – залишайте свої коментарі та не забувайте про лайки. Це надихає нас писати далі!
