Коли Федір прийшов додому, у квартирі було тихо. Його дружина, Світлана, ще з ранку попередила, що сьогодні затримається на роботі – керівництво вирішило провести позачергову ревізію.

Він зайшов на кухню, заглянув у холодильник – вечері не було. Федір зітхнув, увімкнув чайник, зробив собі пару бутербродів і вмостився перед телевізором. 

Кілька хвилин він клацав пультом, доки нарешті не знайшов спортивного каналу. Але спокійно перекусити та насолодитися поєдинком боксерів йому не вдалося.

Пролунав дзвінок, і на порозі з’явилася мати Федора, Антоніна Василівна. Вона вихором увірвалася у квартиру, не привітавшись і відштовхнувши сина з дороги.

– Федю, слухай, що я тобі зараз скажу! Мені про це Валентина розповіла.

– Що трапилося, мамо? – спитав Федір.

– А те, що у твоєї дружини Свєтки є ще одна квартира. Вона її здає і гроші на себе витрачає!

– Мамо, ну що ти цю ненормальну Валентину слухаєш? Вона по всьому місту чутки та плітки збирає, а ти сидиш перед нею, розкривши рота.

– Я знаю, що іноді Валька прибрехати та перебільшити може, але це точно! Бо двокімнатну квартиру у Світлани зараз винаймає племінниця сусідки Валентини.

– Дівчина нещодавно заміж вийшла, ось вони з чоловіком і наймають у Свєтки, за місяць платять п’ятнадцять тисяч і радіють, що дешево. Зрозумів? А головне – вона квартиру здає вже понад два роки, це не перші її квартиранти.

– Оце поворот, – задумливо промовив Федір. – А чому вона мені нічого не сказала?

– А ось прийде Свєтка з роботи, ти її про це і спитай. Хоча й так усе зрозуміло: твоя дружина готує собі запасний аеродром. Зараз назбирає більше грошей і кине тебе. Ще й обдере, як липку, – заявила синові Антоніна Василівна.

Світлана прийшла години за півтори. Вдома на неї чекали чоловік і свекруха. Антоніна Василівна вирішила не йти – їй було цікаво, як виправдовуватиметься невістка. Щоб не сидіти без діла, вона приготувала вечерю та нагодувала сина.

Коли Світлана увійшла в кімнату, на неї суворо та запитливо дивилися дві пари очей.

Почала свекруха:

– Ану, розкажи, люба невістко, які в тебе є секрети від чоловіка?

– Та ніяких начебто, – відповіла Світлана.

– Ніяких, кажеш? А квартира на Сахарова у будинку сорок три?

– А до чого тут моя квартира та секрети від чоловіка? – здивувалася невістка.

– А до того, що квартиру ти здаєш, а гроші від чоловіка приховуєш, – заявила Антоніна Василівна.

– Справді, Світлано, – почав Федір, що мовчав досі. – Звідки у тебе ця квартира? І чому ти мені ніколи не казала, що комусь її здаєш? І мене теж цікавить, куди ти витрачаєш гроші?

– Квартира це Раїси Іванівни – двоюрідної тітки моєї мами. Тобто мені вона наче двоюрідною бабусею доводиться – хоч у цих родинних хитросплетіннях я не знаюся.

– Раїси Іванівни не стало майже три роки тому. Я тобі, Федю про це говорила. Ти тоді сказав, що нарешті я до цієї старої бігати не буду.

– А коли я попросила тебе допомогти з організацією поховання, ти відповів, що на роботі завал і часу немає.

– Чому вона тобі квартиру залишила? – поцікавилася свекруха.

– Напевно тому, що, крім мене, її ніхто не відвідував, – відповіла Світлана.

– А чому ти Феді про спадок нічого не сказала? – продовжувала допитуватись Антоніна Василівна.

– А яке відношення Федя має до моєї спадщини?

– Як яке? – обурилася свекруха. – Він, взагалі-то, твій чоловік!

– Ну то й що?

– Ти що, спеціально недолугою прикидаєшся? – Запитала Антоніна Василівна. – Гроші від здачі квартири мали піти в сімейний бюджет, а ти їх нахабно на себе кохану витрачала.

– Витрачала, бо маю право! Спадщина – це моє особисте майно! І все, що я від його реалізації отримую – продаю, здаю – також моє. І звітувати я ні перед ким не зобов’язана, – сказала Світлана.

– Послухай, Свєта, я торік машину ремонтував, купу грошей віддав – дві свої премії вклав. А в тебе, виявляється, були гроші, і ти їх затисла? Не чекав я від тебе такого, – втрутився чоловік.

– Федю, це твоя машина. Ти на ній їздиш. А коли я прошу мене кудись відвезти, кажеш, що ти або зайнятий, або тобі не по дорозі, і радиш мені взяти таксі.

– За минулий рік ти мене тричі підвіз: перший раз – на ринок за продуктами до Нового року, другий – захопив мене з роботи, коли ключі забув і не хотів дві години під дверима сидіти, і третій – до травмпункту, коли я ногу підвернула.

– То навіщо я буду власним коштом ремонтувати машину, на якій не їжджу?

– І скільки в тебе там уже зібралося? – спитала свекруха. – Мільйон, мабуть.

– Щось є, але не мільйон. Ти, Федю, пам’ятаєш, що у тебе дві дочки-студентки? Ти їм коли востаннє гроші посилав? – поцікавилась Світлана.

– Так вони начебто самі працюють, – відповів Федір.

– Вони навчаються та підробляють! Але, якщо вони будуть працювати, щоб повністю утримувати себе, їм вчитися ніколи буде.

– Добре, а чому ти одразу не сказала, що спадок отримала? – Запитав чоловік.

– Тому, що не хотіла, щоб ви мені цей допит два з половиною роки тому влаштували. І ще причина є: приклад перед очима був, як твоя мама дружину свого молодшого сина з її дошлюбною квартирою розвела.

– Як це я її розвела? Що ти таке кажеш?

– А як це по-іншому назвати? Ви цілий рік Оксані мозок викльовували:

– Навіщо тобі ця хрущовка? Давай продамо, купимо дачу, влітку на свіжому повітрі відпочиватимемо.

– Продали квартиру, купили дачу. На кого оформили? На вас, Антоніно Василівно! А Оксана тепер не має права без вашого дозволу приїхати туди з родиною відпочити, не кажучи вже про те, щоб запросити друзів на шашлики!

– Зате вона має право орати на ваших грядках. Дякую, я так не хочу!

– Безсовісна ти, Свєтко! – Гаркнула свекруха. – Тільки про себе й думаєш.

– З вас беру приклад, Антоніно Василівно, – відповіла невістка.

– Федю, ти чуєш? Твоя дружина мені хамить!

– А, на мою думку, я правду кажу! Ось ви дізналися про мою спадщину й одразу сюди прибігли. А навіщо? – Запитала Світлана.

– Як навіщо? Феді розповісти!

– Ну, розповіли. А що далі?

– Вимагати, щоб ти гроші від сім’ї не приховувала, щоб вони в сім’ю йшли.

– Так вони й так у родину йдуть. Тільки на ті потреби, які я вважаю за необхідне. А не на машину Федора і не на ремонт вашої дачі!

– Ми могли б разом обговорити, куди краще гроші витратити, – сказала свекруха.

– Ви що – вважаєте, що я в сорок шість років не в змозі сама розпорядитися своїми грошима?

– Але ж треба враховувати не лише свої інтереси! – Вигукнула Антоніна Василівна.

– А чиї? Ваші? Ось тому я і не поспішала повідомити всіх про отриману спадщину! Для того, щоб витрачати ці гроші виключно у своїх інтересах та в інтересах своїх дітей!

Дитяче харчування

– І надалі все буде так само. Тож буде краще, якщо ви, Антоніно Василівно, забудете про мою спадщину, наче її й не було! – Сказала невістка.

– Значить, сама витрачатимеш?

– Сама.

– І з чоловіком не поділишся? – спитала свекруха.

– Поділюся, якщо буду вважати за потрібне. Я ж вам сказала: все буде витрачено на мою сім’ю.

– А я, значить, у сім’ю не входжу?

– Антоніно Василівно, моя сім’я – це я, мій чоловік та наші діти. А решта – родичі! – відповіла Світлана.

Загалом так і не вдалося Антоніні Василівні нічого витягнути з невістки. Але вона не відступилася і ще не раз намагалася з різних приводів, як вона сама говорила, «отримати свою справедливу частку».

Однак на Світлану всі хитрощі Антоніни Василівни не діяли. Не на ту натрапила, недолуга! Як кажуть, – де сіла, там і встала…