– Мамо, тобі вже 65. Треба йти до нотаріуса та хату переоформляти на спадок, – дорікала сестра у гостях

Коментарі Вимкнено до – Мамо, тобі вже 65. Треба йти до нотаріуса та хату переоформляти на спадок, – дорікала сестра у гостях

Тиждень тому в моєї мами було свято, 65 років. Вона не хотіла якось гучно то святкувати. Просто запросила у гості,…

Іван прийшов додому, зайшов на кухню, на столі його чекала вечеря. – Дивно, а де Ліля, – подумав чоловік. Він пройшов у спальню, дружина сиділа на підлозі і складала речі у сумку. – Ти кудись їдеш? – запитав Іван. – Мені дали направлення до обласного центру, на огляд. Є погані підозри, – раптом сказала Ліля. – В сенсі погані? – здивувався Іван. – У тебе що, це саме… Від чого твоєї мами не стало. Іван дивився на дружину і не міг повірити в те, що відбувається

Коментарі Вимкнено до Іван прийшов додому, зайшов на кухню, на столі його чекала вечеря. – Дивно, а де Ліля, – подумав чоловік. Він пройшов у спальню, дружина сиділа на підлозі і складала речі у сумку. – Ти кудись їдеш? – запитав Іван. – Мені дали направлення до обласного центру, на огляд. Є погані підозри, – раптом сказала Ліля. – В сенсі погані? – здивувався Іван. – У тебе що, це саме… Від чого твоєї мами не стало. Іван дивився на дружину і не міг повірити в те, що відбувається

Ось вже котрий день Іван не знаходив собі місця. Він дуже переживав за свою дружину Лілію, яка проходила обстеження у…

Ольга ще встигла повідомити матір, що чекає на дитину, а потім гірко плакала, обіймаючи чоловіка, і прощаючись з єдиною рідною людиною. Більше рідні в Олі не було. Батька її не стало, коли вона була маленькою, а мама Ольги була сиротою. Батьки Олега Олю прийняли одразу і без застережень. Поважна, добра, завжди готова допомогти, вона підкорила їхні серця своєю безпосередністю.

Коментарі Вимкнено до Ольга ще встигла повідомити матір, що чекає на дитину, а потім гірко плакала, обіймаючи чоловіка, і прощаючись з єдиною рідною людиною. Більше рідні в Олі не було. Батька її не стало, коли вона була маленькою, а мама Ольги була сиротою. Батьки Олега Олю прийняли одразу і без застережень. Поважна, добра, завжди готова допомогти, вона підкорила їхні серця своєю безпосередністю.

— Не буду я з нею жити, батьку! Не змусиш! Ви з мамою мене вмовили на цей шлюб, а тепер…

Ну що, де тут наш спадкоємець? — гаркнув він на всю кімнату. — О, столик вільний! Оце по-нашому! Він із розмаху поставив дві чарки прямо на поверхню пеленатора, відсунувши вбік чистеньку шапочку немовляти. Сват уже почав діставати пляшку, радісно крякаючи від передчуття. — Миколо Івановичу, — мій голос прозвучав настільки низько і твердо, що Богдан, який стояв у дверях, завмер. — Заберіть це негайно. Сват здивовано підняв брови. — Мар’яно, ти чого така офіційна? Свято ж! Треба за здоров’я онука… — За здоров’я онука треба, щоб у цій кімнаті було чисте повітря і тиша, — я зробила крок вперед. — Вийдіть звідси. Обидва. Я вийшла за ними на кухню. Надія Петрівна вже розкладала по тарілках голубці

Коментарі Вимкнено до Ну що, де тут наш спадкоємець? — гаркнув він на всю кімнату. — О, столик вільний! Оце по-нашому! Він із розмаху поставив дві чарки прямо на поверхню пеленатора, відсунувши вбік чистеньку шапочку немовляти. Сват уже почав діставати пляшку, радісно крякаючи від передчуття. — Миколо Івановичу, — мій голос прозвучав настільки низько і твердо, що Богдан, який стояв у дверях, завмер. — Заберіть це негайно. Сват здивовано підняв брови. — Мар’яно, ти чого така офіційна? Свято ж! Треба за здоров’я онука… — За здоров’я онука треба, щоб у цій кімнаті було чисте повітря і тиша, — я зробила крок вперед. — Вийдіть звідси. Обидва. Я вийшла за ними на кухню. Надія Петрівна вже розкладала по тарілках голубці

— Ти що, дитину рідній бабусі не покажеш? Ми ж не чужі люди, Софіє! — голос Надії Петрівни прорізав тишу…

Ірина була в своєму кабінеті, коли туди забіг її чоловік Андрій. – Як це розуміти? – одразу вигукнув він. – Що? Звільнення? А ти сам не знаєш? – спокійно відповіла дружина. – Ні, – розвів він руками. – І не здогадуєшся? – Ірина підозріло подивилася на Андрія. – Ні, – знову повторив він. – А я тебе звільнила через Василя! Я все знаю. І ще. Речі свої збирай. Я більше не хочу бачити тебе вдома, – раптом сказала вона. – Якого ще Василя? Що знаєш? – Андрій здивовано дивився на дружину, нічого не розуміючи

Коментарі Вимкнено до Ірина була в своєму кабінеті, коли туди забіг її чоловік Андрій. – Як це розуміти? – одразу вигукнув він. – Що? Звільнення? А ти сам не знаєш? – спокійно відповіла дружина. – Ні, – розвів він руками. – І не здогадуєшся? – Ірина підозріло подивилася на Андрія. – Ні, – знову повторив він. – А я тебе звільнила через Василя! Я все знаю. І ще. Речі свої збирай. Я більше не хочу бачити тебе вдома, – раптом сказала вона. – Якого ще Василя? Що знаєш? – Андрій здивовано дивився на дружину, нічого не розуміючи

Ірина та Андрій повернулися додому. Вони десять днів відпочивали на морі. Іра ще там зрозуміла, що відпочинок Андрію дається важко….

—«Не хочу і не буду»…Мені 52 роки, і я більше не готовий зустрічатися з жінками, у яких немає власної квартири…. Розповідаю чому…

Коментарі Вимкнено до —«Не хочу і не буду»…Мені 52 роки, і я більше не готовий зустрічатися з жінками, у яких немає власної квартири…. Розповідаю чому…

Він сидів навпроти неї, усміхався, підтримував легку бесіду, але всередині вже прийняв остаточне рішення. Все сталося в той момент, коли…

Мамо, ну ти ж сама на це пішла! Нащо тепер це ниття? — голос Андрія в слухавці був різким і він навіть не намагався приховати своє роздратування, ніби розмова з матір’ю була для нього лише обтяжливим обов’язком, який він виконував між справами. — Я не скаржуся, сину. Просто хотіла дізнатися, як ви там облаштувалися на новому місці. — Та що мені буде? Все по плану. Оксані ремонт в голову прийшов, шпалери переклеюємо, знову все пересуваємо. Ну, ти розумієш, яка це метушня. — Шпалери? А які вибрали? Може, світлі, щоб просторіше було? — вона запитала це радше для того, щоб продовжити діалог. — Мамо, яка різниця! Світлі, темні. Оксана підбирала, їй видніше. Давай пізніше зідзвонимося, в мене тут робочий момент, — і в слухавці пролунали короткі, байдужі гудки, які прозвучали для неї як вирок

Коментарі Вимкнено до Мамо, ну ти ж сама на це пішла! Нащо тепер це ниття? — голос Андрія в слухавці був різким і він навіть не намагався приховати своє роздратування, ніби розмова з матір’ю була для нього лише обтяжливим обов’язком, який він виконував між справами. — Я не скаржуся, сину. Просто хотіла дізнатися, як ви там облаштувалися на новому місці. — Та що мені буде? Все по плану. Оксані ремонт в голову прийшов, шпалери переклеюємо, знову все пересуваємо. Ну, ти розумієш, яка це метушня. — Шпалери? А які вибрали? Може, світлі, щоб просторіше було? — вона запитала це радше для того, щоб продовжити діалог. — Мамо, яка різниця! Світлі, темні. Оксана підбирала, їй видніше. Давай пізніше зідзвонимося, в мене тут робочий момент, — і в слухавці пролунали короткі, байдужі гудки, які прозвучали для неї як вирок

Галина Петрівна стояла на ґанку старого будинку в селі неподалік від мальовничого містечка Козельця, і в повітрі, наповненому ароматом квітучих…

Я народила трійню, а чоловік злякався і втік — навіть з пологового мене не зустрів.

Коментарі Вимкнено до Я народила трійню, а чоловік злякався і втік — навіть з пологового мене не зустрів.

— Трійнята?! Та ви ж справжня героїня, Валентино Миколаївно! І всі здорові — хлопчик і дві дівчинки! Це справжнє диво!…

А я – чоловік. І для мене – будь-яка жінка прекрасна. Навіть начальниця, яка мене терпіти не може. Ви думаєте, я не знаю, що ви готуєте наказ про моє звільнення? – Так, готую! А знаєте, чому я вас хочу звільнити? – Звичайно, знаю. Тому що я вас не боюся. – Ні, не тому! Ви мене не боїтеся! Ви мене не поважаєте! І всі мої накази пропускаєте повз вуха! І тому з таким майстром ділянки нам не по дорозі.

Коментарі Вимкнено до А я – чоловік. І для мене – будь-яка жінка прекрасна. Навіть начальниця, яка мене терпіти не може. Ви думаєте, я не знаю, що ви готуєте наказ про моє звільнення? – Так, готую! А знаєте, чому я вас хочу звільнити? – Звичайно, знаю. Тому що я вас не боюся. – Ні, не тому! Ви мене не боїтеся! Ви мене не поважаєте! І всі мої накази пропускаєте повз вуха! І тому з таким майстром ділянки нам не по дорозі.

Коли Павло Петрович, з величезним букетом у руках, увійшов до кабінету своєї директорки, Тамара Гаврилівна зустріла його крижаним поглядом. –…

– Кирило хотів у подарунок новий телефон, Максиму потрібен планшет, щоб мультики дивитися, Марина просила косметику. Я всім обіцяв. Треба було спитати! – А не жирно! В мене грошей стільки немає. Ти їхній дядько – ти й купи! – На продукти. Тільки їх вистачило не на все. Подарунки я купувала на свої. Мені ще готувати та прибирати після всіх. А ти говориш про телефон, планшет, та косметику. Ти ялинку поставив?

Коментарі Вимкнено до – Кирило хотів у подарунок новий телефон, Максиму потрібен планшет, щоб мультики дивитися, Марина просила косметику. Я всім обіцяв. Треба було спитати! – А не жирно! В мене грошей стільки немає. Ти їхній дядько – ти й купи! – На продукти. Тільки їх вистачило не на все. Подарунки я купувала на свої. Мені ще готувати та прибирати після всіх. А ти говориш про телефон, планшет, та косметику. Ти ялинку поставив?

– Гарна ти, Тетяно, господиня, гостей приймаєш. Пощастило Миколі. Ось його колишня була, ти не ображайся, що її згадую, теж…