Новини України сьогодні

  • НОВИНИ
  • ЖИТТЯ
  • ПОРАДИ
  • ЗДОРОВ’Я
  • КУХНЯ
  • ГУМОР
  • ЦІКАВО
  • Home
  • НОВИНИ
  • Назавжди 26. У лікарні Харкова пoмер військoвослужбовець з Івaно-Фрaнківщини Івaн Бортeйчук

Назавжди 26. У лікарні Харкова пoмер військoвослужбовець з Івaно-Фрaнківщини Івaн Бортeйчук

Viktor
26 Січня, 202526 Січня, 2025 Коментарі Вимкнено до Назавжди 26. У лікарні Харкова пoмер військoвослужбовець з Івaно-Фрaнківщини Івaн Бортeйчук

25 січня 2025 року від травм в обласній клінічній лікарні Харкова помер військовий з Івано-Франківщини Іван Бортейчук. Боєць отримав поранення 20 січня через атаку російського безпілотника у Вовчанську.

Про смерть земляка повідомили на Facebook-сторінці Гвіздецької громади.

Іван Бортейчук народився 3 квітня 1998 року в селі Хом’яківка, де і проживав з батьками.

“Із самого малечку він в усьому допомагав батькам, був добрим, привітним, вихованим, мав багато друзів. Після закінчення Гвіздецького ліцею здобув фах плиточника в Коломийському ліцеї сфери послуг. Хлопець мав “золоті руки”, тому ніколи не сидів без роботи. Іван завжди горів тим, що робив. Вже під час служби в лавах ЗСУ він знайшов свою долю Ауріку. Подружжя повінчалося під час війни. Згодом народився син Єгор”, — йдеться у дописі.

Старший солдат Іван Бортейчук служив у війську з березня 2022 року. Він був оператором 2 відділення ударних безпілотних авіаційних комплексів 2 роти 57 окремої мотопіхотної бригади імені кошового отамана Костя Гордієнка.

20 січня 2025 року боєць отримав бойове поранення під час заїзду на позицію у Вовчанську на Харківщині.

“Впродовж п’яти днів лікарі Харківської обласної лікарні боролися за життя героя, але 25 січня 2025 року Івана не стало. Осиротіла ще одна сім’я. Ще одне молоде життя, обірване війною. Мудрим, красивим, сповненим великої любові до життя залишиться Іван у нашій пам’яті, наших серцях”, — пишуть на сторінці громади.

У бійця залишилися дружина Ауріка, син Єгор, батьки Любов та Василь, сестра Христина.

Джерело

Навігація записів

Щoйно! Укpаїну звiльнити! Теpмінове звеpнення амеpикaнських диплoмaтів до Деpждепу!
Закарпатське підприємство плaнує залучити 160 працівників із Народної Республіки Бангладеш

Related Articles

Данило тільки на прощання з батьком й приїхав. Грошей привіз, поховали тата — і він одразу назад. То все невістка, Настя, мені лихо кує. У мене ж там онучка й онук ростуть. Уже великі, мабуть, а я їх так ні разу й не бачила. — Гена мій уже шістнадцать років як спочив. Царство небесне… Після того й покотилося все кубарем. Кирило жив із нами, з дружиною та трьома дітками, одне за одним. Я на пенсію пішла і все з ними, світу білого не бачила.

Viktor
5 Лютого, 20265 Лютого, 2026 Коментарі Вимкнено до Данило тільки на прощання з батьком й приїхав. Грошей привіз, поховали тата — і він одразу назад. То все невістка, Настя, мені лихо кує. У мене ж там онучка й онук ростуть. Уже великі, мабуть, а я їх так ні разу й не бачила. — Гена мій уже шістнадцать років як спочив. Царство небесне… Після того й покотилося все кубарем. Кирило жив із нами, з дружиною та трьома дітками, одне за одним. Я на пенсію пішла і все з ними, світу білого не бачила.

За рік роботи в них я дізналась, що вагітна. Батьком дитини був Мартін. Цього в моїх планах не було…

Viktor
5 Лютого, 20265 Лютого, 2026 Коментарі Вимкнено до За рік роботи в них я дізналась, що вагітна. Батьком дитини був Мартін. Цього в моїх планах не було…

— Що, важко винести сміття? Ти ж удома сидиш! — кинула мені доросла донька. Вранці мама «вийшла на пенсію».

Viktor
24 Січня, 202624 Січня, 2026 Коментарі Вимкнено до — Що, важко винести сміття? Ти ж удома сидиш! — кинула мені доросла донька. Вранці мама «вийшла на пенсію».

Цікаве за сьогодні

  • – Ти одна, Марин.Ні дітей..ні сімї.. може, підеш звідси нарешті… – сказала мені мама. Толя з Олею з дітьми приїдуть ..Діти, Марин. Їм тісно в їхній однокімнатці, ти ж знаєш. – І куди мені подітися?
  • Мамо, ну що ти передала? Це минулорічна колекція! — кричала Світлана в телефон. — І взагалі, чому ти Оксані на ремонт дала більше, ніж мені? Ти нас завжди ділила! Марія плакала в Греції , миючи підлоги в готелях, але продовжувала давати гроші, сподіваючись купити хоч краплю дочірньої любові. Її доньки не працювали ні дня — вони чекали на перекази, сварилися між собою за спадок, який ще не отримали, і постійно дорікали матері, що вона «мало дає». Ганна спочатку не хотіла відпускати свою Катю за кордон. — Куди ти, дитино? Ти ж тільки університет закінчила, — плакала мати. — Мамо, подивися на нашу хату. Тато хворіє, ліки дорогі. Я поїду на рік-два, підніму вас на ноги, і повернуся. Але «рік-два» розтягнулися на сім. Катя працювала в Мілані бадантою — доглядала за капризною синьйорою. Було важко, було самотньо. Але щомісяця вона надсилала гроші з однією лише приміткою: «На мамин комфорт». Катя була зовсім іншою, ніж її двоюрідні сестри. Вона ніколи не просила нічого для себе. Навпаки, коли Ганна намагалася відкласти їй «на квартиру», Катя сердилася: — Мамо, спочатку зроби капітальний ремонт у селі! Постав нові вікна, щоб не дуло. Проведи воду в хату, щоб ти з відрами не бігала. Моя квартира почекає, я ще молода, зароблю. А ваші роки йдуть.
  • Вимітайся звідси, і щоб духу твого тут не було через годину! — ці слова мого чоловіка Романа прозвучали не як грім серед ясного неба, а як фінальний акорд старої, фальшивої пісні, яку я слухала сім років. Я стояла посеред нашої затишної вітальні й дивилася, як він методично вигрібає мої речі з полиць. Поруч, у моєму улюбленому кріслі, сиділа свекруха, Тамара Петрівна. — Ромчику, ну навіщо ти так галасуєш? Оксанка ж дівчинка розумна. Вона сама розуміє, що сім років ми її терпіли суто з доброти душевної. З однією валізою прийшла — з однією і піде. Справедливість, знаєш, вона така. Я дивилася на них і не вірила своїм вухам. Сім років я намагалася бути ідеальною невісткою. Пекла її улюблені пироги, возила по лікарях, вислуховувала нескінченні скарги на сусідок і високий тиск. Я думала, що ми — сім’я. Виявилося, я була просто зручним персоналом, який не потребував зарплати
  • “..Як маму потрібно було з Польщі привести, всім селом скидалися, а тепер вона жирує, по ресторанах ходить…”. Я ж знаю, хто це написав, через деякий час повідомлення було видалене, хоча я зробила скрін. Ця людина усміхається мені в обличчя і бажає мені і сестрі всього найкращого, але я просто дякую і йду в іншу сторону.
  • – Ти що заради рідних онуків не можеш поїхати на заробітки? – Син мене фактично з хати виганяє, каже, що я винна йому, а я не знаю, як бути
  • Місяць очікування тягнувся, як густа, липка патока, отруюючи повітря в квартирі. Ігор перестав нормально спати. Він сидів ночами в інтернеті, читаючи форуми обдурених чоловіків і вивчаючи статті про спадковість домінантних ознак. Він став експертом у галузі генетики, принаймні у власній уяві. 
Copyright 2018. All rights reserved | Theme: OMag by LilyTurf Themes