Ще задовго до весілля мені дісталась квартира від бабусі. Маленька “однушка” на 30 квадратних метрів. Я надзвичайно пишалась тим, що маю нерухомість. Адже мало дівчат у 22 роки мають житло. 

З Андрієм я познайомилась в університеті. На п’ятому курсі ми вже жили разом  у мене. Це було дуже зручно. А після закінчення навчання ми побралися. Жили в моїй квартирі, а тоді я дізналась, що вагітна. Почали думати, як переобладнати квартиру, щоб вмістити ліжечко, столик для сповивання і комод. І виявилось, що місця зовсім мало. Тоді чоловік запропонував:

 – Батьки живуть у доволі великому будинку. У них чотири кімнати, і ми цілком можемо зайняти дві.

 – Але ж це не зручно!

 – Чому? Ми й вхід можемо окремий з часом зробити. А цю квартиру здамо.

Тієї миті я була вкрай розгублена, тому й погодилась. Та й подумала, що свекруха допомагатиме з дитиною і це зручно мати власний двір. Крім того, додатковий дохід нам зовсім не завадить.

Ми переїхали, квартиру Андрій здав своєму знайомому. Та відтоді я жодного разу не бачила грошей за неї. Чоловік забирав їх і казав, що у батьків треба то одне, то інше зремонтувати.

Я народила, та жилося в будинку свекрів мені дуже погано. Мама Андрія Інна Петрівна контролювала кожен мій крок, вказувала що і як робити. Я наче жила під її постійним наглядом. Лишень уявіть, коли я прибирала в нашій кімнаті вона стояла й дивилась. Раз я не витримала і спитала, нащо вона це робить.

 – Я мушу все перевірити, бо інакше ви тут хлів зробите!

Коли ж я просила посидіти з дитиною, вона лишень казала, що не робитиме цього принципово, бо це наша донька і ми маємо подорослішати. Та найжахливіше, що Андрію подобалось жити з батьками. Його все влаштовувало, адже він ніколи нічого вдома не робив. А тоді якось заявив:

 – Бачиш як нам тут добре! Це було чудове рішення!

 – А я хочу назад на квартиру! Ти обіцяв окремий вхід і комфорт.

 – Ну так на це гроші треба. Я тут порадився з батьками і ми вирішили, що твою квартиру треба продати і зробити капітальний ремонт в будинку.

 – Але я так не хочу. Будинок навіть не твій!

 – І що? Ти не довіряєш моїм батькам?

 – Я не продаватиму квартиру!

 – Ну тоді у нас нема майбутнього, можеш туди переїжджати! Сама там житимеш!

Андрій страшенно мене засмутив. Не знаю, як бути. Можливо я й дарма так поводжусь? Не хочу втратити чоловіка?