Міша привів знайомити свою дівчину Олю з батьками. Батько, Павло Іванович, весь час мовчав осторонь.
І тому було незрозуміло, сподобалася невістка чи ні. Відразу видно неозброєним оком, що не він господар у домі.
А ось мама, майбутня свекруха Олі, інша справа, так і норовила ще десять запитань задати.
Прискіпливо Анна Тимофіївна до вибору сина поставилася. Щось їй відразу підказало, що вони з цією Олею не пара.
Якась непоказна, маленька, одягнена дуже скромно, замість зачіски косички, як у школярки.
Чи то сусідська Настенька, зовсім інша справа, он яка дівчина видна. А тут і подивитися, чесно кажучи, нема на що. І що він тільки в ній знайшов?
У Насті і родина яка. Батько — завідує величезним молочним комбінатом у місті, а мати там головним бухгалтером працює.
І до речі Міша Насті дуже подобався, помітно було. А тут на тобі. Привів.
А Міша Олю то дуже сильно любив. В образу не давав.
Тільки мама відвела його вбік, щоб нагадати про Настеньку, та й заяву свою зробити, що не до вподоби їй ця замарашка, як він матері і слова вимовити не дав.
Сказав, як відрізав, що подобається Оля йому, що заяву вже подали. І досить цих розмов про сусідку.
Весілля зіграли досить скромне. Так Оля захотіла, мовляв, навіщо гроші витрачати, та на вітер пускати.
Мама Міші була дуже незадоволена. Вона все-таки рідного і єдиного сина віддавала цій… Але Міша і тут не дозволив сперечатися.
Минав час. Жили молоді у батьків, поки Міша не втомився вислуховувати від Анни Тимофіївни постійні претензії.
Що його дружина і прибирати не вміє, і готує не смачно, та й за ним зовсім не доглядає.
Вирішив тоді Міша квартиру зняти, хоч і накладно це було для молодої сім’ї, але так він сказав, а слово Міші закон.
Якийсь час було дуже важко, а потім стало ще важче, тому що Міша ще й будинок вирішив побудувати.
Та й Оля пішла вчитися до педагогічного інституту, не допомагаючи чоловікові зовсім. Все лягло на його плечі.
Але на мамині звичайні голосіння він завжди відповідав, що він чоловік у родині і він впорається.
Оля закінчила інститут з червоним дипломом. Щаслива була, прийшла радістю з Анною Тимофіївною поділитися.
Все вона хотіла до неї по-доброму. Мама все ж, хоч і чужа. Адже чоловіка вона любила більше за життя, а значить і маму полюбити повинна.
Але Анна Тимофіївна не зраділа, а лише пробурмотіла, що сина її Оля замучила, що важко живеться Міші з нею. От одружився б вдаліше, було б йому набагато простіше.
Пішла Оля зі сльозами на очах. Але чоловікові не стала скаржитися.
Виховувала Олю одна мама, але вона була дуже непутяща. Добра, але любила випити.
Через це всі проблеми в родині, батько пішов, втомився боротися з її залежністю. Олю він спочатку взяв до себе, але та кричала і просилася до мами.
І що з неї взяти, дівчинці тоді тільки виповнилося 5 років. Батько і перестав чинити опір, віддав дочку матері.
Та, коли була нормальна, відчувала себе винною: Олі намагалася щось смачне приготувати, балувати, але коли запивала очі, дочці ставало несолодко.
Після школи Оля на вечірці у подруги познайомилася з Мішею. І якось у них вийшло так, що та навіть і думати забула, що вчитися потрібно далі.
Це тільки Міша вмовив її піти документи віднести. Ну ось у неї вже і диплом є, і Міша.
Одне її засмучувало, що Анна Тимофіївна все не приймала її як невістку.
Час минав. Оля спочатку вчителем стала працювати, а потім і завучем. Подобалося їй працювати в школі.
Там і дітки пішли. Два сини: Кирило і Тимофій.
На подив онуків мама Мішина дуже любила. З радістю возилася з ними і завжди погоджувалася няньчитися без заперечень.
А ось з Олею стосунки так і не склалися. Вони просто не спілкувалися, тільки якісь чергові привітання і прощання.
Виросли хлопчики непомітно, і спорожнів будинок Міші та Олі. Сини поїхали вступати в інше місто в авіаційне училище.
Спочатку один, а потім інший. А закінчили училище, то залишилися вони там.
Ох і важко ж було всім без хлопців. У Анни Тимофіївни пішов з життя чоловік, дуже він вже сильно хворів, залишилася вона одна-одна, але до Олі так і відмовлялася приходити в гості.
Того дня в Олі був ювілей. Будинок був повний гостей. Сини приїхали вже зі своїми дівчатами, подруги з чоловіками, та й Анна Тимофіївна завітала, хоч і сиділа осторонь.
Олі стало зле, голова закрутилася, вона сіла на стілець, щоб перепочити. Всі перелякалися, почали думати, гадати.
Вирішили, що завтра ж Оля піде до лікаря. А сама вона подумала, що все, старість вже не за горами.
Прийшла з лікарні Оля з новиною, яка приголомшила всіх. Розповіла Міші відразу, як тільки той ввечері з роботи прийшов.
Вона при надії і не знає, що робити, бо сини вже дорослі, у старшого скоро весілля, а там дивись і онуки з’являться.
Міша помовчав, а вранці сказав, що мовляв пізно їм дітей народжувати, йди-но ти, матір, позбудься, що будемо людей смішити на старості років.
По-доброму сказав, але защеміло сильно всередині у Олі, невідомими лещатами стиснулося серце всередині.
Була у неї відпустка в цей час і вранці вона пішла до свекрухи. Мати Олі на той час вже пішла у засвіти, поговорити то і ні з ким було.
Знала, що свекруха не схвалить, прожене, наговорить чогось. Подумала, нехай ще вона скаже, може від її злості легше буде зважитися на цей крок.
Анна Тимофіївна спочатку мовчала. Дивилася на Олю, а потім заплакала. Оля злякалася, не було такого, щоб свекруха їй душу виливала.
Раптом вона почала розповідати про своє: про те, як Міша хворим та кволим народився, як вона боялася за нього. Доглядала, ночей не спала, по лікарях бігала. Страшно їй було за нього.
Оля мовчки слухала, а потім підійшла, обійняла чужу маму і теж заплакала, було що згадати і зі свого дитинства таке, що і зараз не давало спокою.
І почала Оля розповідати Анні Тимофіївні, як жила в дитинстві, як голодувала, коли мати перебирала, як боялася до неможливого цих “друзів” матері.
Того ранку обидві жінки проревіли годину, напевно, не менше. Оля пішла додому, так і не вирішивши, що ж їй робити. А ввечері прийшла Анна Тимофіївна до них додому без попередження.
Міша перелякався, що це мати так пізно гуляє. Може, щось сталося? А вона сказала, що не до нього вона, а до Оленки.
Від цього слова — «Оленка», у Ольги навернулася сльоза, ніколи її так ні свекруха, ні мати не називали в її житті.
Анна Тимофіївна сіла за стіл, Оля їй чай налила, і та заговорила. Каже, щоб Оля не думала позбуватися дитини, все буде добре, дитину виростять, встигнуть.
Роки ще молоді. Діти — це щастя і не кожному воно дається в дім. Цьому радіти потрібно, а не сумувати. А Міші вона сама все скаже.
Так і вирішили. Через деякий час у Олі народилася дівчинка Аня. І така вродлива, така мила, що очей не відірвати.
Дали їй дитину потримати відразу на столі пологовому — Оля глянула і здивувалася. Вії довгі, волосся чорне, з кучерями. Яка ж красуня.
Забирали її Міша і Анна Тимофіївна.
Свекруха поміняла свій будинок на інший, ближче до сина з невісткою, щоб Оленці допомагати з дитиною. І кожен день вона, як на роботу, бігла до онуки і до Олі.
Кращими подругами вони стали за рік, поки малятко підростало. І так вони мило спілкувалися, так секретували удвох, що і водою не розіллєш їхню дружбу.
І Олі стало тепліше. І Міші. Не було у неї ніколи ось такої мами, хоч і чужої, але мами.
