Новини України сьогодні

  • НОВИНИ
  • ЖИТТЯ
  • ПОРАДИ
  • ЗДОРОВ’Я
  • КУХНЯ
  • ГУМОР
  • ЦІКАВО
  • Home
  • НОВИНИ
  • Мене запросили фотографом на весілля. Однак, я ж до останнього не знала, що наречені – то військові. У мене аж сльози на очі наверталися, коли їх побачила

Мене запросили фотографом на весілля. Однак, я ж до останнього не знала, що наречені – то військові. У мене аж сльози на очі наверталися, коли їх побачила

Viktor
24 Грудня, 2024 Коментарі Вимкнено до Мене запросили фотографом на весілля. Однак, я ж до останнього не знала, що наречені – то військові. У мене аж сльози на очі наверталися, коли їх побачила

Мене запросили познімати весілля в РАГС. Нареченій, майже рік тому, подруга подарувала мій сертифікат на фотосесію. Ось він і став в нагоді… Ми не знайомі…

Будній день без особливих святкувань. Зазвичай від таких зйомок нічого не чекаєш. Пара мого віку, другий шлюб у обох. Замість мами у нареченої в почесних гостях її син підліток.

Наречений – військовий, дужий дядько з сумними добрими очима. З ним його побратими. Церемонія все не починалась, чекали ще одного почесного гостя, зі сторони нареченого. Вразило те, що робітниці РАГСу не влаштовували розбір польотів і теж чекали на одного почесного гостя, більше години (я вже думала буде Залужний).

Все ніяк не дочекались і вирішили починати без нього… Я перша зайшла в зал, зняти стандартну фотку зі свідоцтвом, шампанським і каблучками… Коли побачила пару, ком застряг в горлі: ВІН – з Северодонецьку, ВОНА – з Криму… Люди з втраченим домом, з втраченим всім…

Що їм прийшлось пережити за ці 9 років?!… Але вони продовжують жити і вірити в щастя! Заграла музика, наречені увійшли до зали…

Далі все по шаблону… Одягають каблучки, ставлять підписи, стають в арку навпроти гостей, їх оголошують чоловіком і дружиною… я дивлюсь крізь камеру на нареченого, він дивиться в одну точку, ніби не з нами, ніби бачить щось дуже страшне і очі стають ще сумнішими, він закляк і майже не дихає.

Черкащанин приїхав на власне весілля на танку з Бахмута (ФОТО) -  18000.com.ua

Розвертаю камеру на 180 градусів і бачу в залі довгожданного гостя… І це не Залужний, це юнак, вчорашній школяр в брудній військовій формі з розпізнавальним скотчем на ногах і руках, на реглані маркером написано «Командир», біля РАГСу стоїть його розбитий, прострелений позашляховик, яким він щойно дістався на весілля батька, з самого фронту.

В цей момент батько обіймає сина, вперше з початку війни… Дивлюсь на них, перестаю щось чути, здається падаю в кролячу нору і лечу донизу безкінечно… Сльози самі течуть і їх не зупинити. В залі всі плачуть, але так тихо, ніби бояться своїми емоціями порушити обійми найрідніших…

Церемонімейстер намагається крізь сльози, щось сказати в мікрофон, але замовкає, бо не в силі… Цей молодий командир був підлітком коли почалася війна в його місті, він обрав військову професію і пішов захищати свою землю.

Шикуємося в ряд на сходах РАГСу: він, вона і їх сини… вони більше не виглядають, як наречені, вони – батьки з важким серцем. Очі його сина це порожнеча, в яку неможливо дивитися. Очі її сина – сповненні впевненості і спокійної рішучості.

Поки для нас це: «аби нашим дітям не довелось воювати», чиїсь вже на війні… Потім біля РАГСу родинне фото, наречений просить почекати, хоче перевдягнутися у вишиванку. Наречена пояснює: треба батькам в окупацію відправити фотографії, якщо вороги побачать, що їх син військовий їх можуть вбити… 

Фото не виставляю, війна триває… Колись вона закінчиться і про них напишуть книги… А поки тримаємось, донатимо, молимось за кожне життя і віримо в Перемогу!”

Автор 

Навігація записів

Щoйнo! Шмuraль жօpcmкo звeppнyвcя дo TЦK. “He дaй Бօжe я щe paз щօcь noдiбнe nօчyю…”
Росiйський корaбель, що відoмий пeрeвезенням збрoї, зaтoнув біля узбeрежжя Іспaнії 

Related Articles

Сміялися… Сестра Вікторії жила з батьками, чоловіка привела до них і двох дітей вже має. Сестра Максима також жила з батьками, тільки вона від чоловіка з дітьми до них втекла. Над ким сміятися? Все таємне колись стає очевидним.

Viktor
1 Квітня, 20261 Квітня, 2026 Коментарі Вимкнено до Сміялися… Сестра Вікторії жила з батьками, чоловіка привела до них і двох дітей вже має. Сестра Максима також жила з батьками, тільки вона від чоловіка з дітьми до них втекла. Над ким сміятися? Все таємне колись стає очевидним.

Софіє, — сказала вона мені на одній із зустрічей, — щоб вилікуватися, треба змінити обставини. Тобі треба відчути власну силу без оглядки на когось іншого. Поїдь кудись на деякий час. Сама. Це рішення далося мені дуже важко. Як це — поїхати від Артема? А раптом він забуде мене? А раптом знайде іншу? Але я розуміла: якщо я не зроблю цього зараз, я просто знищу наші стосунки своїми підозрами. Я зібрала речі й поїхала в іншу область, де жила моя тітка. Це була невелика квартира в тихому районі, далеко від галасу великого міста. Перші дні були справжнім випробуванням. Я хапалася за телефон кожні п’ять хвилин. Хотіла подзвонити Артему, запитати, що він їв на сніданок, з ким розмовляв. Але я зупиняла себе. — Ти зможеш, — шепотіла я собі. — Ти окрема людина, а не додаток до когось. Тітка Надя, мамина сестра, бачила мій стан, але не лізла в душу. Вона просто давала мені завдання: то на ринок сходити, то в саду допомогти, то разом вареників наліпити. Ми багато розмовляли про життя, про те, як важливо поважати себе

Viktor
29 Березня, 202629 Березня, 2026 Коментарі Вимкнено до Софіє, — сказала вона мені на одній із зустрічей, — щоб вилікуватися, треба змінити обставини. Тобі треба відчути власну силу без оглядки на когось іншого. Поїдь кудись на деякий час. Сама. Це рішення далося мені дуже важко. Як це — поїхати від Артема? А раптом він забуде мене? А раптом знайде іншу? Але я розуміла: якщо я не зроблю цього зараз, я просто знищу наші стосунки своїми підозрами. Я зібрала речі й поїхала в іншу область, де жила моя тітка. Це була невелика квартира в тихому районі, далеко від галасу великого міста. Перші дні були справжнім випробуванням. Я хапалася за телефон кожні п’ять хвилин. Хотіла подзвонити Артему, запитати, що він їв на сніданок, з ким розмовляв. Але я зупиняла себе. — Ти зможеш, — шепотіла я собі. — Ти окрема людина, а не додаток до когось. Тітка Надя, мамина сестра, бачила мій стан, але не лізла в душу. Вона просто давала мені завдання: то на ринок сходити, то в саду допомогти, то разом вареників наліпити. Ми багато розмовляли про життя, про те, як важливо поважати себе

Син віддає всю зарплату невістці, купує їй одяг та продукти. Однак, Марії цього мало! І нещодавно вона йому таку виставу влаштувала – ну акторка погорілого театру!

Viktor
12 Березня, 202612 Березня, 2026 Коментарі Вимкнено до Син віддає всю зарплату невістці, купує їй одяг та продукти. Однак, Марії цього мало! І нещодавно вона йому таку виставу влаштувала – ну акторка погорілого театру!

Цікаве за сьогодні

  • Дзвін розбитої тарілки змусив Софію здригнутися. Вийшовши із задуми, вона побачила уламки фаянсу, що розлетілися по кухонному лінолеуму.
  • Я навіть не знала, що чоловік оформив заповіт на Марину. Він явно не припускав, що донька зможе «вигнати» мене з дому…
  • Я навіть не знала, що чоловік оформив заповіт на Марину. Він явно не припускав, що донька зможе «вингати» мене з дому…
  • Надя вже змирилася зі своїм життям, але зустріч однокласників її повністю змінила. Прийшов на зустріч її однокласник Павло. Вони сиділи за однією партою і між ними завжди були дружні стосунки. Павло тоді був непоказним. А тепер це був хлопець, який нещодавно повернувся з служби. Вони згадували шкільні роки, багато сміялися та раділи як діти. А потім Павло почав заходити в гості, потоваришував із її сином і зробив їй пропозицію.
  • — Катруся, а чому на десерт лише один тортик? Це замало для всіх!
  • Мамо, посунься, бо хлопці зараз шафу виноситимуть, — сказав мені син, навіть не дивлячись у вічі. Я стояла в коридорі власної квартири, де прожила сорок років, і не вірила власним вухам. У дверях стояли двоє міцних чоловіків, які вже придивлялися до моїх меблів, а за ними маячила невістка Галина. Вона тримала в руках телефон і щось швидко там занотовувала, оглядаючи стелю та стіни. Жодного «добрий день», жодного погляду в мій бік. — Тарасе, що це означає? — мій голос тремтів, і я намагалася вхопитися за одвірок, щоб не втратити рівновагу. Син нарешті глянув на мене, але в його погляді не було ні жалю, ні любові. Лише якесь дивне роздратування. — Ми ж обговорювали це минулого тижня, — відмахнувся він, кивнувши вантажникам, щоб ті заходили. — Мені треба десь відкрити офіс. Ти сама казала, що тобі важко прибирати таку велику квартиру. Три кімнати на одну пенсіонерку — це занадто. От ми й вирішили: ти переїдеш у будиночок за містом, там спокійно, повітря чисте, город є. А тут ми зробимо ремонт під робочий простір. Я мовчала, намагаючись згадати хоч слово з того «обговорення». Ми нічого такого не вирішували. Була лише коротка розмова за чаєм про те, що в нього справи в бізнесі йдуть не дуже добре. Я тоді ще запропонувала йому трохи грошей зі своїх заощаджень, щоб підтримати, бо серце краялося за рідну дитину. А він прийшов забирати все
Copyright 2018. All rights reserved | Theme: OMag by LilyTurf Themes