– Ну що, Світланко, коли вже мама з тої Португалії повернеться? Так працює там, напевно, світу білого не бачить! Я вже забула, як твоя мама виглядає. Ти їй від мене привіт передавай і кажи, що я в гості чекаю, – щоразу каже мені сусідка баба Люба.

Я то хитаю голову та обіцяю запрошення передати. Але мене так совість мучає за маму. Бо ніхто в селі не знає, що вона там на заробітках утнула. А якщо і хтось дізнається – то так буде соромно навіть з хати вийти.

Мама відносно недавно поїхала в Португалію на заробітки, у 2021 році. Тоді завод у нашому селі закрили, звільнили всіх працівників без виплати зарплати. 

І мама тоді вирішила поїхати в Лісабон. Тим паче, що там працювала моя тітка Люда, мами старша сестра. Казала, щоб тато також їхав, але він був категорично проти. У мого батька невелика майстерня, виготовляє меблі та часто робить ремонт у селі. 

Тому мама відправилася сама і пощастило одразу знайти роботу – влаштувалася доглядальницею до одного пана на віллу. Ще й безкоштовно в нього живе. 

Ми з чоловіком живемо у сусідньому селі, то буквально річку перейти через міст. Тому я приходила до батька, готувала йому їсти, прибирала, інколи залишалася ночувати. Бо мій тато без мами, як без рук. Живуть разом 30 років у хаті, а він досі не знає де сіль та цукор.

Але останні місяці моя мама дуже змінилася. Дивлюся на її сторінку в фейсбуці – то вона десь в ресторані дорогому, то на яхті катається. То взагалі десь на пляжі під пальмою засмагає. Нічо собі заробітки, от всім би жіночкам так працювати закордоном!

Як приїздила на Великдень, то мала айфон 15, якусь сумочку дорогу, сукню дизайнерську та чобітки. Наче не до церкви, а на показ мод зібралася. Звісно, всі сусіди перешіптувалися про мою маму, ніби то якась кінозірка приїхала. 

Я думала що то сеньйор їй так підняв зарплату. Але виявилося, що мама в Португалії знайшла собі багатого кавалера. Довго шукати і бігати не довелося – ним виявився син сеньйора. Якийсь Пауло чи Пабло.

Про це мені мама випадково пробазікалася. Вона надіслала фото у вайбер з чергового відпочинку і там я побачила, як мама обіймається з якимось чоловіком біля моря.

– Ма, а це хто такий? 

– Доню, я давно мала тобі сказати. Знаєш, напевно, я в село більше не повернуся. Пабло дуже хороший чоловік, такий ніжний, турботливий. То в ресторан дорогий поведе, запросить на романтичну вечерю. Нещодавно просто так подарував парфуми! 

– Хіба то показник? Він просто купує твою любов! Ти з татом була 30 років…

– І нічого доброго не бачила! А тут в мене наче друге дихання відкрилося. Так що все, не чекай на свята. Якось приїду, аби написати заяву на розлучення. 

Найбільше я переживаю за тата. Адже так, вони жили скромно, але затишно та в злагоді. Тато весь час працював, допомагав мамі на городі, кожну копійку їй віддавав. Навіть не пив та не курив. Такі чоловіки у нашому селі на вагу золота! Як йому про це сказати? Він за мамою дуже сумує, у календарі викреслює дні та чекає її приїзду. 

І соромно так за маму. Як вона могла вчинити? 30 років прожити разом, а потім проміняти чоловіка на якогось коханця з грішми?