Наталка радісно збирала речі і чекала на чоловіка, який мав забрати їх з сином з пологового будинку. Вона почувала себе цілком щасливою і дуже чекала на повернення додому.
Дениса вони чекали довго і трепетно, до його народження встигли зробити гарний ремонт та облаштувати дитячу кімнату. Зараз Ігор із друзями мали їх забрати додому, і починалося нове щасливе життя.
– У мене для тебе хороша новина, – говорив Ігор, вручаючи дружині квіти.
– Сподіваюся, вона полягає в тому, що найближчим часом ти будеш раніше приходити з роботи і допомагати мені з сином? – перебувала у приємному передчутті Наталка.
– Краще, – впевнено відповів чоловік. – Моя мама до нас у гості приїхала і залишиться на місяць, щоби тобі допомагати.
– Що? Це зайве, я сама чудово з усім упораюся, – тут же пропав гарний настрій у молодої матері.
– Не станемо ми матір з порога відправляти назад додому за багато кілометрів, – міркував Ігор. – Та ти сама подумай, ти зараз ще слабка, малюку багато уваги та турботи буде потрібно, я постійно на роботі. А моя мати виростила мене і сестру, тож точно з усім упорається. До того ж, буде чудова можливість вам потоваришувати і порозумітися.
– Загалом треба було мене запитати заздалегідь, чи потрібна така допомога, – намагалася не розплакатися Наталка.
– Та годі тобі, – не бачив проблем Ігор. – Не будемо ж ми в такий радісний і щасливий день розбирання влаштовувати. Поки ми тут, мама нас у квартирі чекає, і стіл вже накрила.
Потім Наталку вітали друзі та колеги, що прибігли з роботи, а вона половину слів не чула, бо була занурена у свої думки. Вони концентрувалися на тому, що зараз треба їхати до квартири та побачити там свекруху.
Для молодої матері це була реальна проблема, тому що стосунки з матір’ю чоловіка залишали бажати кращого. Після їхньої останньої зустрічі пройшов майже рік, і її влаштовувало дистанційне спілкування Ігора з матір’ю по телефону або відео зв’язку.
У пориві радості після народження сина вона навіть сама планувала їй пару фото з виписки відправити.
Тільки несподіваний приїзд у гості круто змінював плани та негативно позначався на атмосфері такого важливого дня.
– Ти не підходиш моєму сину, – сказала їй Віра в день знайомства вісім років тому.
– Ви ж мене зовсім не знаєте, ми любимо один одного, і з вами ми обов’язково потоваришуємо, – плескала віями Наталка.
– Це навряд, – кривилася жінка. – Ми з батьком розраховували, що Ігор після закінчення інституту до рідного міста повернеться, гарне місце роботи для нього підготували. А тепер він збирається через тебе у Києві залишатись.
– Але тут більше можливостей, тут у мене є куплена батьками квартира і з пошуками роботи проблем не буде, – виправдовувалася Наталка.
– Я свою думку сказала, – викарбувала жінка.
Спочатку Наталя справді переживала через таку реакцію майбутньої свекрухи. Заспокоювала себе тим, що вони живуть далеко, зустрічатимуться рідко і лише у свята.
Весілля було у Києві, і потім батьки Ігора повернулися додому, тільки це не вирішувало проблеми. Батько весь час мовчав і особливого інтересу до сімейного життя сина не виявляв, мати примудрялася діставати навіть телефоном.
Вона часто на життя скаржилася та просила сина приїхати для допомоги з ремонтом.
– Але ми нещодавно одружилися, планували разом першу відпустку провести, а тепер ти на цілий місяць збираєшся їхати до батьків, – сумувала Наталка.
– Та не молоді вони вже, допомогти з ремонтом на дачі справді потрібно, – виправдовувався Ігор.
– Давай хоч би разом поїдемо, – пропонувала вона. – Гаразд уже, море наступного року заплануємо, а зараз відпочинемо з твоїми родичами.
– Не треба, я сам, – ховав погляд Ігор. – Батьки просили, щоб ти не приїжджала.
Наталка переживала через таке ставлення родичів, але вдіяти нічого не могла. Чоловік повернувся додому за три тижні якийсь замучений і невдоволений.
На розпитування не хотів відповідати, здавався схвильованим і просив не чіпати тему поїздки. Одразу до роботи приступив, але там щось сталося.
За тиждень Наталя набралася рішучості і сама свекрусі зателефонувала.
– Якщо Ігор хоче, нехай сам тобі все розкаже, а ні, значить, це не твоя справа, – відповіла вона.
Лише через два роки Наталка дізналася, що в ту поїздку свекруха намагалася його звести з місцевою дівчиною. Вона розраховувала, що син дружину покине і до рідного міста повернеться.
Тільки він запереживав, коли план зрозумів і повернувся раніше запланованого терміну, а ремонт вони вже самі доробляли.
– Ти зрозумій, ви майже чотири роки разом живете, а дітей немає, – висловлювала синові Віра. – Ми онуків хочемо. Поки не пізно знайди нормальну жінку, яка народить дітей, і живіть щасливо.
Чим частіше мати Ігору на вуха присідала, тим сильніше він переживав і з дружиною сварився. Наталя теж переживала, що дітей не мають.
На оглядах все було добре, але щось складалося. Якось Віра сама зателефонувала невістці і попросила дати Ігорові спокій.
– Ти не можеш зробити мого сина щасливим, не марнуй його і свій час, – говорила вона. – Тобі вже тридцять, дітей немає, кар’єри немає, і сидиш у нього на шиї.
Потім Ігор заспокоював дружину, просив не звертати уваги на слова матері і запевняв, що в них обов’язково все буде добре. Так минуло ще кілька років, а змін на краще не було видно.
Вперше до родичів Наталка поїхала, коли не стало батька чоловіка.
– Через тебе Василь онуків не дочекався, – висловлювала потім Віра невістці. – Дочка ніяк своє життя не влаштує, син так влаштував, що краще б при нас був.
– Але моєї провини ні в чому немає, – виправдовувалася Наталка.
– Ти нахабна, тому так і думаєш, – відповіла свекруха. – А може, мій Василь ще пожив би, тільки не шкодував себе, багато працював і все здоров’я зіпсував. А був би син поряд, разом би всім займалися.
Не стала тоді Наталка чоловікові про цю розмову зі свекрухою розповідати. Ледве дочекалася від’їзду і дала собі слово більше ніколи не переступати поріг цього будинку і свекруху до себе не пускати.
Вона взагалі намагалася про неї не думати і до останнього забороняла чоловікові повідомляти своїй рідні новину про швидке народження малюка.
І ось тепер Наталка їхала у власну квартиру, в якій господарювала свекруха і не знала, як реагувати на її появу.
– Онук незрозуміло на кого схожий, – розглядала Віра сплячого малюка.
– На новонароджену дитину він схожий, – намагалася здаватися спокійною Наталя.
– Я дивлюся, ти впевнена в собі стала, – напирала свекруха. – Могла б і подякувати за надану допомогу. Подивися: стіл накритий, квартира прибрана.
– Я вас про це не просила і сама чудово могла б упоратися, – одразу вирішила позначити свою позицію Наталя.
– Може так, а може й ні, – Віра вела якусь незрозумілу гру. – Чи ти хочеш виставити бабусю твого сина надвір чи відправити додому за багато кілометрів?
– Ви можете побути у нас кілька днів, а потім повертайтеся додому, – відповіла Наталка.
– Не переживаєш, що Ігорю розповім, як ти ставишся до його матері? – Запитала Віра.
– Ну, ви ж не переживали, коли звинувачували мене у всіх гріхах, от і я не переживаю, – трималася Наталка. – Я не заперечую вашу спорідненість з Денисом, але він ще дуже маленький і йому потрібна лише мама. Я сама чудово з усім впораюся.
Однак Віра не збиралася додому і через тиждень. Вона повчала і дорікала невістку. Наталка остаточно не витримала, і вона в ультимативній формі нагадала свекрусі, що їй час додому.
Ігор не був посвячений у всі деталі чергової сварки, але розумів, що нічого хорошого з цього не вийде і став на бік дружини.
– Значить, рідну матір виставляєш через капризи цієї дівчини? – образилася Віра.
– Це не дівчина, а моя сім’я, і якщо ти за стільки років так і не прийняла цього факту, давай спілкуватися на відстані, – стомлено говорив Ігор.
– Але у вас росте мій онук, – обурювалася Віра.
– Або ти приймаєш нас як сім’ю всіх разом, або спілкування на відстані, – рішуче сказав Ігор.
Віра поїхала, але не здалася. Вона була впевнена, що невістка негативно впливає на її сина, а потім і онука навчить такому ж ставленню до родичів. Вона мала щось придумати, щоб перебратися у Київ до сина і перебувати поруч. Завжди вважала Наталю просто неприємною особою, яку можна зламати. Але це виявилося помилкою, за сина та чоловіка вона була готова боротися до останнього. Але це не робило невістку в очах свекрухи привабливішою. Віра звикла командувати у своїй сім’ї та не втрачала надію пробратися до родини сина.
Друзі, якщо вам цікаво читати ще більше наших історій – залишайте свої коментарі та не забувайте про лайки. Це надихає нас писати далі!
