Колишня свекруха наполягає, щоб саме я доглядала її лежачого сина. Однак, я відмовилася навіть за пару тисяч доларів – не можу дивтися в очі Віталіку. Бо згадую, яке від лихо мені заподіяв

Коментарі Вимкнено до Колишня свекруха наполягає, щоб саме я доглядала її лежачого сина. Однак, я відмовилася навіть за пару тисяч доларів – не можу дивтися в очі Віталіку. Бо згадую, яке від лихо мені заподіяв

Всі друзі та родичі називають мене “невдячною жінкою”. Навіть мама відвернулася від мене, єдиної доньки.

А все через те, що я наважилася піти від чоловіка. Хоча ж ніхто не цікавився – а чому? Що трапилося такого в нашій родині, що я вирішила поставити крапку?

Отож, вийшла заміж я досить рано, мені тоді тільки 20 виповнилося. Знаєте, толком для себе не пожила. Від батьків одразу переїхала на квартиру до Віталіка. Хоча це була не квартирка, а якась нещасна кімнатка зі старими меблями. На ліжку було геть не зручно спати, пружини дуже скрипіли. Плитка працювала через раз, кран у ванній протікав і я підкладала губку. Ще й стара чехословацька шафа-стінка, в якої дверцятка трималися на доброму слові.

Тоді ми з Віталіком вирішили відкладати гроші на ремонт. А потім взагалі подумали, що варто купувати більшу квартиру, десь на 3 кімнати в новобудові. Тим паче, що Віталік працював у будівельній фірмі, а я на пів ставки в аптеці продавцем.

Однак, через рік я народила синочка Тимофійка. На жаль, у малюка вади та він мав багато захворювань. У лікарні ми бували частіше, ніж вдома. Відповідно, всі заощадження ми витрачали на пігулки, аналізи, обстеження. Це задоволення не з дешевих. І коли закінчилися свої гроші – то вже просили у батьків та родичів, аби нам допомогли.

Я не могла залишити Тимофійка самого і весь час була з ним вдома. Тоді чоловік дуже змінився в гіршу сторону. Сам починав сварки, і тема була завжди одна і та сама – гроші:

– Ти в декреті сидиш навмисно, аби на роботу не йти.

– В нас дитинка хвора, на кого я Тимофійка залишу?

– Ще й дитиною прикриваєшся. Нічого, з такими дітьми жінки могли і на 2 роботах одночасно працювати, ніхто не жалівся.

Діло дійшло до абсурду, коли Віталік почав “виділяти” на мене певний бюджет – 500 гривень в тиждень на якісь продукти чи одяг. Ну і ще малому купити підгузки, суміші та іграшки. Хоча сам міг дозволити піти після роботи з колегами у кафе, купити дорогий ноутбук чи спінінг для риболовлі.

Я зрозуміла, що діла далі не буде. Тому, коли Тимофійку виповнилося 2 рочки, мені вдалося домовитися про роботу. Повернулася працювати в колишню аптеку на пів зміни. До речі, директор з розумінням віднісся до моєї ситуації, тому дозволив брати Тимофійка на роботу. Поки я займалася покупцями, він тихенько грався у підсобці чи дивився мультики на телефоні.

Однак, Віталік тоді за роботу почав мене клювати:

– Ти чому їсти не приготувала? Я що, повинен вчорашню гречку їсти?

– Так, бо я працювала.

– Ой, тільки не треба тут вигадувати. Твоя зарплата то нещасні копійки, на них нормально не проживеш.

Так, заробляла я не багато. Але того вистачало на ліки для дитини та на продукти.Останньою краплею стала ситуація з комуналкою:

– Дивися, скільки нам води та світла намотало. І це через тебе.

– І що? Наче ти не купаєшся та не вмикаєш світло у ванній.

– Від цього місяця ми будемо порівно ділити комуналку. Бо тебе та дитину неможливо прогодувати.

І я того ж вечора зібрала речі, взяла дитину та поїхала до мами. Чесно, у мене не було ні каплі бажання якось миритися з чоловіком та давати йому другий шанс. Тим паче, що Віталік сам не хотів робити перший крок.

Так ми майже рік живемо окремо, чоловік хіба на вихідні приїздить до сина, і те, годинку пограється та вже їде додому. Аліменти дає, але мало та з запізненням.

Однак, тиждень тому Віталік потрапив у аварію на машині. Вони з друзями щось святкували та він, добряче вгашений, сів за кермо. І зараз за ним доглядає Ольга Ярославівна, його мама. Але колишня свекруха щодня телефонує до мене та просить повернутися

– Ну ти ж його жінка.

– Колишня! Чи ви забули, що ми рік тому розлучилися?

– Яка різниця? Віталіку погано, а мені скоро на заробітки треба повертатися.

– Ну то найміть йому няньку чи доглядальницю. Він своєму хворому синові не рветься допомагати! То чого я повинна зараз йти до Віталіка?

Але, на жаль, мене в цьому рішенні ніхто не підтримує. Навіть мама каже, що я така безсоромна та безсердечна жінка, кидаю свого чоловіка. Але хіба це чоловік? Я з ним стільки років натерпілася, він нічим ніколи не допомагав.

А зараз мені ще за ним треба доглядати. Ну а він мені ніколи з дитиною не допомагав, постійно сварився. 

Я вперто проти такої ролі няньки для колишнього чоловіка. Шкода, що інші цього не розуміють..

Related Articles

– А ти не перебільшуєш? Невже й справді думаєш, що всі жінки настільки меркантильні? – Не думаю, – впевнений! Тож досі один

Коментарі Вимкнено до – А ти не перебільшуєш? Невже й справді думаєш, що всі жінки настільки меркантильні? – Не думаю, – впевнений! Тож досі один

– І де вони збираються жити усі разом, коли в них завжди фінансові труднощі? – обережно поцікавилася Наталя, хоч уже здогадувалася, до чого йдеться. – Поки що орендували невеличку квартиру на краю міста, але там проблеми з пропискою. А дітей до школи без реєстрації не дуже хочуть брати, – Микола схвильовано встав і почав ходити колами. – Район там так собі, транспорт ходить не дуже, та й сусіди галасливі попалися їм.

Коментарі Вимкнено до – І де вони збираються жити усі разом, коли в них завжди фінансові труднощі? – обережно поцікавилася Наталя, хоч уже здогадувалася, до чого йдеться. – Поки що орендували невеличку квартиру на краю міста, але там проблеми з пропискою. А дітей до школи без реєстрації не дуже хочуть брати, – Микола схвильовано встав і почав ходити колами. – Район там так собі, транспорт ходить не дуже, та й сусіди галасливі попалися їм.