Я і моя дружина Вероніка одружилися 2 роки тому. Перше, про що ми мріяли, – це власний будинок, з такою великою терасою, аби можна каву зранку на балконі пити.
Але щоб його купити, нам були потрібні кошти. То ж не просто піти в магазин по хліб. І нерухомість через війну піднялася у вартості, то треба хіба нирку продавати!
Я з бідної сім’ї, в мене залишилась лише мама, яка проживає в однокімнатній квартирі і працює продавцем в продуктовому магазині. Самі розумієте, що вона ледь кінці з кінцями зводить, квартира їй точно не по кишені.
Вероніка також залишилася лише з батьком. Валерій Павлович, який має власний бізнес, він продає газонокосарки вже більше 10 років. Коли ми звернулися до батька Вероніки, щоб він допоміг, він відповів:
– А мені хтось допомагав? Я сам от складав гроші на бізнес, брав кредит.
– Але ми ж все віддамо, можемо навіть розписку дати.
– Слухайте, ви мені ще потім дякую скажете, от побачите.
– Тато, але ж я твоя донечка. Тобі ж все одно, куди ти ті гроші збираєш. З собою на той світ все одно не забереш, а я жити не маю де. Чому ти про мене не думаєш?
– Хай про тебе тепер думає твій чоловік!
– Якщо так, тоді коли народжу онуків, до них не підходь!

Ми з дружиною розвернулися і пішли. Розуміли, що я не отримаю ні на одній роботі великих коштів, тому вирішив піти служити в державну прикордонну службу. Додому приїжджаю рідко, але гроші потрохи збираємо. Дружина влаштувалася бухгалтером у приватній фірмі.
Але в березні цієї весни до Вероніки подзвонили з лікарні і повідомили, що в батька трапився інфаркт. Звісно, тепер йому потрібен догляд, купувати ліки, здавати аналізи.
– Тату, та в тебе завжди здоров’я було, що в космос можна відправляти.
– Прости мене, донечко. Я програв всі зароблені кошти в казино, закрив фірму і продав будинок, щоб розплатитися за борг. Тому от серце прихопило…
– Ти що, з глузду з’їхав? А на що ти будеш жити? І де ти будеш жити?
– Як де? У тебе, ти ж моя дитина! та і будинок у вас великий, хіба там нема одної кімнатки для мене?
– Тату, ну я просто в шоці. Казино? Інших розвагу не знайшлося?
Якщо чесно, я проти того, аби тесть жив з нами. По-перше, ми ще не виплатили кредит за будинок. А тут ще йому треба ліки купувати, одяг, продукти. Я що, мільйонер чи нафтовий магнат?
Не знаю, як поступити з тестем, який підло віднісся до нас в ті часи, коли ми потребували його допомоги. Що ви можете мені порадити?