Я в розпачі, відчуваю, що як ніколи потребую поради. Та мені дуже важко все розповідати друзям, соромлюся, що вони не зрозуміють і будуть засуджувати. Річ у тім, що мені вже 39 років і три роки я живу зі своїм чоловіком. Досить довго Андрій не хотів розписуватись, казав, що всі ці папери псують життя. А тоді погодився, щоправда, лише коли я власну квартиру купила.
Я не бідна, в мене доволі заможні батьки. Тато має власне виробництво. Та я ніколи без діла не сиділа, багато навчалась, а зараз очолюю відділ маркетингу в сімейному бізнесі. Саме тому доволі добре заробляю. З Андрієм це вже мій другий шлюб. Перший розпався через постійні зради чоловіка. Я сподівалась, що цього разу мені вже пощастить.
Чоловік також працює в нас на фірмі. Тато нещодавно його підвищив. Він дуже амбітний, хоча й молодший за мене на шість. Та є питання, котре мене дуже хвилює. Я дуже хочу дитину, і вік в мене вже критичний для цього. Боюсь, що пізніше просто не зможу завагітніти.
Та щоразу, коли я кажу Андрію, що хочу вже дитину він мене відмовляє.
– Ну, нащо тобі все псувати? Нам так добре, з дитиною все зміниться. Та й подивись, які зараз часи. Треба мати будинок, нову автівку доведеться купувати!
Я вже й джип дорогий чоловікові подарувала, та він однаково не хоче поспішати. Коли ж мамі все це розповідаю, вона стверджує, що треба розлучатися.
– Дитино, не кохає він тебе! Нема таких чоловіків, які б дітей від коханої жінки не хотіли! Хочеш перевірити – завагітній і все. Якщо піде – то й нехай, в тебе дитина буде, а чоловіка ще знайдеш!
Я вже готова послухатися маминої поради, та мені дуже страшно. Так хочеться мати щасливу повноцінну сім’ю. Скажіть, що мені робити?
