Новини України сьогодні

  • НОВИНИ
  • ЖИТТЯ
  • ПОРАДИ
  • ЗДОРОВ’Я
  • КУХНЯ
  • ГУМОР
  • ЦІКАВО
  • Home
  • НОВИНИ
  • Частина українських бригад вийшла з Курської області, – Forbes

Частина українських бригад вийшла з Курської області, – Forbes

Viktor
12 Березня, 202512 Березня, 2025 Коментарі Вимкнено до Частина українських бригад вийшла з Курської області, – Forbes

Повідомляється, що Україна евакуювала з регіону деякі підрозділи, зокрема найбоєздатніші.

Українські війська, ймовірно, покидають Курську область на тлі наступу російських сил, пише Forbes. unian.ua

Два тижні тому елітна російська група безпілотників порушила українські лінії постачання. 25 лютого серія прицільних ударів вивела з ладу десятки транспортних засобів уздовж основної дороги до Суджі. Це місто слугувало головною базою для 10-тисячного українського угруповання, яке утримувало значну, але швидко скорочувану територію в Курській області на заході Росії.

“Це був день, коли ви почали хвилюватися про Курськ”, – зазначив незалежний аналітик Ендрю Перпетуа. Через два тижні основна частина українських підрозділів, включаючи найбоєздатніші бригади, схоже, здійснила організовану евакуацію з Курська, повернувшись на територію України.

“Моїм друзям вдалося покинути Курськ, уникнувши оточення”, – повідомило в понеділок одне з українських джерел. “Прикро, що до цього дійшло. Але це те, що є”.

Український наступ у Курській області в серпні приніс швидке захоплення сотень квадратних миль території. Однак закріпитися на стратегічно вигідних рубежах не вдалося. Просування на північ гальмували російські контратаки біля села Погребки, а на східному напрямку українські війська зіткнулися з 12 000 солдатів з Північної Кореї.

Попри перевагу росіян у співвідношенні три до одного, українці утримували позиції, використовуючи мінні загородження, безпілотники та артилерію для відбиття атак.

Одним із таких епізодів став штурм російської 155-ї окремої морської піхотної бригади в середині лютого. Її колона, рухаючись назустріч українській 47-й механізованій бригаді під червоним прапором СРСР, потрапила у ретельно підготовлену “зону вбивства”.

Частина техніки підірвалася на мінах, іншу знищили дрони та артилерія. Один з російських військових, вибравшись із пошкодженого бронетранспортера, зробив кілька кроків по снігу, впав і вибухнув, коли в нього влучив дрон.

“Гасимо всі спроби противника просунутися на Курщині”, – заявили у 47-й механізованій бригаді.

Президент України Володимир Зеленський, маючи на меті подальші переговори про припинення вогню, розглядав можливість обміну територіями. “Ми поміняємо українську територію на російську”, – сказав Зеленський.

Політичний тиск з Вашингтона  

Однак прихильна до Росії адміністрація президента США Дональда Трампа ускладнила позиції Києва, не допустивши українських дипломатів до переговорів між Вашингтоном і Москвою.

28 лютого Трамп і віце-президент Джей Ді Венс у Білому домі розкритикували Зеленського, звинувачуючи його у недостатній вдячності за попередню допомогу США. Варто зазначити, що сам Венс раніше голосував проти цієї допомоги на посаді сенатора.

Після цієї зустрічі Трамп припинив військову підтримку України та заморозив обмін розвідданими. Тим часом в Курській області діяла елітна російська група “Рубікон”, що спеціалізується на дронах. Безпілотники цієї групи змогли проривати українське радіоглушіння.

Унаслідок цього дороги до Суджі були завалені знищеною українською технікою, а російська авіація розбомбила мости на кордоні, ускладнюючи відступ.

Вчора головнокомандувач ЗСУ генерал Олександр Сирський заявив: “Загрози навколо наших підрозділів у Курській області немає”. Однак він не підтвердив, що українські війська залишаться там. “Підрозділи вживають своєчасних заходів для маневру на вигідному рубежі оборони”, – додав він.

Це може свідчити про відхід українських бригад із Курська, що ставить під сумнів перспективу повернення цієї території в обмін на вигідне припинення вогню.

Навігація записів

Тeракт в Івано-Франківську влаштувала PФ, завербувавши двох непoвнолітніх, – CБУ.
Зеленський розповів, що насправді відбувається в Курській області: подробиці

Related Articles

Софіє, — сказала вона мені на одній із зустрічей, — щоб вилікуватися, треба змінити обставини. Тобі треба відчути власну силу без оглядки на когось іншого. Поїдь кудись на деякий час. Сама. Це рішення далося мені дуже важко. Як це — поїхати від Артема? А раптом він забуде мене? А раптом знайде іншу? Але я розуміла: якщо я не зроблю цього зараз, я просто знищу наші стосунки своїми підозрами. Я зібрала речі й поїхала в іншу область, де жила моя тітка. Це була невелика квартира в тихому районі, далеко від галасу великого міста. Перші дні були справжнім випробуванням. Я хапалася за телефон кожні п’ять хвилин. Хотіла подзвонити Артему, запитати, що він їв на сніданок, з ким розмовляв. Але я зупиняла себе. — Ти зможеш, — шепотіла я собі. — Ти окрема людина, а не додаток до когось. Тітка Надя, мамина сестра, бачила мій стан, але не лізла в душу. Вона просто давала мені завдання: то на ринок сходити, то в саду допомогти, то разом вареників наліпити. Ми багато розмовляли про життя, про те, як важливо поважати себе

Viktor
29 Березня, 202629 Березня, 2026 Коментарі Вимкнено до Софіє, — сказала вона мені на одній із зустрічей, — щоб вилікуватися, треба змінити обставини. Тобі треба відчути власну силу без оглядки на когось іншого. Поїдь кудись на деякий час. Сама. Це рішення далося мені дуже важко. Як це — поїхати від Артема? А раптом він забуде мене? А раптом знайде іншу? Але я розуміла: якщо я не зроблю цього зараз, я просто знищу наші стосунки своїми підозрами. Я зібрала речі й поїхала в іншу область, де жила моя тітка. Це була невелика квартира в тихому районі, далеко від галасу великого міста. Перші дні були справжнім випробуванням. Я хапалася за телефон кожні п’ять хвилин. Хотіла подзвонити Артему, запитати, що він їв на сніданок, з ким розмовляв. Але я зупиняла себе. — Ти зможеш, — шепотіла я собі. — Ти окрема людина, а не додаток до когось. Тітка Надя, мамина сестра, бачила мій стан, але не лізла в душу. Вона просто давала мені завдання: то на ринок сходити, то в саду допомогти, то разом вареників наліпити. Ми багато розмовляли про життя, про те, як важливо поважати себе

Син віддає всю зарплату невістці, купує їй одяг та продукти. Однак, Марії цього мало! І нещодавно вона йому таку виставу влаштувала – ну акторка погорілого театру!

Viktor
12 Березня, 202612 Березня, 2026 Коментарі Вимкнено до Син віддає всю зарплату невістці, купує їй одяг та продукти. Однак, Марії цього мало! І нещодавно вона йому таку виставу влаштувала – ну акторка погорілого театру!

А я – чоловік. І для мене – будь-яка жінка прекрасна. Навіть начальниця, яка мене терпіти не може. Ви думаєте, я не знаю, що ви готуєте наказ про моє звільнення? – Так, готую! А знаєте, чому я вас хочу звільнити? – Звичайно, знаю. Тому що я вас не боюся. – Ні, не тому! Ви мене не боїтеся! Ви мене не поважаєте! І всі мої накази пропускаєте повз вуха! І тому з таким майстром ділянки нам не по дорозі.

Viktor
10 Березня, 202610 Березня, 2026 Коментарі Вимкнено до А я – чоловік. І для мене – будь-яка жінка прекрасна. Навіть начальниця, яка мене терпіти не може. Ви думаєте, я не знаю, що ви готуєте наказ про моє звільнення? – Так, готую! А знаєте, чому я вас хочу звільнити? – Звичайно, знаю. Тому що я вас не боюся. – Ні, не тому! Ви мене не боїтеся! Ви мене не поважаєте! І всі мої накази пропускаєте повз вуха! І тому з таким майстром ділянки нам не по дорозі.

Цікаве за сьогодні

  • Дзвонив братові — той слухавку не бере. Тоді набрав матір. А свекруха лише зітхнула: «Так, синку, все правда. А що я могла зробити? Батько так вирішив. Виявляється, він тоді зовсім не жартував». Чоловік спершу лютував на батька. Минуло ще два тижні, він поїхав до батьків сам, бо Оксана навідріз відмовилася переступати їхній поріг.
  • Ніна Андріївна не любила Юлію з першої зустрічі
  • Ой, приїхала матуся! Як ти себе почуваєш, після лікарні, Аллочко? — сказала незнайомка на порозі її квартири, коли Алла повернулася додому. — З поверненням вас, дорогенька. Проходьте швидше, не стійте на протязі. Алла заклякла, кліпаючи віями. Вона перевела погляд на чоловіка. Той стояв, переминаючись з ноги на ногу. — Дімо, а хто це? — ледь мовила дружина. — І де Олена Іванівна? Де твоя мама? Чому вона не сидить з нашою дитиною? Дмитро зітхнув, заносячи сумки в коридор. — Заходь, Аню, роздягайся. Мама, мама не змогла. — Що значить «не змогла»? Вона захворіла? Тиск? Серце? — Та ні, — Дмитро почухав потилицю, виглядаючи максимально незручно. — Вона приїхала, як і обіцяла. Пробула тут години три. Потім Михайлик почав вередувати — ну, знаєш, коліки ці кляті. Він розплакався, розчервонівся, а вона подзвонила мені на роботу, кричала, що в неї піднявся тиск, що діти зараз «не такі», як ми були. Мовляв, ми лежали тихенько, а цей — як вогник. Сказала, що не може за ним доглядати. Коротше, зібрала речі й поїхала до себе додому
  • — Пожила тут гостею, і вистачить! Тепер у цьому домі будуть господарями рідні люди
  • На порозі тулився ексчоловік. Тільки вона його насилу впізнала. Паша постарів за рік, виглядав блідим, змарнілим, розгубленим. Від колишнього лиску і сліду не лишилося. Поруч стояли сумки. – Тобі чого? – Запитала Клава.
  • Та хоч розлучайся, Юро, але на той город я більше не ступлю ні ногою! — Марта вимкнула воду і різко розвернулася до чоловіка, даючи йому зрозуміти, що вона не жартує. Ці слова прозвучали якось неочікувано. Юрій, який уже почав складати в кутку коридору старі кросівки та робочий одяг, завмер. — Мартусь, ну що ти таке кажеш? Яке розлучення? Мама ж чекає. Вона вже й насіння перебрала, і сусідів попросила допомогти з оранкою на завтра. — Ось нехай сусіди й допомагають! — Марта відчула, як усередині все закипає. — Юро, ми одружені п’ять років. І всі ці п’ять років мої вихідні минають над грядками твого дитинства. — Але ж це традиція… Родинний затишок, спільна праця, — він спробував підійти ближче, але дружина виставила руку вперед, не підпускаючи його. — Традиція — це коли всім приємно. А коли я повертаюся додому в неділю ввечері з болем у спині таким, що не можу розігнутися, а в понеділок мені треба звіти здавати — це не затишок. Юрій зітхнув. Він знав цей тон. Раніше він завжди міг її вмовити, пообіцяти «відпочинок на природі» чи смачний шашлик увечері. Але цього разу щось змінилося. — Мамі важко самій, — тихо мовив він, опустивши очі. — Вона ж для нас старається. Каже: «Діточкам своє, домашнє буде, без хімії». — Юро, та «своє» нам обходиться дорожче, ніж на ринку купити
Copyright 2018. All rights reserved | Theme: OMag by LilyTurf Themes