Категорія: ЖИТТЯ

Як продаси ти тітчин будинок, їздитимемо щоліта на курорт, насолоджуватимемося… Море, це тобі не річка якась…

Коментарі Вимкнено до Як продаси ти тітчин будинок, їздитимемо щоліта на курорт, насолоджуватимемося… Море, це тобі не річка якась…

Автобус повернув із шосе на ґрунтову сільську дорогу. До села залишалося їхати близько трьох кілометрів. В автобусі їхали лише два…

Тієї ночі він бурмотів уві сні хмільним, незв’язним шепотом. Марина чула уривки фраз.– Він правий, Сергію… Каже, хто вона мені? Чужа кров… Виросте – і знай як звали… А брат… брат завжди брат… На нього можна покластися… У старості хто склянку води подасть? Вона? Вона мені ніхто?..

Коментарі Вимкнено до Тієї ночі він бурмотів уві сні хмільним, незв’язним шепотом. Марина чула уривки фраз.– Він правий, Сергію… Каже, хто вона мені? Чужа кров… Виросте – і знай як звали… А брат… брат завжди брат… На нього можна покластися… У старості хто склянку води подасть? Вона? Вона мені ніхто?..

Марина стояла біля плити, перевертала на сковороді рум’яні сирники. Ліза, її дванадцятирічна дочка, сиділа за кухонним столом і захоплено розповідала…

Це наша родинна традиція! Ми ж одна сім’я, хіба забула?!” – кричала свекруха. Я не розумію одного – що це за мода така в родичів пішла? Чому от всі гадають, що от просто це наш священний обов’язок?.. Такі “традиції” вже не сила терпіти, тому нарешті вирішила поставити крапку.

Коментарі Вимкнено до Це наша родинна традиція! Ми ж одна сім’я, хіба забула?!” – кричала свекруха. Я не розумію одного – що це за мода така в родичів пішла? Чому от всі гадають, що от просто це наш священний обов’язок?.. Такі “традиції” вже не сила терпіти, тому нарешті вирішила поставити крапку.

У мого Остапа дуже велика родина. Троє старших братів, їх жінки. Потім батьки, дві тітки зі сторони свекрухи Ольги Михайлівни…

Я вирішила розповісти про дивну поведінку свекрухи подругам, на що вони мені сказали: – Так не буває. – Вона щось замислила. – Не довіряй їй. Це мене насторожувало ще більше. Коли я хотіла запросити гостей і запитала дозволу, відповідь Галини Михайлівни мене щиро вразила.

Коментарі Вимкнено до Я вирішила розповісти про дивну поведінку свекрухи подругам, на що вони мені сказали: – Так не буває. – Вона щось замислила. – Не довіряй їй. Це мене насторожувало ще більше. Коли я хотіла запросити гостей і запитала дозволу, відповідь Галини Михайлівни мене щиро вразила.

Ніколи не думала, що мені пощастить зі свекрухою. Коли ми з чоловіком одружились – власного житла у нас не було,…

Братику! Ну ти даєш, який палац відгрохав! А можна в тебе пару днів пожити? У відрядженні недалеко, а в готелі гроші віддавати шкода

Коментарі Вимкнено до Братику! Ну ти даєш, який палац відгрохав! А можна в тебе пару днів пожити? У відрядженні недалеко, а в готелі гроші віддавати шкода

Оксана стояла біля вікна другого поверху і дивилася на ділянку, де робітники добивали останні дошки на терасі. Будинок їхньої мрії…

Минув рік. Настя і Богдан більше не вигадували казок про ремонт. Якщо телефонував хтось із тих, хто хотів просто пожити на дурняк, Настя спокійно відповідала: — Вибачте, ми цього року приймаємо гостей тільки за попередньою домовленістю і на платній основі, бо витрати дуже зросли. Більшість відсіювалася сама собою. На диво, Олена та Люда більше не дзвонили — мабуть, образа була сильнішою за бажання безкоштовного моря. Мама Насті спочатку трохи побурчала, але побачивши, що донька стала спокійнішою і щасливішою, теж заспокоїлася. А в серпні до них знову приїхав Сашко. Цього разу сам. Він підпрацював на канікулах, зібрав трохи грошей і привіз Насті величезний букет її улюблених лілій та купу делікатесів для Богдана. — Я просто хотів подякувати, — сказав він, ніяковіючи. — Те літо врятувало мої стосунки з батьками. Я зрозумів, як це — коли тебе поважають, і як важливо поважати інших

Коментарі Вимкнено до Минув рік. Настя і Богдан більше не вигадували казок про ремонт. Якщо телефонував хтось із тих, хто хотів просто пожити на дурняк, Настя спокійно відповідала: — Вибачте, ми цього року приймаємо гостей тільки за попередньою домовленістю і на платній основі, бо витрати дуже зросли. Більшість відсіювалася сама собою. На диво, Олена та Люда більше не дзвонили — мабуть, образа була сильнішою за бажання безкоштовного моря. Мама Насті спочатку трохи побурчала, але побачивши, що донька стала спокійнішою і щасливішою, теж заспокоїлася. А в серпні до них знову приїхав Сашко. Цього разу сам. Він підпрацював на канікулах, зібрав трохи грошей і привіз Насті величезний букет її улюблених лілій та купу делікатесів для Богдана. — Я просто хотів подякувати, — сказав він, ніяковіючи. — Те літо врятувало мої стосунки з батьками. Я зрозумів, як це — коли тебе поважають, і як важливо поважати інших

Кажуть, що справжній характер родичів пізнається не за святковим столом, а тоді, коли ти переїжджаєш жити до моря. — І…

— Сьогодні п’ятниця, де твоя зарплата?! — незадоволено запитав чоловік у Зої, зайшовши до кухні. — Мені вона потрібна. Жінка завмерла біля плити, де помішувала овочеве рагу і готувала млинці. Дерев’яна ложка застигла в її руці, а погляд втупився в киплячу суміш перців і баклажанів. Третій місяць поспіль Данило задавав їй одне й те саме питання.

Коментарі Вимкнено до — Сьогодні п’ятниця, де твоя зарплата?! — незадоволено запитав чоловік у Зої, зайшовши до кухні. — Мені вона потрібна. Жінка завмерла біля плити, де помішувала овочеве рагу і готувала млинці. Дерев’яна ложка застигла в її руці, а погляд втупився в киплячу суміш перців і баклажанів. Третій місяць поспіль Данило задавав їй одне й те саме питання.

— Сьогодні п’ятниця, де твоя зарплата?! — незадоволено запитав чоловік у Зої, зайшовши до кухні. — Мені вона потрібна. Жінка…

– Мені захотілося чогось іншого, а ми з тобою багато років прожили і кохання пішло, залишилася звичка. Так що Іринко прощавай, іду я. Дітям я сам поясню, думаю, що вони зрозуміють мене, а якщо ні, то не знаю… Хай як хочуть. Жінка не повірила своїм вухам. Але Вадим таки пішов…

Коментарі Вимкнено до – Мені захотілося чогось іншого, а ми з тобою багато років прожили і кохання пішло, залишилася звичка. Так що Іринко прощавай, іду я. Дітям я сам поясню, думаю, що вони зрозуміють мене, а якщо ні, то не знаю… Хай як хочуть. Жінка не повірила своїм вухам. Але Вадим таки пішов…

– Мені захотілося чогось іншого, а ми з тобою багато років прожили і кохання пішло, залишилася звичка. Так що Іринко…

— Що, подобається дивитися, як діти плачуть? — дорікнула Кірі якась жінка в норковій шубці, — сама, мабуть, жере в три горла, а дітям якісь копійки на льодяник шкодуєш? — Ось він, приклад сучасної матусі! Зовсім безсердечні, — підтримала даму інша презентабельно одягнена покупниця, — вони для себе живуть!

Коментарі Вимкнено до — Що, подобається дивитися, як діти плачуть? — дорікнула Кірі якась жінка в норковій шубці, — сама, мабуть, жере в три горла, а дітям якісь копійки на льодяник шкодуєш? — Ось він, приклад сучасної матусі! Зовсім безсердечні, — підтримала даму інша презентабельно одягнена покупниця, — вони для себе живуть!

— Та що ти постійно дзвониш з приводу цих грошей? — кричав Арсеній на колишню дружину, — ну немає їх…

– Я ж так і не робив подарунків своїй Валі. Все ніколи було. Та й пустощами це вважав. А ти дивися, Сергій готовий жити надголодь, аби радість доставити дружині. – Отже, і справді любить. А я сам люблю Валю? До весілля, здавалося, любив. А потім якось усе стерлося. Жили, як живемо. Згадати нічого. Одна метушня. Ех, життя-буття!

Коментарі Вимкнено до – Я ж так і не робив подарунків своїй Валі. Все ніколи було. Та й пустощами це вважав. А ти дивися, Сергій готовий жити надголодь, аби радість доставити дружині. – Отже, і справді любить. А я сам люблю Валю? До весілля, здавалося, любив. А потім якось усе стерлося. Жили, як живемо. Згадати нічого. Одна метушня. Ех, життя-буття!

Я ж так і не робив подарунків своїй Валі. Все ніколи було. Та й пустощами це вважав. А ти дивися,…