Автор: Viktor

– Оксано, якось це все… Не по-людськи чи що. Мати нам завжди варення, соління приносила, онукам – гостинці. І все робила від душі, а ми її в будинок для людей похилого віку… – Миколо, думаєш у мене душа на місці? Ми не маємо виходу. – Думала хату її продати. Адже мама її на мене переписала. Так, хто її купить. Та й скільки заплатять за цю розвалюху?

Коментарі Вимкнено до – Оксано, якось це все… Не по-людськи чи що. Мати нам завжди варення, соління приносила, онукам – гостинці. І все робила від душі, а ми її в будинок для людей похилого віку… – Миколо, думаєш у мене душа на місці? Ми не маємо виходу. – Думала хату її продати. Адже мама її на мене переписала. Так, хто її купить. Та й скільки заплатять за цю розвалюху?

– Миколо, сідай! Треба терміново поговорити! – жінка сіла за стіл, на її обличчі було видно рішучість. Чоловік сів поруч….

– Квартира? Яка ще «твоя квартира»? – Мамо, ну дідуся. Він залишив її мені. Ти ще туди квартирантів пускала. Ти що, не пам’ятаєш? – розгублено спитала Аліна. – А-а… Та квартира. Так вона ніколи й не була твоєю, – невимушеним тоном відповіла Ірина. – Забудь про неї. Я її продала

Коментарі Вимкнено до – Квартира? Яка ще «твоя квартира»? – Мамо, ну дідуся. Він залишив її мені. Ти ще туди квартирантів пускала. Ти що, не пам’ятаєш? – розгублено спитала Аліна. – А-а… Та квартира. Так вона ніколи й не була твоєю, – невимушеним тоном відповіла Ірина. – Забудь про неї. Я її продала

– Квартира? Яка ще «твоя квартира»? – Мамо, ну дідуся. Він залишив її мені. Ти ще туди квартирантів пускала. Ти…

Світлана завагітніла в 11 класі від свого однокласника — на той момент вона була впевнена, що це кохання всього її життя. Але Віктор, дізнавшись про вагітність, відмовився від дитини, та ще й пустив плітки про дівчину по всьому селу. Сама Світлана і її батьки «набралися» сорому — неповнолітня принесла дитину, що ж люди скажуть. Але дівчині пощастило, що батьки її підтримали і допомагали їй і дитині…

Коментарі Вимкнено до Світлана завагітніла в 11 класі від свого однокласника — на той момент вона була впевнена, що це кохання всього її життя. Але Віктор, дізнавшись про вагітність, відмовився від дитини, та ще й пустив плітки про дівчину по всьому селу. Сама Світлана і її батьки «набралися» сорому — неповнолітня принесла дитину, що ж люди скажуть. Але дівчині пощастило, що батьки її підтримали і допомагали їй і дитині…

Світлана завагітніла в 11 класі від свого однокласника — на той момент вона була впевнена, що це кохання всього її…

– Що ж ти за людина? Хто так робить? Я тобі ніколи не пробачу! – Кілька років я пояснювала сусідці, що вона порушує закон і заважає мені. Все марно. Та цьогоріч я вирішила її добряче провчити. Ви б бачили обличчя баби Ніни, коли на подвір’я увійшли поліціянти.

Коментарі Вимкнено до – Що ж ти за людина? Хто так робить? Я тобі ніколи не пробачу! – Кілька років я пояснювала сусідці, що вона порушує закон і заважає мені. Все марно. Та цьогоріч я вирішила її добряче провчити. Ви б бачили обличчя баби Ніни, коли на подвір’я увійшли поліціянти.

Щороку те саме. Починається весна і моя сусідка, баба Ніна заходиться господарювати, а саме палити сміття й траву. Скільки разів…

Ми з чоловіком жили, не тужили разом 35 років, мені 53, йому 55. За цей час у нас наро дилися син і дві прекрасні доньки. Ми були зразковою сім’єю для багатьох. Своїми дітьми можемо лише пишатися. Все було чудово в нашій сім’ї, але це лише збоку. Чоловік нічим практично не займався, іноді тільки підробляв у свого друга автомеханіком, а так, щодня днями витрі щався на екран телевізора, скаржився на уряд, нову іномарку сусіда і мою неохай ність.

Коментарі Вимкнено до Ми з чоловіком жили, не тужили разом 35 років, мені 53, йому 55. За цей час у нас наро дилися син і дві прекрасні доньки. Ми були зразковою сім’єю для багатьох. Своїми дітьми можемо лише пишатися. Все було чудово в нашій сім’ї, але це лише збоку. Чоловік нічим практично не займався, іноді тільки підробляв у свого друга автомеханіком, а так, щодня днями витрі щався на екран телевізора, скаржився на уряд, нову іномарку сусіда і мою неохай ність.

Ми з чоловіком жили, не тужили разом 35 років, мені 53, йому 55. За цей час у нас наро дилися…

«Бабусю, вам в інший відділ», — усміхнулися молоді працівники, глянувши на нову співробітницю. Вони ще не знали, що я купила їхню компанію.

Коментарі Вимкнено до «Бабусю, вам в інший відділ», — усміхнулися молоді працівники, глянувши на нову співробітницю. Вони ще не знали, що я купила їхню компанію.

— Ви до кого? — кинув хлопець за стійкою, не відриваючи погляду від свого смартфона. Його модна стрижка й брендована…

— Що, важко винести сміття? Ти ж удома сидиш! — кинула мені доросла донька. Вранці мама «вийшла на пенсію».

Коментарі Вимкнено до — Що, важко винести сміття? Ти ж удома сидиш! — кинула мені доросла донька. Вранці мама «вийшла на пенсію».

— Мамо, а що, винести сміття було так важко? Пакет уже третій день біля дверей стоїть. Ти ж цілий день…

Якби ж я знала, яким чином віддячить мені чоловік за те, що доглядала його батька… Та після смерті старенького відкрилась страшна правда.

Коментарі Вимкнено до Якби ж я знала, яким чином віддячить мені чоловік за те, що доглядала його батька… Та після смерті старенького відкрилась страшна правда.

Якби ж я знала, яким чином віддячить мені чоловік за те, що доглядала його батька… Та після смерті старенького відкрилась…

Я ще 25 лютого виїхала з Миколаєва з мамою та донечкою в Італію. А чоловік залишився в Україні, не встиг перетнути кордон, бо вже діяв закон. Вдалося швидко знайти нормальне житло на оренду та роботу. Мама бавила Вероніку, а я ходила на роботу, щоб заробити нам копійку на життя. Навіть половину зарплати висилала чоловікові, бо він жалівся, що через війну ціни на продукти виросли. Однак, щоразу, як я казала Сергієві, що хочу бодай на тиждень додому повернутися, він всіляко відмовляв. Аж ось я не витримала, купила квиток, хотіла сюрприз зробити. Ох, знала б я, що Сергій влаштує такий “теплий” прийом – то ноги б моєї у тій квартирі не було!

Коментарі Вимкнено до Я ще 25 лютого виїхала з Миколаєва з мамою та донечкою в Італію. А чоловік залишився в Україні, не встиг перетнути кордон, бо вже діяв закон. Вдалося швидко знайти нормальне житло на оренду та роботу. Мама бавила Вероніку, а я ходила на роботу, щоб заробити нам копійку на життя. Навіть половину зарплати висилала чоловікові, бо він жалівся, що через війну ціни на продукти виросли. Однак, щоразу, як я казала Сергієві, що хочу бодай на тиждень додому повернутися, він всіляко відмовляв. Аж ось я не витримала, купила квиток, хотіла сюрприз зробити. Ох, знала б я, що Сергій влаштує такий “теплий” прийом – то ноги б моєї у тій квартирі не було!

Війна змусила мене покинути рідне місто і шукати кращої долі за кордоном. Сама б я може і не виїжджала, але…

– О, а ти що тут робиш? – здивувався Василь, обіймаючи Наталку. – Приїхала додому! А, ти, бачу часу даремно не гаяв! – крикнула Оля. Надворі падав сніг, мороз швидко щипав щоки. Оля взяла до рук свою валізку і попрямувала до сестри. Сльози текли ріками, перехоплювало подих, жаль огортав душу. – Боже, для кого я старалася? На що своє здоров’я там витрачаю, на його коханок? Як він міг? Раптом Оля почула як хтось здалека гукає її. Обернулась і не повірила власним очам…

Коментарі Вимкнено до – О, а ти що тут робиш? – здивувався Василь, обіймаючи Наталку. – Приїхала додому! А, ти, бачу часу даремно не гаяв! – крикнула Оля. Надворі падав сніг, мороз швидко щипав щоки. Оля взяла до рук свою валізку і попрямувала до сестри. Сльози текли ріками, перехоплювало подих, жаль огортав душу. – Боже, для кого я старалася? На що своє здоров’я там витрачаю, на його коханок? Як він міг? Раптом Оля почула як хтось здалека гукає її. Обернулась і не повірила власним очам…

Минав четвертий рік, як Оля гарувала на заробітках. Боялася їхати на чужину, але іншого виходу у неї не було, хотіли…