Автор: Viktor

– Я залишаюся жити у тебе весь тиждень і обіцяю доглядати за тобою, як за рідною матір’ю! Я буду твоєю доглядальницею, годувальницею і поїлкою, тільки одужуй

Коментарі Вимкнено до – Я залишаюся жити у тебе весь тиждень і обіцяю доглядати за тобою, як за рідною матір’ю! Я буду твоєю доглядальницею, годувальницею і поїлкою, тільки одужуй

Сьогодні я захворіла. Прокинулася вранці – температура і нудить мене. Зателефонувала на роботу, відпросилася. Лягла і лежу.Дзвонить моя найкраща подруга…

– Важко?! То йдіть на орендовану квартиру! Я вас сюди не тягнула! – кричали свекруха

Коментарі Вимкнено до – Важко?! То йдіть на орендовану квартиру! Я вас сюди не тягнула! – кричали свекруха

Я довго не хотіла про це говорити, але, здається, інакше просто розірве зсередини. Ми з чоловіком переїхали жити до його…

Рекс гарчав і копав, копав і гарчав. Сніг летів фонтаном. – Рекс, я кому сказав!..Що за …?Михайло підійшов ближче. І тут він побачив, як зі снігу показалася сумка. Рекс вчепився за неї зубами й потяг.– Стій! Руки самі потяглися до блискавки. Серце закалатало швидше – чи від холоду, чи від передчуття…Розстебнув і …

Коментарі Вимкнено до Рекс гарчав і копав, копав і гарчав. Сніг летів фонтаном. – Рекс, я кому сказав!..Що за …?Михайло підійшов ближче. І тут він побачив, як зі снігу показалася сумка. Рекс вчепився за неї зубами й потяг.– Стій! Руки самі потяглися до блискавки. Серце закалатало швидше – чи від холоду, чи від передчуття…Розстебнув і …

Михайло йшов сквером, щулячись від колючого вітру. Грудень видався злим – таким, що навіть горобці сиділи насупившись, ніби скривджені на…

Після того, як дізналась, які чутки про мене пускають брат з сестрою по селі, віддала мамі її пенсійну картку і відмовилась навіть у гості заходити.

Коментарі Вимкнено до Після того, як дізналась, які чутки про мене пускають брат з сестрою по селі, віддала мамі її пенсійну картку і відмовилась навіть у гості заходити.

Після того, як селом почали ширитись погані й неправдиві чутки про мене, віддала мамі її пенсійну картку. – Ось ваша…

 А що? Місце є, кімната вільна. Я таки її хрещений. Не віддавати ж дитину до дитбудинку! – Максиме, але це… це дуже серйозно. Потрібно все обміркувати. З Алісою порадитись. – А що обмірковувати? – Він стукнув кулаком по столу. — Дитина без батьків залишилося! Моя похресниця! Я собі у вічі дивитися не зможу, якщо його дочку кину!

Коментарі Вимкнено до  А що? Місце є, кімната вільна. Я таки її хрещений. Не віддавати ж дитину до дитбудинку! – Максиме, але це… це дуже серйозно. Потрібно все обміркувати. З Алісою порадитись. – А що обмірковувати? – Він стукнув кулаком по столу. — Дитина без батьків залишилося! Моя похресниця! Я собі у вічі дивитися не зможу, якщо його дочку кину!

– Ні, – твердо відповів він. – Вирішено. Настя житиме з нами. Аліса звикне. За тиждень Настя переїхала. Тиха, бліда,…

І ось тепер, майже через п’ятнадцять років, баба Зіна дорікнула Поліні в тому, що та нарешті дозволила собі витратити свої власні гроші на себе. – Мої зуби – це моя справа, – подумала вона, – і мій гаманець – теж. Я ні в кого нічого не просила, і виправдовуватися ні за що не повинна. На тому, мабуть, усе й закінчилося б, якби не Новий рік…

Коментарі Вимкнено до І ось тепер, майже через п’ятнадцять років, баба Зіна дорікнула Поліні в тому, що та нарешті дозволила собі витратити свої власні гроші на себе. – Мої зуби – це моя справа, – подумала вона, – і мій гаманець – теж. Я ні в кого нічого не просила, і виправдовуватися ні за що не повинна. На тому, мабуть, усе й закінчилося б, якби не Новий рік…

 Ого… Вісімдесят шість тисяч? На це? Поліно, ти не ображайся, але тільки зуби Анжеліною Джолі тебе не зроблять. – Краще…

“– Дивний він якийсь, – сказала Зінаїда Петрівна своїй доньці після того, як впізнала ближче її «кавалера». – І де ти його знайшла?

Коментарі Вимкнено до “– Дивний він якийсь, – сказала Зінаїда Петрівна своїй доньці після того, як впізнала ближче її «кавалера». – І де ти його знайшла?

– Дивний він якийсь, – сказала Зінаїда Петрівна своїй доньці після того, як впізнала ближче її «кавалера». – І де…

– Єво, піднімайся, звари мені каву і сніданок приготуй на всіх!– На всіх – це на кого? На мене, мого брата, мою маму й батька! Ти тепер моя дружина, не забула? Чи мені пропонуєш до плити ставати? – А що в цьому такого? Раніше ж ти це робив – Щось змінилося, крім того, що вчора ми узаконили наші стосунки?– Ось це і змінилося… Тепер ти – дружина, а в дружини є певні обов’язки. Тож, звари мені каву і приготуй сніданок для моєї родини, люба! ..

Коментарі Вимкнено до – Єво, піднімайся, звари мені каву і сніданок приготуй на всіх!– На всіх – це на кого? На мене, мого брата, мою маму й батька! Ти тепер моя дружина, не забула? Чи мені пропонуєш до плити ставати? – А що в цьому такого? Раніше ж ти це робив – Щось змінилося, крім того, що вчора ми узаконили наші стосунки?– Ось це і змінилося… Тепер ти – дружина, а в дружини є певні обов’язки. Тож, звари мені каву і приготуй сніданок для моєї родини, люба! ..

– Єво, звари мені каву! – потряс її чоловік за плече о пів на восьму ранку, у неділю. Єва знехотя…

– Стривай! Ти отримуєш підвищення, і перше, що спадає тобі на думку, це розділити наші гроші? – Саме так, – Дмитро знизав плечима. – Я заробив, я й витрачаю. Ти заробила – ти витрачаєш. Справедливо ж?!

Коментарі Вимкнено до – Стривай! Ти отримуєш підвищення, і перше, що спадає тобі на думку, це розділити наші гроші? – Саме так, – Дмитро знизав плечима. – Я заробив, я й витрачаю. Ти заробила – ти витрачаєш. Справедливо ж?!

 Стривай! Ти отримуєш підвищення, і перше, що спадає тобі на думку, це розділити наші гроші? – Саме так, – Дмитро…

– Ти повернешся, – кинув Андрій їй у спину. – За тиждень приповзеш назад. Кому ти потрібна взагалі? Ірина не стала відповідати – заощаджувала залишки сил на дорогу через все місто. Людмила Миколаївна чекала на порозі, кутаючись у пухову хустку. – Замерзла, бідна моя. Іди сюди. Обійми пахли знайомими духами та домашнім затишком. Ірина уткнулася матері в плече, дозволяючи собі нарешті розслабитись.

Коментарі Вимкнено до – Ти повернешся, – кинув Андрій їй у спину. – За тиждень приповзеш назад. Кому ти потрібна взагалі? Ірина не стала відповідати – заощаджувала залишки сил на дорогу через все місто. Людмила Миколаївна чекала на порозі, кутаючись у пухову хустку. – Замерзла, бідна моя. Іди сюди. Обійми пахли знайомими духами та домашнім затишком. Ірина уткнулася матері в плече, дозволяючи собі нарешті розслабитись.

– Доню, ти маєш піти від нього сьогодні ж! Чуєш мене? Сьогодні ж! Ірина притиснула телефон до вуха, заплющивши очі….