— А чому тут перловка? — чоловік здивовано дивився на тарілку з розсольником. — А що там має бути? Справжні перлини? — не стрималася здивована Галка. — Ну, я хотів сказати, що її занадто багато! — швидко «передумав» Генка. — Вилови — буде мало! — ласкаво запропонувала дружина…
— А чому тут перловка? — чоловік здивовано дивився на тарілку з розсольником.
— А що там має бути? Справжні перлини? — не стрималася здивована Галка.
— Ну, я хотів сказати, що її занадто багато! — швидко «передумав» Генка.
— Вилови — буде мало! — ласкаво запропонувала дружина…
Вона була на дев’ятому місяці, доходила останні дні, і її більше цікавило, що у неї в животі, а не у чоловіка в тарілці і, тим більше, в голові.
А в голові у Гени, судячи з усього, почало відбуватися щось не зовсім зрозуміле.
Всі знають, що іноді трохи покапризувати і надути губки — дуже приємно. А потім, отримавши поцілунок у носик, милостиво поступитися: Я згодна, коханий!
Але одна справа, якщо це роблять дівчатка, причому, будь-якого віку. І зовсім інша, якщо цим займається дорослий чоловік вагою під центнер.
А Геннадій Вікторович був саме таким: дорослим, успішним і цілком симпатичним чоловіком у самому розквіті сил.
Коли виходиш заміж, то мається на увазі, що здобуваєш не тільки так званого партнера і кохану людину.
А ще – захисника, який забезпечить тобі впевненість у завтрашньому дні, без якої сьогодні – нікуди.
А ця впевненість почала у Галки потихеньку зникати. Тому що чоловік став поводитися так, ніби й йому хтось повинен забезпечити цю саму впевненість.
Так, як неврівноважений підліток, що страждає від гормональних сплесків.
То – кохаю, все що забажаєш зроблю! То – відійди, і без тебе нудить!
Все це з’явилося, коли дівчина опинилась при надії, і термін перевалив на другу половину.
І у Галки, і у Гени це був другий шлюб: у першому в обох дітей не вийшло.
І якщо раніше вони дуже хотіли малюка – і вік підійшов, і чоловік дуже просив – то тепер Галя почала сумніватися.
А чи потрібно народжувати від такого чоловіка? Настільки їй перестала подобатися поведінка Геннадія.
Коливання настрою, примхи, як у студентки, і напади люті — як все це могло сподобатися?
А наступного дня чоловік поводився, ніби нічого не сталося: мусі-пусі, поцілунки і «зайчику мій, чого ти без настрою?»
А Галі вже хотілося сказати: стрибай ти, мій сіренький, звідси, куди подалі!
Але вона поки що стримувалася. Бо ні до чого хорошого це б не привело. І Гена, швидше за все, знову впав би у той стан, з якого нещодавно вийшов.
Та й виховувати дитину без батька не хотілося.
Спочатку, у першій половині терміну, все було нормально – чоловік дуже радів майбутній дитині:
— Ах ти, моя дорога! Ну скажи – чого ти хочеш?
І коли вона захотіла понюхати нові калоші – якби ви знали, як вони чудово пахнуть! – він «розбився», але їх купив: зі справжньої гуми на червоній підкладці, як раніше.
А потім Генку стало відверто заносити.
Спочатку це було рідко і не так напружувало: ну, втомилася людина! Голова кипить, не виспався, ускладнення після застуди – мало що!
А потім Галка почала помічати: застуди, начебто не було, а ускладнення є… Що за маячня?
І періоди «примирення та злагоди» стали скорочуватися й рідшати. А періоди поганого настрою, аж до депресії, подовжуватися й частішати.
Все це почало приносити в життя дівчини істотний дискомфорт: навіщо їй це? І чому все пішло не туди?
Чому її добропорядний і великодушний чоловік, немов за помахом чарівної палички, перетворювався на ниючого, істеричного чоловічка, який демонстрував свій поганий настрій?
Пояснення тому, що відбувається, не було – лише припущення.
Може, справді, ускладнення після чогось, чому вони не надали значення. А Генка все переніс на ногах.
Виникла підозра, що чоловік щось приймає. А потім, коли цього під рукою немає, настає ломка! Симптоми ж схожі!
Галка насторожилася. Але Гена нічого не вживав – вже легше.
Як варіант, просто збожеволів! Так, а що? Раз – і зійшов з розуму!
Як варіант – біполярний розлад: так раніше називали маніакально-депресивний психоз. Адже в наш непростий час все може бути!
Куди не глянь — шкідливе випромінювання та спалахи на Сонці.
А ще шкідливі інопланетяни снують туди-сюди й виривають корінні зуби добропорядним громадянам проти їхньої волі.
Мабуть, правий тесть: треба постійно носити шапочку з фольги!
Але незрозумілий факт був. І з цим треба було щось робити.
Причому «зміна декорацій» почала відбуватися дуже швидко: кадри миготіли, як у кіно.
Але на це добре дивитися тільки на екрані. А в житті вся ця раптовість і суперечливість тільки заважає. Та й навіщо?
— А чому тут перловка? — чоловік здивовано дивився на тарілку з розсольником.
— Що, невже не впізнав свій улюблений суп? — підколола його Галка. — А що там має бути? Справжні перлини?
— Ну, я хотів сказати, що її занадто багато! — швидко «перевзувся в повітрі» Генка.
— Вилови — буде мало! — лагідно запропонувала дружина. І поцікавилася: — А чого тобі, власне, треба?
Вона була на дев’ятому місяці, доходила останні дні, і її більше цікавило, що у неї в животі, а не у чоловіка в тарілці і, тим більше, в голові.
А далі все стало відбуватися, як у відомому анекдоті: не знаю, що треба, але точно не це! Коротше, чого хочу, того тут немає!
— Ну, ти й нахаба! — підсумувала Галя, якій дуже хотілося стукнути коханого чоловіка ополоником по лобі. По тупому лобі…
Останньою краплею стала поведінка чоловіка і новоспеченого батька в пологовому будинку, куди він увірвався з купою квітів.
А потім почалася звичайна маячня: щасливий татусь, подивившись на личко немовляти протягом кількох секунд, повернувся і мовчки пішов.
Хоча до цього засипав дружину захопленими СМС і смайликами: «Розумниця ти моя! Низький уклін тобі за сина!»
Телефон чоловіка був вимкнений. Ні рідним, ні дружині Гена не дзвонив.
Галка вся знервувалася і розлютилася: напевно, не варто було, все-таки, народжувати від цього притрушеного.
На виписку чоловік не прийшов. Компанія зі сватів з кульками та букетами розгубилася: як же це розуміти? Синочок ваш, дорога свекрушко, ку-ку!
«Твою ж … ! – з тугою подумала Галка. – Знову навалилося! І як же не вчасно!»
Вона все ще чекала, що Гена забере її з пологового будинку і якось пояснить свою поведінку. Але надії на нормальність чоловіка танули з жахливою швидкістю.
Нервувати їй не можна було: молоко ж пропаде! А цей … вигинається, як муха на склі! Що знову не так?
Народила мутанта з двома головами? Або що гірше? З трьома? Може, привиділося щось? Невже, галюцинації?
Незабаром все з’ясувалося — ображений Гена чекав на них вдома: дитина виявилася зовсім не схожою на нього!
Хоча, за логікою речей, чоловік мав би звалити кудись: ще б пак — адже йому намагаються підсунути, невідомо кого!
У кімнаті після монологу Гени запала неприємна тиша. Дідусі з бабусями перетравлювали почуте.
А хіба триденне немовля має бути на когось схожим? Адже вони ж у перші дні після народження всі – на одне обличчя!
Ти спробуй головою прокладати собі шлях через вузькі пологові шляхи та кістки тазу! Подивимося, на кого ти потім будеш схожий. Якщо впораєшся, звичайно…
— Все одно, — уперся Генка, не бажаючи вірити в акушерські премудрості. — Очі не мої!
Ситуацію намагалася врятувати свекруха, яка схопила дитячі фотографії Генки:
— Одне обличчя, Геночка! Ти подивися! Та з місця мені не зійти!
Мама чоловіка дуже добре ставилася до розумної й ділової Галки й була обізнана про примхи сина. Бо вже сама з ними зіткнулася.
Нещодавно вона заїхала до них і привезла улюблені котлетки Генки. Але потрапила не в ту фазу. А всі знають, якщо переплутати фази, то спокійно може вдарити струмом.
І котлетки полетіли у відро для сміття.
Наступного дня Гена подзвонив, ніби нічого не сталося:
— Мамо, так хочеться твоїх котлеток! Може, накрутиш?
— У сміттєвому відрі пошукай! — порадила ображена мама: фіг вона тобі тепер щось накрутить! Як варіант — може тільки відкрутити твою голову.
А, тоді, побажавши синові смачного, жінка заснула. Але забрати Андрійка вони з чоловіком приїхали.
І ось тепер якась абсолютно незрозуміла нісенітниця з онуком: очі в нього, бачите, не такі! Протри свої або купи окуляри, бо давно пора!
— Добре, — втомлено погодилася Галка, — не схожий. І оченята не такі. І що з цього випливає?
— А я не знаю! Може, ти мені щось скажеш? — звично почав кривлятися чоловік.
— Скажу! — не витримала дівчина.
Гена насторожився:
—Ану, ану — послухаємо!
І тоді вихована Галочка, пристойна дівчина з інтелігентної сім’ї, порадила йому йти в те місце, яке римується зі словом Європа. І звернулася на “Ви”.
Додавши наостанок, що він – недорізний і дурний. І нехай шукає собі іншу жертву, якій і надалі буде свистіти у вуха. А їй набридло.
Після чого, схопивши сина, пішла в спальню.
Звернувшись до чоловіка на «Ви», Галка тим самим позначила нові межі їхніх стосунків.
Адже до цього тільки він один кривлявся, демонстрував панічні атаки і виявляв невдоволення.
Гена здивувався: його – і прямо туди? Та вона усвідомлює, що робить?
Так, Галя усвідомлювала. Тому, анітрохи не соромлячись присутності своїх і його батьків.
І вона вдруге відправила чоловіка, який намагався проникнути в спальню і там продемонструвати свій нестійкий характер, у те саме місце.
Адже їй дуже набридла вся ця вистава. Тому, забирайте свого сина, матуся й татусь!
А чоловік спробував знову владнати ситуацію. Але йому, у грубій формі, було запропоновано краще вимітатися звідси якнайшвидше.
Першою отямилася свекруха: треба було терміново прибрати з життя годуючої матері подразник, щоб не пропало молоко – такої Галки не бачили ніколи.
І вони з кволим свекром силоміць виштовхнули з квартири величезного сина, який все ще кричав щось Галці…
А Галя, заплющивши очі, лежала в спальні. Поруч безшумно спав маленький Андрійко, якому, мабуть, все ж судилося стати сиротою.
Ну й хай – від чоловіка, все одно, останнім часом не було ніякої користі!
Зате ніхто тепер не буде їй капати на мозок! Адже спокій — необхідна складова щасливого життя. А він у неї обов’язково буде.
— А що ж Гена? — запитають багато хто. А — що хоче! Хоче, нехай продовжує жити так. Хоче — нехай лікується: це тепер уже — не Галини турбота.
Адже відомий лозунг, стосовно нашого часу, може звучати трохи інакше: лікуватися, лікуватися і лікуватися!
Вчитися зараз — зовсім не обов’язково: все є в інтернеті! А вона подасть на розлучення.
А Гена, проливши свої сльози на мамино-татовому дивані, трохи заспокоївся: адже вони обов’язково помиряться!
Галка ж – добра! Та й куди їй подітися з немовлям? Тому пробачить. Точніше, це ж він повинен її пробачити: синочок же на нього не схожий!
Ну, загалом, хтось когось пробачить. І все буде, як раніше!
